ГЛУЗД

Майже кожен з нас ще з дитинства чув фразу: “Ану перестань сміятись, а то потім будеш плакати”. Ця та ще багато інших ірраціональних настанов міцно вкоренилися в нас. 

Часто особиста травматична історія розростається в уявлення про себе як про людину, з якою щось не так, про інших як про небезпечних, про світ, у якому все в дефіциті, і про приховування радощів, адже погане і соромне не на часі. На жаль, культура страждання знайома багатьом мешканцям пострадянського простору. Гештальт-психотерапевтка, психологиня, супервізорка Служби турботи про психічне здоров’я БФ “Право на захист” Катерина Дорум розповіла Глузду, чому люди продовжують приховувати свою радість, навіть якщо дуже хочеться порадіти.

Межі радості

Під час війни внутрішні голоси людини активно підняли свої зміїні голови і зашипіли, адже нарешті ці уявлення про світ отримали реальне підтвердження: радість не доречна і не потрібна. “Як ти можеш постити фото у фейсбуці?”, “Ну що ти жалієшся, ось в Маріуполі…”, “Ти не маєш права сміятись, коли інші плачуть”, — сьогодні часто натрапляємо на такі коментарі. За цим завжди ховається великий страх того, що радість дуже швидко зникне.

Насправді радість — наша базова емоція. Про це неможливо й не треба забувати навіть у найскладніші та найтемніші часи. Сьогодні психологи, лікарі та нейробіологи гучно говорять про важливість хорошого настрою для нашого здоров’я. Наприклад, краса навколо нас потрапила на п’яте місце в список найкращих речей для реабілітації нервової системи, а сміх визнано лікувальним для всього тіла. Ви ж не хочете сперечатися із сучасною наукою?

Що нам робити?

Згадайте свою радість на смак. Складіть список найпростіших речей, від яких ви радієте. Це банальна порада психологів, але саме з такого простого процесу ми всім тілом починаємо згадувати, скільки задоволення дає нам той чи інший процес. 

– Тестуйте реальність. Якщо вам здається, що ваша радість зараз недоречна, цьому не час і не місце — уважно подивіться довкола себе і перевірте, чи є дійсна причина не проявляти свою радість? Кому від цього краще? Кому гірше? Іноді, щоправда, бувають ситуації, коли шалені прояви емоцій можуть образити когось близького поруч, але такі ситуації виникають набагато рідше, ніж нам здається.

– Шукайте однодумців. Сміятися разом завжди легше, а розділена радість тільки помножується, тому нам так часто потрібні люди, здатні порадіти разом з нами. Згадайте, хто з ваших близьких завжди підтримує, з ким сміятися найлегше. Можливо, зараз саме час подзвонити їй / йому?

– Подивіться на дітей. Саме вони — ті, хто ще під вагою відповідальності та настанов минулого не втратив і не забув своєї радості. Вони легко вміють радіти дрібницям і щиро сміятися, навіть коли не найкращі умови для цього. Це абсолютно природно і правильно, просто дорослі про це забули.

– Відправляйте внутрішнього критика у відпустку. Якщо заборона на радість звучить в голові вже звичним голосом шановного критика, не варто злитися на себе ще більше, адже часто нас просто не навчили інших методів. Можливо, вашому внутрішньому критику і справді пора відпочити, або вже й на пенсію. На його місце можна запросити когось молодшого, того, хто знає про важливість радощів для вашої психіки і про останні дослідження нейробіологів про хороше життя. Довіряйте свій внутрішній світ тільки професіоналам.

– Поверніть собі своє життя. Від того, що ви перестали мазатись улюбленим кремом, фотографувати квіти, дещо собі купляти — жодному бійцю не стане легше, війна швидше не завершиться, нічого не зміниться, крім вашого життя, яке суттєво погіршиться. Тож коли ви плануєте відмовитись від чогось хорошого, спробуйте спитати себе: “Кому я готовий подарувати своє життя і заради чого?”.

Війна, на жаль, змушує нас швидко вчитися нового, тому сміливо радійте на благо миру в Україні.

Наші партнери