Вони були разом сім років. Вона — режисерка, він — актор. Їх поєднала любов до світу фільмів та мистецтва.
Василь Кухарський вступив до лав Збройних Сил України з перших днів повномасштабного вторгнення. У серпні 2023 року в задимлених полях він потрапив в автокатастрофу, де отримав дуже важкі травми голови. Чотири місяці Василь боровся за життя.
“Він так і не зміг повернутися до життя”, — написали в грудні того ж року його колеги з Театру на Подолі.
Відтоді його дружина — Наталка Гордій-Кухарська — не лише проживає глибоку особисту втрату, а й змушена боротися за пам’ять свого чоловіка.
Жінка більше півтора року спостерігає, як духовна спільнота, яку вона разом із Василем час до часу відвідували, використовувала його образ, імʼя та творчість без згоди родини.
І як ігнорують її проханння цього не робити.
Це історія про Василя Кухарського, про те, чому він не був «янголом», а живим, реальним героєм. І чому вшановувати пам’ять загиблих захисників потрібно разом з їхніми близькими.
Початок історії. “Як впихнути в пару речень те, що болить уже більше року…?”
…з цих слів розпочала свій допис режисерка та дружина актора Василя Кухарського — Наталка Гордій-Кухарська. Вона розповідає, що декілька років тому познайомилася з Софією Волянською (Рудік) — авторкою проєкту “Крилаті вірші” та книги «Історія одного Янгола» — у духовній спільноті, яка називає себе “Практики усвідомлення”.
Наталка відвідувала цю спільноту дев’ять років, п’ять із них — разом із чоловіком. Після смерті Василя, жінка більше, ніж півтора року намагається достукатися до спільноти з проханням не використовувати ім’я та визнання її чоловіка для власних цілей. Спочатку представники спільноти використали авторський фільм режисерки, а згодом запланували присвяту книги Василю Кухарському без відома його дружини.
“Такі спільноти мали би давати велику підтримку та допомогу в переживанні втрати і горя”, — написала вона на своїй сторінці. — Але в нашому випадку будь-які прохання про інформаційну тишу в перші дні після смерті мого чоловіка були проігноровані. Згодом почали використовувати його образ, ім’я, особисті відео і навіть мою авторську роботу — без згоди моєї чи батьків Васі”.
Йдеться, зокрема, про короткометражний фільм “Історія одного Янгола”, який разово показали Наталка спільно з Василем на презентації книги. Згодом цей фільм став промороликом в просуванні нової книги Софії Волянської “Розмова з Людиною”, яку вона присвячує Василю Кухарському.
“У цьому фільмі головну роль виконує Вася, а я його режисерка та сценаристка. Пані Софія була акторкою і авторкою книги, за мотивами якої знімали ролик — з її дозволу. Авторське право належить мені та оператору — моєму другові. Я вкладала в нього свій час і працю не для того, щоб його зараз використовували у спотвореному контексті, приписуючи Васі роль “проповідника” чи “місію янгола”. Це була акторська робота, не релігійна проповідь. Іменем Васі не можна прикривати особисті чи ідеологічні інтереси”, — наголошує Наталка.
Жінка пояснює: про те, що планується така книга, вона довідалася не завдяки прямій комунікації, а зовсім випадково, із соціальних мереж.
“Авторка книги добре мене знає, але не вважала за потрібне зателефонувати й запитати дозволу — ані в мене, ані в батьків, — і навіть просто поставити до відома, про що саме буде книга, якщо вона вже присвячена моєму чоловікові. Так, ми разом із Василем відвідували окремі лекції цієї спільноти, медитували. Але ми ніколи не були й не називали себе послідовниками якоїсь ідеї чи концепції. Проте ні я, ні тим більше Вася, не були проповідниками чужих ідей, ми щось брали для себе, щось ні, як і на будь-яких курсах. Ми з нею ніколи не були близькими подругами, але були знайомі. А з Васею вони взагалі ледь знайомі — формально. І мене щиро вражає, що людина присвячує книгу моєму чоловікові”, — розповідає Наталка.
Жінка пояснює, що коли довідалася, що планується книга, присвячена її чоловікові, одразу звернулася до юристки. Але вирішити цю ситуацію виявилося не так просто.
Юристка мені пояснила: “подати скаргу на організацію складно, потрібно подавати її на авторку. Ми так і зробили. У відповідь почули зневаги й уникання. Було сказано: “Наша група юристів з вами зв’яжеться”. Але жодного разу Софія мені так і не подзвонила. Пізніше вона сказала щось на кшталт: “А хто ви така? Яка ще юристка?” — і попросила офіційно офіційно вислати скаргу укрпоштою. Ми надіслали все, як слід, на вказану пошту — і дотепер не отримали відповіді. Скаргу навіть не підтвердили, як прийняту. І — як у порожнечу”. Я точно знаю, що інформація до них дійшла (і до авторки, і до спільноти) — інша журналістка відзначила їх у публікації. Але вони не пропустили той допис на своїй сторінці. І знову — жодної реакції”, — пояснює Наталка Кухарська.
“Мені потрібно лише, щоб мене і Васю від’єднали від їхнього вибраного світу, бо ми ніколи не від’єднували себе від реальності”
Дружина актора Василя Кухарського зізнається, що за півтора року після втрати чоловіка ніхто зі спільноти не зателефонував їй. Але, окрім відсутності будь-якої підтримки, жінка зіткнулася з ігноруванням її прохань.
“І, по суті, я не очікую їхніх дзвінків. Я розумію, що люди по-різному реагують на чужу втрату. Але те, що вони використовують його ім’я, його приватні відео та загалом образ без згоди — це вже зовсім інше. Я не можу у них це забрати чи видалити, але ці публікації — на широку аудиторію. Мій фільм використовується без дозволу. Хоча я прямо просила: не використовуйте. Коли я подала скаргу на Софію, вона відповіла дуже зверхньо — у мене є всі скріншоти. Вона написала: “Я можу тобі заборонити використовувати відео, але не забороняю, бо я — автор книги”, — з болем розповідає дружина Василя Кухарського.
І додає:
“Але ж авторка книги — це вона. А авторка фільму — я. Я знаю про це, як режисерка і це підтвердили мені юристи. Я не претендую на її книгу. Але ролик був знятий за моїм сценарієм, я — режисерка, оператор — мій друг. Це наша спільна творча робота. І вони не мають права використовувати її без згоди. Мені потрібно лише, щоб мене і Васю від’єднали від їхнього вибраного світу, бо ми ніколи не від’єднували себе від реальності”, — наголошує Наталка Кухарська.
Жінка зізнається, що коли зауважила, що її погляди розходяться із поглядами спільноти, вона звідти пішла. І це, на її думку, представники спільноти так і не змогли прийняти.
“Я не повинна пояснювати — я просто вирішила проживати своє горе так, як вважаю за потрібне. Але замість поваги — я отримала осуд. Вони назвали мене “негативною”, говорили про “духовність” і все в такому дусі. На той момент вони просто не змогли прийняти мій вибір. І мені здається, що саме це їх зачепило. І тому почали використовувати — і мої роботи, і ім’я мого чоловіка. Вася ніколи б не дозволив цього за життя. Йому нічого не присвячували, не називали його “послідовником”, “проповідником” чи “представником” якоїсь ідеї. Це все почалося тільки після його смерті. Бо вони побачили, що мене ніхто не захистить. Вони просто знехтували тим, що у нього була родина, що він мав близьких. Софія чудово знає мій номер телефону. Вона знає, що є батьки. Але ніхто не написав мені ані слова. Вони просто нагло використали його ім’я, ніби воно — їхня власність”, — пояснює Наталка.
Режисерка та дружина Василя Кухарського із жалем розповідає, що представники спільноти на всі її прохання не використовувати ім’я та постать її чоловіка заради своїх цілей відповідали: “Це не твоя власність”.
“Але й не їхня. Це — моя любов. А вони присвоїли його, як якусь річ. Вася ніколи не належав жодній організації, і мене дратує, що я маю боротися за право на повагу до його імені. Вони користуються його фотографіями, розповідають, що він був проповідником чи послідовником. Але він не був. Він завжди шукав щось своє. Він почав медитувати ще до того, як з’явилась та організація. Мене обурює, що ця спільнота просто вириває з контексту те, що їм вигідно, і використовує ім’я мого чоловіка, щоб популяризувати свою діяльність. Вони використовують людину, яка була знаною, яка не може вже нічого сказати, бо її немає серед живих. Але є його сім’я і ми живі та можемо сказати за Васю”, — наголошує жінка.
“Вони були впевнені, що я зламана, що я в глибокому горі й нічого не робитиму”
Наталка акцентує, що вона не прагне, щоб представники організації просили вибачення, але хоче правди та справедливості.
“Я просто хочу захистити ім’я свого чоловіка та свій фільм. Вони транслюють його, як свій, хоча я знімала його сама, без жодної оплати, з власної ініціативи. І якщо подивитись, що публікує Софія, все це — частина цілісної маніпуляції. Спочатку не було жодної місії, жодного «пророчого» сенсу. Це з’явилося вже після смерті Васі — вони почали привласнювати ролик і трактувати його, як вигідно їм. Режисера вже нема, а ролик, мовляв, сам собою з’явився. У пресвяті вказано, що він був створений “для спільноти” — тобто авторства нема. Бо якщо автор є, треба питати дозволу, а вони цього не зробили. Вони були впевнені, що я зламана, що я в глибокому горі й нічого не робитиму. Так, я була у важкому стані, але те, що мене приголомшило — це їхня впевненість у моїй повній самотності. Представники спільноти думали, що тільки вони повністю заповнювали моє життя, у тому, що поруч нікого нема, що я не зможу дати відсіч. Але це не так. Ці люди просто взяли й використовували Васіне ім’я і образ нахабно — публічно, відкрито. Не потайки, не випадково — вони впродовж півтора року викладали мій фільм від свого імені, приписували Васі слова, яких він не казав, використовували його персональні відео на презентаціях на широку аудиторію”, — ділиться дружина Василя Кухарського.
Представники організації “Практики спільноти”, на думку Наталки Кухарської, не тільки поширювали відео — вони транслювали смисли, які самі додумали і які підходять їхній концепції.
“У мене є друг, який все це мені показував: “Дивись, ось публікації, ось сторінка, ось скрін”. Я лише прочитала один із дописів — і мене це обурило до глибини. Це просто піар на людині, яка віддала стільки сил цій країні, і ще вони пишуть, що він тепер їх охороняє зверху. Тобто роблячи такі речі, вони вважають, що їх щей охороняють. При цьому вони, прикриваючись “вищими цілями”, використовують його ім’я для просування власного образу. Це огидно. Я просто не маю слів”, — зізнається режисерка.
“Я пам’ятаю, як вибирала труну для чоловіка, стояла в темряві, розгублена, і мені дзвонили зі спільноти і казали, що я енергетично в негативі”
Дружина Василя Кухарського зазначає, що будь-які “благі наміри”, про які говорить спільнота — викривлені.
“Бо вони не знали Васю насправді. Я переконана в тому, що представники спільноти бачили лише кілька його ролей, тоді, як я бачила всі. Я бачила його живим, справжнім, шукаючим, тонким —у всіх його проявах. І те, що вони роблять — не з любові, а з користі. Вони знали мого чоловіка лише поверхнево. І тепер беруть одну частинку з його життя та кажуть: «Він — один із нас». Це мене просто вразило. Я думаю: а хто це «ми»? Це якась обрана група? Чому він — “один із вас”? За яким правом? Мій Вася був людиною вільної думки. Він належав лише собі. Його не “привласнював” ані театр, ані кіно. Це була людина, яка мислила самостійно, йшла своїм шляхом, ніколи не підлаштовувалася під “одну істину”. І коли я чую “він — один із нас”, це звучить як спроба його прив’язати, забрати собі”, — наголошує Наталка Кухарська.
За словами дружини актора, представники спільноти говорять, що “Він (Василь Кухарський —ред.) мав місію янгола, тому став янголом, що це його остання пророча роль”.
“Але це все — вигадані інтерпретації. За життя ніхто не приписував йому жодних “місій”, особливо я не закладала цього у ролику. Це все з’явилося після його смерті, бо так вигідно в контексті їхньої релігійної системи. Це — маніпуляція. Просто Вася був яскравою особистістю. І зараз, на тлі тих, хто сам не проявив себе, його образ став для них вигідним. Я бачу — вони використовують його, бо він став символом, за рахунок якого можна залучити увагу”, — із сумом в голосі пояснює дружина Василя Кухарського.
Наталка зізнається, що час до часу її запитують знайомі: “Які майбутні плани? Як вона вирішить цю ситуацію?” І їй завжди складно та боляче давати відповідь.
“Я не люблю це питання, бо перебуваю в процесі проживання втрати. Але водночас розумію, що треба говорити про це в медіа, бо розголос може захистити і мене, і інших. І все ж, крім публічного висвітлення ситуації, я маю конкретні вимоги.
По-перше, я вимагаю письмову заяву від цієї спільноти — не лише від Софії, яка була виконавицею, а від усієї структури, яка, хоч і неформальна, функціонує, як організована група. Я хочу отримати документ, у якому вони зобов’язуються жодним чином не використовувати ім’я мого чоловіка, його персональні дані, відео, мій фільм. Якщо цього не буде — я подаю до суду.
Також, за порадою юристів, разом з позовом щодо заборони використання імені, зображення чоловіка, я планую подати позов про відшкодування моральної шкоди, бо те, що я пережила за ці півтора року, був реальний моральний терор. У момент, коли мені й так було важко, вони нахабно використовували образ мого чоловіка, мій фільм і водночас дозволяли собі ще й судження про мене”, — наголошує режисерка.
Жінка також пригадує, що представники спільноти не приймали те, як вона горює. І це остаточно відрізало у неї бажання із ними спілкуватися.
“У неформальних обговореннях я чула, що мене звинувачували у “невдячності», “негативі”, “неправильному ставленні до горя”. Коли мені було страшно боляче, вони дозволяли собі вказувати, що я “не в радості», «неправильно реагую”. І саме тому я повністю припинила будь-яке спілкування з ними. Вони чудово знають, що я не поділяю їхніх ідей. Але замість поваги — вони викреслили моє авторство, але продовжили використовувати мій фільм у своїх презентаціях. Вони взяли Васю, ніби окремо від мене, як незалежну постать, хоча всі знали, що ми були єдиним цілим. Саме я познайомила його з цією спільнотою. І я переконана: якби він був живий, і якась чужа жінка присвятила йому книгу, він би відреагував дуже жорстко. Бо мій Вася міг різко сказати, був, прямий і мав почуття гідності. Він ніколи не погодився б на це за життя. Але вони зробили це після його смерті, коли мені було дуже боляче, в моменти найбільшої вразливості. Це почало відбуватись у все більш агресивній формі, бо люди в тій спільноті зрозуміли: вони можуть робити це безкарно. А я півтора року просто не могла відреагувати. Не через слабкість — через шок, втрату і стан, у якому не залишається простору для боротьби. Але тепер я не прошу. Я вимагаю. Щоб вони припинили це раз і назавжди. Інакше — суд, зокрема позов за моральну шкоду”, — наголошує жінка.
І одразу додає: “Хоч це і неофіційна організація, але ми платили. За кожні лекцію, семінар — були пожертви. Формально це не обліковувалося, але фактично — це система, яка монетизується через “просвітлення”, прикрите словами про любов і духовність. І поки все було мирне, можна було закривати на щось очі. Але під час війни, коли в мене сталося горе, я побачила їхню справжню суть. Це не духовність, а жорстокість. Вони не вміють співпереживати. Це — порожні люди, які ховаються за словами про світло. Якби вони просто залишили нас у спокої — я б не чіпала їх. Але вони пішли далі. Вони зачепили мого чоловіка і його гідність. І це вже перехід межі. І коли мій брат почув від однієї з цих людей: «А чому Наталка думає, що вона найбільше страждає? Ми теж страждаємо» — я зрозуміла: це вже цинізм. Хто їм дав право таке говорити?”, — запитує дружина загиблого воїна Василя Кухарського.
Друзі Васі почали говорити: «Ти не вигадуєш. Це — правда. Ми це бачимо»
Наталка зізнається, що впродовж тривалого часу думала, що можливо,перебільшує. І її в цьому переконувала і сама організація.
“Гадала, що можливо, проблема в мені. Мені в цій організації сказали: “Тільки не зійди з розуму”, казали це нахабно, прямо в очі. Я перевіряла себе постійно. Але коли змогла зібрати сили і поступово розповідати цю історію — мене почули. Друзі Васі почали говорити: «Ти не вигадуєш. Це — правда. Ми це бачимо». Я звернулась до юристки. І навіть без знання всіх деталей вона сказала: «Це чистої води маніпуляція. І нахабство».Потім, коли я розповіла їй більше, вона сказала: “Це не тільки маніпуляція. Це — зловживання. І ми спробуємо це припинити”, — ділиться спогадами жінка.
“Там у них є головний лідер цієї організації, який придумує, як краще зробити рекламу для їхньої організації”, — пояснює Наталка Кухарська.
Коли чоловік Наталки Василь Кухарський був у лікарні, за словами дружини, представники організації приходили до лікарні, вони займалися своїми інтересами. Начебто підтримати та помолитися…
“Попри те, що Вася був у лікарні, вони приносили книжки, робили рекламу собі завжди. Я просто не могла цього зупинити, бо не бачила, що відбувається. Я тоді адекватно не могла скласти картину”, — із сумом розповідає Наталка Кухарська.
І тільки після похорону чоловіка жінка усвідомила, які насправді цілі у цієї спільноти.
“Коли я подивилася в очі лідеру спільноти на похороні, він усвідомив, що я все зрозуміла. Це був той момент, коли я все побачила. Після цього він просто втік, перестав з’являтися і почав налаштував своїх людей проти мене… Він сказав спільноті не дзвонити мені, бо я зараз у поганому стані. Після похорону від лідера спільноти взагалі нічого не було чути до тепер: він жодного разу не зателефонував до мене зі співчуттям чи розмовою. А на 9-й день після похорону, цей лідер вирішив одноосібно провести лекцію про Васю і його лікування для всіх учасників цієї організації, хоча я просила не робити цього. У мене є скріншот, де він особисто мені пише, що це нібито не моя власність, не власність однієї сім’ї, і що вони будуть проводити цю лекцію, бо “взяли участь у лікуванні”. Про яку таку участь — я так і не зрозуміла”, — пояснює жінка.”, — пояснює жінка.
Жінка також зізнається, що представники організації, на її думку, використовували дуже жорсткі методи.
“Я хотіла вийти із спільноти на початку повномасштабної війни. Пригадую, був випадок, коли одна учасниця написала пост, у якому обливала інших брудом, а я її не підтримала. Тоді вони сказали, що я не командний гравець, і почали жорстко ігнорувати мене. Це був справжній жах. Можливо, вони все ж тримали мене на пульсі, бо у них мало учасників. Я думаю, що вони дуже зацікавлені у відомих публічних людях. Я думаю, що вони дуже зацікавлені у відомих публічних людях, і оскільки Вася мій чоловік, то їм потрібна була і я. По суті, єдиним відомим був Вася. Решта — звичайні люди, які собі придумують регалії. У мене навіть є скріншот, де вони викладають лекції в університеті — і всі собі натягують якісь звання. Наприклад, “дружина ветерана війни”, хоча я ніколи так себе не називала, “найкращий хімік” і так далі. Вони собі це все приписують, але для соціуму це нічого не означає, бо вони не зробили нічого видатного. Вася ж зробив і зробив це сам — тому коли звучить ім’я Василь Кухарський, це вже працює,”, — наголошує дружина Василя Кухарського.
За словами Наталки Кухарської, то тільки із України було 40 людей, які відвідували цю спільноту. А були ще із інших країн.
“Знаю, що в них є ще учасники з Білорусі, бо лідер приїхав звідти. Пригадую, що він не користувався картками, казав, що веде інший спосіб життя. Але тепер я розумію, що там були зовсім інші речі замішані: щоб усе було неофіційно, щоб ніхто не вийшов на нього, щоб все було так, як він хоче. І всі ці їхні вчинки після смерті мого чоловіка — це теж їхні особисті цілі. По-перше, продається книга, по-друге, в книзі дуже багато написано саме про їхню організацію. Я читала одну книгу — вона повністю прославляє цю організацію, лідера, розповідає, як їм вдається допомагати людям. Зараз я не хочу бути підписана під це, бо на прикладі моєї сім’ї і свого жахливого досвіду, вважаю це неправдивою інформацією”.
Наталка Кухарська згадує про свою комунікацію із представниками спільноти.
“Знаєте, мені казали, що я знімаю негативні фільми, або дивлюся драми чи трилери, але я продовжувала те, що любила, бо ніколи не прислухалась до всього, що говорять, У мене, як і у Васі, було своє бачення. Я не була послідовницею їхніх ідей. Щось брала, а щось взагалі не заходило. Вони постійно пропагували радість, позитив, рівність, а в моєму житті так не було. І тепер ця токсична позитивність просто в горлі стоїть. Так можуть мислити люди, які нічого серйозного не проживають”, — переконана жінка.
І навіть, коли Наталка Кухарська була в горі — спільнота засуджувала її.
“Я пам’ятаю, як вибирала труну для чоловіка, стояла в темряві, розгублена, і мені дзвонили, казали, що я енергетично в негативі. Я їм кажу: «Ну ясно, що в негативі, я ж саме зараз на всіх злюся». Вони ж говорили мені, що я цього не повинна робити. Люди, які сидять на дивані і п’ють чай, казали це жінці, яка в цю мить вибирає труну для коханого і потребує підтримки”, — розповідає Наталія.
І додає: “Вони всі прекрасно знали, як ми з Васею любили одне одного. І попри це — дозволяли собі такі речі. Я вже не кажу про те, що мені пропонували через два тижні після смерті чоловіка святкувати Різдво в Карпатах. Кажу: ні, я не поїду. А вони: “Різдво — це важливе свято”. Всі поїхали, наряджені, нібито “в пам’ять про Васю”. Але це не випадковість. Вони точно знали, що мене там не буде”. І коли я чула від них: “А чому ти думаєш, що тільки ти страждаєш?” — я не збираюсь змагатися в стражданні. Але коли людина їде святкувати в Карпати — це не схоже на горювання”, — акцентує дружина загиблого захисника.
“Чому хтось має вирішувати за мене — як саме нести памʼять, і коли?”
Режисерка Наталка Кухарська розповідає, що представники спільноти переконані, що такими книгами, презентаціями, тощо, вони “несуть пам’ять” про її чоловіка. Із чим вона не погоджується. Адже насправді вони про нього не розповідають: якою він був людиною, актором, воїном.
“Знаєте, навіть якщо б я нічого не могла робити, навіть якби я не несла жодної пам’яті про Васю, я маю право на це. За законом. Це моє особисте право — навіть якийсь час нічого не робити. Ні книжки не видавати, нічого. Чому хтось має вирішувати за мене — як саме нести памʼять, і коли? Я могла б узагалі мовчати. Або опублікувати книгу про свого чоловіка. Або взагалі могла не видавати — просто зберігати памʼять і любов у серці. І я маю на це повне право.
Нещодавно Наталці вдалося видати збірку Васіних віршів. І це, на її думку, справжнє вшанування пам’яті, адже кожна сторінка книги взяті із життя та думок Василя Кухарського.
“Я брала дозвіл у батьків Васі — хотіла, щоб родина була в курсі, щоб вони розуміли. Якби вони були проти, я би не видавала. Колись я збирала ці вірші і казала Васі: «Я опублікую твою збірку». А зараз я її дозбирала і вже опублікувала. На жаль, уже без нього. Але це все — Васині слова.
Це його голос — кожніське слово. Я знайшла навіть блокнот, де він описував образ мене — за п’ять років до того, як ми познайомилися. В одному з блокнотів я знайшла цю вирізку. Я перечитала всі Васині записи — і вклеїла цю частинку, написану його почерком, у збірку. Тому ця книга створена з любові. Вона зібрана з Васіних слів. І я вважаю, що такі присвяти — це найчесніше. Ті, хто читатимуть цю книгу, зможуть самі дізнатись, яким був світ Василя Кухарського. Там немає вказівок: подивіться сюди чи думайте отак. Вони самі прочитають — і побачать, про що він писав, що шукав та кого і що любив”, — переконана дружина Василя Кухарського.
Книга називається «Чудернадський світ» Василя Кухарського.
“Це його улюблене слово. Він завжди казав: «чудернадський». Воно таке… непросте. Його, особливе. І сам Вася був такий — чудернацький, різноманітний. Саме тому я й борюся за справедливу пам’ять. Він не був ні праведником, ні людиною одного настрою чи напрямку. Він був дуже широкою людиною. Всі, хто його добре знав, це розуміють. Він був вільнодумцем, не боявся висловити власну думку навіть коли вона йшла всупереч думці лідера спільноти чи будь кому іншому.Він просто залишався собою. Складав свої пазли. І був наповнений любов’ю до світу. Не відділений від нього, а навпаки — з ним у зв’язку. Він був справжнім. Багатогранним. І саме це й було його харизмою, це і притягувало людей. А не та спрощена, зручна картинка, яку вони намагаються нав’язати у своїй книжці”, — наголошує жінка.
Завдяки друзям вдалося вчасно втрутитися й зупинити процес друку книги. Наразі Софія стверджує, що хвилюватися немає причин, оскільки книга так і не вийшла. Наталка Кухарська переконана: вона не вийшла саме тому, що їм вдалося вчасно втрутитися — інакше книга вже була би надрукована.
“І якщо вже говорити не тільки про закон, а й про елементарну людську етику — якщо вони справді хотіли вшанувати Васину памʼять, то першими мали б звернутися до мене. Як до дружини. Як до близької людини. Порадитись. Запитати, яка форма була б для мене прийнятною. Поміркувати разом, що Васі могло би сподобатися, якби він мав змогу сам обирати, а не робити це за моїми плечима. Звичайно, якщо вони скажуть, що все “чисто”, то чому ж тоді не звернулися? Але після всього, що вони мені наговорили — “тільки не зійди з розуму” і все таке — хіба можна говорити про “чисто”? Тому й не дзвонили. Зробили вигляд, що “ой, не подумали”, “не знали”. Насправді — знали. І знали, що роблять незаконно. Але після всього, що було — жоден з них не спитав, як у мене справи. Чи я жива. Як наш син Тиміш… Чи ми тримаємось”.
“Ми були настільки близькі, що я відчувала його думки, а він — мої”
Саме світ театру вперше познайомив Наталку з її майбутнім чоловіком Василем Кухарським, із яким вона спочатку дружила, а згодом створили сім’ю.
Я тільки починала працювати в театрі. Вже хотіла звільнятися — щось мені не складалося, якось не йшло. А тоді мені сказали: «Почекай. Ти ще справжнього актора не бачила. Зараз прийде Василь Кухарський — тоді й зрозумієш, що таке справжній актор».І коли я побачила Васю, з першого погляду зрозуміла —я побачила не тільки актора, а й свого чоловіка та друга. А потім почали спілкуватися, ми дуже багато говорили. Спочатку ми просто довго і плідно дружили. Обмінювалися книгами, Вася мені читав вірші, якісь оповідання. Потім я вступила на кінорежисуру і ми почали зустрічатися. Отакий у нас був шлях”, — ділиться спогадами Наталка.
Жінка також зізнається, що завжди була зі своїм чоловіком одним цілим.
“Ми багато разів про це говорили — що наче проживали один рік за п’ять. Були настільки близькими, що я відчувала його думки, а він — мої. Ми були надзвичайно близькими. І для мене це — втрата життя. Я втратила частину себе…”
“У нас було багато свободи в стосунках”
Наталка наголошує, що її чоловік завжди прагнув обговорювати все саме із нею.
“Ми обидвоє були творчі, завжди обговорювали сценарії. Коли ми вже жили разом, я читала всі його тексти, ділилася думками. І були навіть фільми, в яких він не грав — просто тому, що довіряв моїй думці: «Вася, не варто, не твоє». Проте рішення завжди було за Васьою, інколи він прислухався, а інколи мав своє бачення.У нас було багато свободи в стосунках. Тому те, що зараз відбувається — коли сторонні люди самі вирішують, як і яку пам’ять про нього нести, нав’язати своє бачення, ще й однобічно — для мене це виходить поза всі межі. Це боляче. Це глибоко нечесно”, — наголошує Наталка.
Наталка та Василь Кухарський виховували разом сина. Тепер жінці доводиться дбати про нього самостійно.
“Вася обожнював нашого сина Тиміша. Для нього Тиміш був цілим світом”, — зізнається жінка.
За словами Кухарської, після подання скарги стало відомо, що видавництво лист із скаргою на книгу Софії Волянської «Розмова з Людиною» не прийняло — її юрист повідомив, що документ повернули відправнику. Водночас, оскільки вона була присутня на презентації, де попередню книгу Софії Волянської презентували, у неї залишився номер телефону директора видавництва “Саміт” Івана Степуріна. Вона зателефонувала йому та розповіла про ситуацію, яка склалася.
Саме тому, як пояснює Наталка Кухарська, вона вирішила публічно написати про цей випадок, зокрема із позначенням сторін, щоб зафіксувати факт усної розмови. За її словами, тоді директор видавництва повідомив, що звернув увагу на ситуацію і не знав про відсутність дозволу. Також він сказав, що допоки питання не буде врегульовано, він не дозволить вихід книги.
Юристка Наталі Кухарської після декількох спроб достукатися до організації, заявила:
“Розголос — єдине, що може змусити їх хоча б прийняти нашу скаргу”. І саме заради сина, якому тільки шість років, Наталка також продовжує боротьбу. «Я багато плакала і тоді мій маленький син сказав: «Я хочу тата захистити». І я подумала: так, я повинна зібратись. Я просто взяла себе в руки й вирішила — я не дозволю, щоб по нас їздили. Це завдяки моєму синові. Він допоміг мені набагато більше, ніж усі ці організації разом узяті. Я хочу дати йому приклад, що не можна дозволяти принижувати себе. Навіть якщо ти помилився — ти можеш це виправити. Я зробила помилку, що відвідувала цю організацію. Я визнаю. Але це не дає нікому права мене топтати й користуватися моїм болем. Я не є чиєюсь власністю, а Вася —це наша сім’я”.
Від редакції:
Наталка Кухарська розповіла, що 10 червня була невдала спроба вручення листа-скарги на книгу через кур’єра — ніхто його не прийняв. Наступного дня, 11 червня, лист був відправлений на пошту, але його не забрали. Через два тижні лист повернувся назад до дружини Василя Кухарського — Наталки.
Режисерка зазначала, що поки представники спільноти видалили лише дописи про її чоловіка зі своїх сторінок. Наталка підкреслила, що цього недостатньо і їй потрібне офіційне письмове підтвердження про те, що більше не використовуватимуть фото, відео, прізвище її чоловіка та її авторський ролик.
Редакція сконтактувалася із письменницею Софією Волянською щодо майбутньої книги «Розмова з Людиною» та присвяти її Василю Кухарському.
Авторка повідомила, що книга ще не вийшла, її наразі немає у продажі і вона навіть не надрукована. Вона зазначила, що інформацію про присвяту, зокрема, чи буде книга присвячена Василю Кухарському, можна буде дізнатися лише після придбання книги. Якщо ж книга не буде присвячена Василю, як це припускають, то, за її словами, немає предмета для обговорення.
Авторка підкреслила, що поки немає підстав для дискусій, оскільки самої книги ще не існує. Вона додала: якщо книга вийде, вона з радістю поспілкується про її зміст та суть.
«З мене запрошення на презентацію книги для вас», — пообіцяла Софія Волянська.
