Учора, 22 жовтня, у Народному домі Коломиї відбувся концерт “Музична Спрага”. Розповідаємо історію місця, яке об’єднало творчу молодь та історію людини, яка його створила. А це рудобородий музикант-бізнесмен-повар Кім Мельничук. Важко назвати одну роль Кіма, бо їх безліч… Отож почнемо спочатку…
“Спрага” від спраги
Моє дитинство було страшним і тяжким: п’янки, бійки, чорні райони Німеччини, де я тоді проживав… У 14 я втік з дому, три роки жив на вулиці. Це був дуже важкий час, не буду розповідати деталі, але я пережив голод і все на світі. Завдяки добрим людям мені вдалося залишитися нормальною, доброю людиною, не спитися, не стати наркоманом, крадієм чи щось таке. Усе життя мене переслідувало бажання якось віддячити тим, хто мені допомагав упродовж трьох років, поки я жив на вулиці, а їх було дуже багато.
Але минали роки, з’явилися інші клопоти та справи, я знав, що вже декілька людей з тих, які свого часу допомогли мені, померли, дехто виїхав за кордон, і зрозумів, що ніколи вже не зберу їх докупи, а мені так хотілося це зробити.
Завдяки життєвому досвіду, церкві, Біблії, моїй роботі та причетності до різних благодійних фондів, я зрозумів, що найбільша проблема — у нашому суспільстві, а майбутнє залежить від нового покоління. Мені хотілося зробити якийсь свій внесок.
Я пригадав час, коли ми компанією 20-30 осіб часто сиділи з гітарами, де було 2-3 струни, і примудрялися грати музику, і ще й досить нормально. Мороз, сніг, дощ — ми сиділи під пам’ятником Шевченку, на Площі Героїв, у “ямі”, в “райському саду” (біля Народного дому). І завжди з компанії хтось брав горілку, розведений спирт. З ким поведешся, того й наберешся, відповідно, ми постійно бухали. А тепер, через 20 років, я побачив, чим це все закінчилося: половина компанії просто не знайшла себе, поспивалися, стали наркоманами, хтось помер. А все почалося з того, що ми просто в один прекрасний момент пішли не тим шляхом. Тому я й почав думати, що б міг таке зробити, чим би зайнятися. Так і народилась ідея “Спраги”. Згодом я знайшов людину, яка підтримала це.
Імпульсивно та душевно
Упродовж життя я зустрічаю дітей, схожих на мене, які виросли в проблемних сім’ях. Упродовж півтора року я наслухався таких жахливих історій, а їх не мало.
Я радий, що ці дітки до мене тягнуться, бо в “Спразі” немає спиртного, тут не курять кальяну, я забороняю матюкатися (ми за це штрафуємо, щоб дати зрозуміти, що нецензурна лексика, — це ненормально).
Часто батьки називають “Спрагу” куточком творчого дозвілля Коломиї. Діти приходять сюди і вкладають усю душу в музику. Тут часто можна побачити, як дитина приходить уся на нервах після якоїсь неприємності, коротко на весь зал каже “усім привіт”, ні з ким не обіймається, сідає за інструмент і просто імпульсивно та душевно творить музику.
Тішуся, що зміг зацікавити людей своїм закладом, що вони задоволені й щасливі, відпочивають без спритних напоїв. Я зміг їх відволікти творчістю, музикою, співом…
Про перший великий концерт спільноти “Спрага”
Ми вирішили організувати концерт, щоб популяризувати “Спрагу”. Я хочу, щоб люди побачили, хто зайнявся цією роботою, і дуже сподіваюся, що Коломия оцінить її.
До мене звернулося керівництво Народного дому, бо їм сподобалося те, що ми робимо. Вони сказали, що хотіли б, щоб у Коломиї існували такі заклади, щоб молодь мала куди прийти та безкоштовно займатися музикою, запитали, чим вони можуть допомогти мені в розвитку цих дітей. Я натякнув їм, що потрібна реклама. Скільки б концертів я не організував, наше приміщення маленьке, люди не вміщаються. У нас були невеликі концерти, але 20-30 людей стояли на вулиці.
Ми хотіли, щоб концерт був великий, щоб ми могли представити таланти хоча б 20 найкращих людей зі “Спраги”. Тиждень готувалися… Ми отримали від Народного дому більше, ніж очікували.
Тут дуже багато молодих людей, які вперше виступають на такій великій сцені. Багато з них ніколи навіть на порозі музичної школи не стояли. Вони навчалися грати, співати та займатися музикою самі, на лавках, завдяки інтернету, або хтось їм допоміг… Тільки декілька людей серед наших навчаються в музичній школі.
На сцені були люди віком від 10 до 45 років.
Я хочу, щоб молодь не боялася налажати на публіку, через це проходять усі. Якщо ми хочемо досягнути великої мети, то маємо наступати на якісь перешкоди і навчитися через них проходити.
Я б дуже хотів, щоб і надалі була змога організовувати схожі концерти. Я за будь-який двіж, за те, щоб робити добро в цьому місті, але все залежить і від доходу, бо я ще маю забезпечувати сім’ю.
Інтерв’юер та фотограф: Назар Яжинський
Розшифровка: Тетяна Грабна
Текст: Оленка Гелетюк
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.
