Таємниці Лісових Чортів

Лісові Чорти. Ці слова, напевне, викликають у вас не надто приємні, можливо, навіть моторошні відчуття. А якщо ви почуєте, що серед цієї “тусовки” є ще й священники? А, і це ще не все: мова зараз про один із куренів “Пласту” –  Національної скаутської організації України, яка сповідує християнські цінності. Це стосується і Лісових Чортів, але вони мають свою Лісову таємницю. Про це розповідаємо:

У “Пласт” Станіслав потрапив ще в дитинстві.  Батьки хлопця там познайомилися, тому не дивно, що в організації опинився і Стас, і його молодша сестра. Тут він зустрів свою дівчину і друзів. 

 Коли Станіславу виповнилося 18, він вирішив вступити у старшопластунський курінь “Велике Плем’я Лісових Чортів”.

Короткий словник Лісових Чортів:
кодло – це одна із частин їхнього куреня, себто осередок;
вишкіл – навчання для пластунів;
край – континент;
провід – верхівка краю Старої Землі;
чортеса – дружина Чорта;
пасія – дівчина Чорта;
ниточка – косичка червоно-чорного кольору, яку плетуть для прикраси капелюха;
штуци – частина однострою, яку одягають нижче від коліна;
хусточка – частина однострою трикутної форми, яку носять на шиї;

Чому “Лісові Чорти”?

Заснували цей курінь ще далекого 1922 року. В одній із мандрівок, біля села Розгірче (Львівська область), назву “Лісові Чорти”  присвоїла молодим пластунам старенька бабуся. Це найстаріший курінь “Пласту”, який існує 97 років.

Усе почалося з львівсього кодла “Близниця”. Не занепадали духом вони навіть у найскрутніші для України часи. А потім сформувалися ще два кодла: івано-франківське “Хом’як” та київське “Гострий камінь”. Відрізнити їх майже неможливо, проте кожне з них має свої особливості пластування та проведення різних пластових акцій.

“Ти ніколи не знайдеш двох однакових людей, бо кожен має щось особливе, чим він доповнює курінь. Кожен із нас і є частинкою чогось великого, частиною Великого Плем’я Лісових Чортів”, – каже старшопластун скоб Станіслав Терлецький.

Чорти розкидані по всьому світу: вони є у Європі (Старій Землі), Аргентині (Країні Гавчів), США (Країні Зірок), Канаді (Країні Кленів) та Австралії (Країні Антиподів). Водночас вони є найчисленнішим куренем, і з кожним роком їх стає все більше.

“Ми стараємося підтримувати зв’язок і з іншими краями і періодично збираємося на Велику Племінну Раду”,- розповідає Станіслав. 

Керуються вони в житті Лісовою Премудрістю.

 “ Кожен Лісовий Чорт повинен осягнути Лісову Премудрість”

Для Чортів це річ духовна. Внутрішній голос, до якого вони дослухаються. Це те, що завжди надає сили.

А ще: розпізнати Лісового Чорта в натовпі пластунів можна за капелюхом.

“Так уже історично склалося, що наші засновники носили капелюхи. Тому це і стало традицією. Для кожного Лісового Чорта капелюх – річ дуже особиста”, – розповідає Станіслав. 

У кодла “Хом’як” є ще й власний стиль носіння капелюха. Криси в нього завжди закочені. А носять його так, бо це практично: коли Чорти йдуть у гори з  розкрученими краями, то чіпляють усі гілки.

Лісові Чорти кажуть, що чим більше пошарпаний у них капелюх, тим цікавіше їхнє життя і тим більше їх шанують у курені. Пересилають ці капелюхи аж з Америки.

Одягати цю невід’ємну частину однострою можуть тільки дві особи: сам Лісовий Чорт і чортеса або пасія, з якою він має намір одружитися. А традиція каже: якщо дівчина одягнула капелюх Чорта, то обов’язково повинна вийти за нього заміж.

Проте це ще не всі традиції, пов’язані з одностроєм. Кожен Лісовий Чорт вважає “хорошим бонусом”, якщо його обраниця вміє плести ниточку і робить кутасики, які чіпляють на штуци. Така традиція діє тільки серед українських Чортів.

Є в них теж і особлива традиція збиратися сім’ями. Називається це дійство “Фаротозом” і відбувається раз на квартал або на рік. На цю подію Лісові Чорти їдуть зі своїми чортесами або пасіями та дітьми. У курені дуже шанують сімейні цінності. Саме це, мабуть, і найбільше відрізняє їх від інших. Але мають вони і не менш цікаві назви проводу.

Курінного називають Мефісто, суддю – Чугайстром, писаря – Скрібою, а скарбника – Калитником. Їх назви збереглися ще із самих витоків.

На відміну від капелюха, різнобарвні хусточки в Лісових Чортів започатковано недавно. 

До цього вони мали зелене забарвлення з емблемою чорта, який біжить. 

У наші дні хусточка складається із трьох кольорів: червоного, чорного та золотої стрічки, що їх поєднує.

“Червоне – це кохання, а Чорне – пекла дно…” – ось що означають для Чортів ці кольори.

А ось зелений колір тепер визначає претендента на вступ у цей курінь.

Яким же повинен бути пластун, щоб Лісові Чорти прийняли його у свою сім’ю?

“Кожен Лісовий Чорт мусить бути лицарської вдачі й арис­тократичного духу. При цьому мусить визначатися життєрадісністю, оптимізмом, фантазією, почуттям гумору й романтики та в будь-якому — але доброму — напрямі вибиватись понад пересічність. Бо Лісові Чорти пересічности не люблять. І мусять вони завжди „тримати фасон”.” ,- саме так написано в першій частині Кодексу Лісових Чортів. 

Є в них ще одна традиція – одягати до цивільного одягу на великі свята та весілля “парадову стрічку”. Вона теж складається з трьох кольорів. Так Чорти  показують, що вони всі – одна велика сім’я, яка підтримує один одного.

Кодекс – це велика лісочортівська таємниця.

“Навіть кандидати в Лісові Чорти не мають права його читати, доки не стануть повноправними членами куреня”, – розповідає Станіслав Терлецький.

Кодекс пережив уже шість перевидань, і кожного разу нові покоління додають щось своє. Тільки перша глава в ньому є доступною назагал, і то тільки тому, що вона розповідає про мету та ідею цього давнього куреня. 

Що створили Лісові Чорти за час їхньої діяльності?

Курінь організовує щорічні заходи для пластунів: Магія Нічних Карпат (дводенна мандрівка на одну з карпатських вершин),  Екстремальний Вишкіл Практичного Пластування “SOS”, Крайовий табір “Незвіданими Стежками”, День Пластуна і Кубок “Близниці” та інші. У найближчому майбутньому планують нові, не менш цікаві акції.

Фішка цих людей скоріше у їхній щирості та моральних цінностях, ніж у таємничості. Уся магія в тому, що крізь сторіччя вони зуміли зберегти й утвердити традиції свого куреня.

Журналістка: Владислава Данилів

Фото: Архів Лісових Чортів