Коли у 1986-му на Чорнобильській атомній електростанції сталася найбільша в історії техногенна катастрофа, небом ширилася радіаційна хмара, а людей просили замкнутися у своїх будинках — інженер-атомник Володимир, розуміючи наслідки, приїхав на свою зміну. 26 квітня о 7:15 він стояв у Прип’яті і дивився, як його багаторічна праця палає. Отримав високу дозу опромінення, але правильно зреагував і вижив. Став ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС і президентом організації «Союз Чорнобиль».
Згодом, у 1989-му, організовував перепоховання Стуса, Тихого і Литвина. У 90-х пліч-о-пліч із Левком Лук’яненком та В’ячеславом Чорноволом він, депутат Верховної Ради України, перебуваючи серед меншості, переконав більшість: нам потрібна незалежність. У 2004-му із синами стояв на барикадах Помаранчевої революції. Таку ж позицію обере у 2013-му і житиме на Майдані під час Революції Гідності.
Під натиском усіх цих подій Володимир Шовкошитний нестримно пише тексти про українців і для українців. Спілкується з Ліною Костенко, працює у спілці з її дочкою, Оксаною Пахльовською, і Оксаною Забужко. Пише про свій досвід, біль та переконання. Усе це робить з українським пріоритетом. Так згодом і назве своє видавництво — «Український пріоритет», яке в ніч на 17 червня 2025 року росіяни спробують знищити. Про історію видавця, який заклав основи «Українського пріорітету», літературу видавництва та збитки, які понесли внаслідок обстрілів — розповідаємо у матеріалі.
Початок мистецького шляху
За роки Володимир Шовкошитний переконався: митець — це доля. Одні письменниками та поетами народжуються, інші — стають. Володимир зараховує себе до других. Каже, що вибух четвертого блоку ЧАЕС викликав вибух і в його душі. Відтоді тексти так і полились.
Влітку 86-го року він був керівником групи ліквідації наслідків аварії. І люди, що працювали у тридцятикілометровій зоні біля електростанції, переписували від руки його вірші і співали або слухали на касетах записані пісні.
Зараз він автор 23 книг і директор книжкового видавництва.
«Якщо я за щось беруся, то намагаюся робити це або добре, або не братися за це. Ідея створити видавництво виникла абсолютно випадково.
Я був успішним автором, у мене не було на кухні завалів від моїх книг, вони всі реалізовувалися — і поетичні збірки, і прозові.
Аж раптом приходить до мене одна колега, яка працювала тоді редакторкою “Ярославого Валу” (видавництва — ред.), й каже: “Посварилися ми з Михайлом, я звільняюся. А ви не хочете зробити видавництво?” Я кажу: “Ну а нащо воно мені?”. Колега відповідає: “Та ну давайте спробуємо й побачимо”.
І так із 500 гривнями на двох ми заснували це видавництво. Але я їй сказав одразу: “Давай так: якщо робити, то треба дві речі. Перше — як кораблик називаємо, так він і попливе.
І тому це буде ніяка не “абракадабра”, а “Український пріоритет”, в якому будемо друкувати речі, які є пріоритетними для України. Щоб із постсовкового і напівсовкового, змоскаленого насєлєнія робити свідомих громадян України.
А для цього була потрібна ще й друга річ — місія. От місією видавництва, в якому б я хотів працювати, мусить бути така: дослідити історію країни, починаючи від першої писемної згадки про цю територію, яка тепер називається Україною, і до сьогоднішнього дня».
«Я завжди був антикомунякою»
Так і сталося. У 2011 році Володимир із колегою заснували «Український пріоритет”». Розповідає, що в часи влади Януковича та його банди це було як ніколи правильним рішенням. Бо українцям потрібно було нагадати, хто вони і за що варто боротися. Це й досі пріоритет видавництва.
Видавець пригадує ті часи як період зросійщення. Людям, що розвивали українську культуру, часто погрожували. Тож відкривати український бізнес було ризиковано, але не спробувати зовсім — було б ганебно, каже Володимир.
«Я втратив свій страх на четвертому блоці Чорнобильської станції під час ліквідації, коли буквально за хвилину отримав критичну дозу опромінення, яка сягала 23,98 бера». (1 бер = 1 рентгену — ред.)
Володимиру не вперше бути в опозиції. Коли організовували перепоховання Василя Стуса і повернення його праху в Україну, він боровся з катами КГБ.
Каже, що завжди був у команді «Good Boy», тому дилеми вибору у нього немає. Чоловік із дитинства обирав правильну сторону. Робив це у 90-х із Чорноволом, коли заснували Народну Раду і зуміли переконати український народ та запалити його ідею незалежності. І зробив це ж у 2011-му, коли відкрив видавництво.
Прямих погроз від горе-влади Януковича він не отримував, розповідає, що хіба стикався з незрозумілими перевірками з податкової. Але міг пояснити надходження кожної копійки, тому ці перевірки жодним чином не впливали на діяльність «Українського пріоритету».
Механізм створення книги
Станом на червень 2025 року видавництво цілком належить сім’ї Шовкошитних. Їм вдалося зібрати й опублікувати цілу колекцію історичної літератури — орієнтовно 50 видань. Починаючи від «Скіфів» Івана Білика і закінчуючи сьогоднішніми збірками поетів-воїнів та книгами прозових творів про сучасну війну.
«Завдання видавництва — це дополіграфічна підготовка і потім розповсюдження друкованої продукції. Я не маю власної друкарні, але працюю з багатьма і в різних регіонах».
Є орієнтовно 10 друкарень по всій країні, де друкуються книги «Українського пріоритету». Більшість розташовані в Києві та Київській області, часто також співпрацюють із друкарнями в Житомирі та Кам’янці-Подільському.
«А придбати наші книги можна на полицях усіх “Книгарень «Є»”. Тобто в усіх філіалах, зараз їх, здається, 40. Також у “Книголенді”, в “Якабу”, “Нашому Форматі”, “Букіністі”, і, звісно ж, на сайті та сторінці у Facebook».
Лауреати Шевченківської премії та звичайні незнайомці
При виборі творів та авторів у Володимира є три чіткі критерії. Перший — якщо це книга про Україну, то автором має бути українець. Хоча у видавництві співпрацюють і з іноземними авторами, а також з українською діаспорою. Другий критерій — текст має бути з любов’ю до України.
«Якщо текст ворожий до України, хай він буде сто разів геніальний, порівняно з іншими, та я його не буду друкувати».
І третій критерій — талант. На нього теж звертають увагу, бо цього ж не навчишся. Зі слів Володимира, можна покращити навики, але якщо хисту до писання немає — жодні поради тут не допоможуть.
Серед авторів «Українського пріоритету» — 12 лауреатів і 10 номінантів Шевченківської премії. Також завжди є «величезний портфель пропозицій». Тому серед «графоманів» (так Володимир називає авторів, які не вміють писати, але женуться за славою) є як вибрати талановитих авторів.
«Є такий письменник, якого ніхто не знав, допоки ми з ним не зустрілися. Зветься він Олексій Качковський, або Лесь Качковський. Він видав, я б сказав, півтори книги до нашого знайомства за 67 років життя. А потім ми з ним зустрілися, він запропонував мені одну книгу. Ми поговорили, і я видав ще шість його книг, буквально за два роки, і чотири з них уже по кілька разів перевидавав. Це твори про княжу добу та перших історичних персонажів у нашій історії: Рюрика, Аскольда, Олега, Ігоря.
І він зараз один із найбільш запитаних авторів нашого видавництва.
Я відкрив таку письменницю, як Оксана Зененко, пише історичні романи. Вона із Херсону, ми якось на фестивалі познайомилися. Зараз вона уже написала четверту книгу, називається “Ад’ютанти України”.
І цього року книга — одна із переможців конкурсу Інституту української книги. До жовтня роман буде видруканий і розісланий по книгарнях».
Зі своїми авторами Володимир часто знайомиться на книжкових форумах і творчих заходах. Якось він проводив презентацію своєї книги у бібліотеці, після заходу до нього підійшла молода жінка — письменниця Світлана Кедик. Вона запропонувала Володимиру надрукувати її книгу.
«Вона мені показує рукопис у паперовому вигляді, написано “Етимологія щастя”. Ну, думаю, добре. Відкриваю таку умовну обкладинку, а далі на титулі “Етимологія щастя, або Думки заміжньої жінки”.
Я кажу: “Все, беру”.
Питає: “А чому так одразу, не читаючи?”
Відповідаю: “Бо кожен чоловік наче знає, про що думає незаміжня жінка. А про що ж думають заміжні жінки? Це буде цікаво”. І я видав. Зараз ми видаємо уже наступну її книжку.
Я працюю з багатьма людьми із різних регіонів і навіть країн. Друкую і відомих, і невідомих, і тих, які відомими стають».
«Поезія — це вища математика духу»
«Український пріоритет» щороку видає чимало поетичних збірок. Володимир Федорович каже, що обожнює поезію. Так само й любить відкривати нові таланти і давати можливість реалізуватися молодим авторам. Але все частіше споглядає тенденцію на неримовані вірші. І не в захваті від цього.
Для Володимира «поезія — це вища математика духу». Вважає поезію точною наукою, де, як і в математиці, є свої непохитні правила.
«От слухайте: тривога — звук. Полетіла машина, збили шахед — це знову звуки. Ми живемо в хаосі звуків. Завдання поета — із хаосу звуків виокремити якийсь конкретний і перетворити цей звук на знаки, тобто слова. І ці унікальні слова мають сприйматися підсвідомо. Бо від справжньої поезії плачуть і коли читають, і коли її слухають».
Володимир упевнений, що неримовані рядки ми читаємо свідомо і вдумано, тобто розумом, а римовані — неначе читає наша душа. Тому Володимир просить цим не нехтувати.
«Я шаную всіх творців, які пишуть. Сам пробував щось там трошки писати неримовано, але читаю і бачу, що це, друзі, прикольно, розумненько, але мурашки ніколи між лопатки від того не побіжать. Крапка».
«Кров — свята» трилогія про багаторічну працю
Як автор та видавець, Володимир Шовкошитний виокремлює одну свою книгу — трилогію «Кров — свята». Каже, що станом на сьогодні це книга його життя.
Це історія про 100 років життя України. Наша історія багата на події, та через радянську владу багато даних втрачено чи засекречено. Аби написати «Кров — свята», чоловік працював з українськими, польськими, німецькими і частково російськими (до 2011 року, — ред.) архівами — усе, щоб зібрати необхідні для книги матеріали.
«Тут описані різні історичні періоди України — боротьба часів УНР та УПА і не тільки. А завершується усе в той день, коли на Майдані прощалися з Небесною Сотнею».
Пан Володимир стверджує, що у цій трилогії воскресив один дуже цінний для українців текст — «Молитву Українського Націоналіста». Саме цю обітницю дають воїни АЗОВу, коли присягають на захист України.
За цю трилогію Володимир отримав Народну премію імені Шевченка.
«Я орієнтуюся по впливу літератури на суспільство. От ця книга іде нарівні із “Мечем Арея” Івана Білика. Щоб ви розуміли, це культова книга Білика. Бо вона вже три покоління українців зробила українцями, змінивши наше бачення історії із голови на ноги. От і в моїй трилогії є цей ефект, коли сприйняття нашої історії ставить саме на ноги з голови.
Бо тисячоліттями, наші “добрі сусіди” з усіх боків перекручують її, як тільки можна».
Сімейна справа
Всі керівні посади в «Українському пріоритеті» займають члени сім’ї Шовкошитних. Володимир — директор видавництва. Його дружина — комерційна директорка. Донька — головна редакторка. Старший син до війни теж займався піаром та розповсюдженням книг. Зараз він служить у ЗСУ, але на своїй сторінці у Facebook публікує різні челенджі для популяризації книг та збору коштів на потреби армії.
«Знаєте, я трошки дивний чоловік у розумінні завдань бізнесу. Я перекладаю слово “бізнес” — як “справа”. Для мене це не про заробляння грошей, а про справу мого життя, якою я займаюся 14 років. Я намагаюся робити цю справу добре. Дякую моїй родині, що вона мені в цьому є найпершими і найліпшими помічниками».
Наслідки російської атаки
Десятки тисяч книг згоріли на складі у ніч на 17 червня, коли росіяни вкотре обстріляли столицю.
«Навіть якщо візьмемо по 100 гривень за книгу, тисячі множимо на 100 — і ми розуміємо, що це десятки мільйонів гривень».
Зараз якраз підраховують фінансові втрати. Та оскільки офіс та склад були в одній будівлі, яка повністю згоріла разом із книгами та документами, — зробити це складно.
Володимир зараз контактує з друкарнями, частина з них уже готує документи про наклад і ціну книг «Українського пріоритету».
Цього року він створив «Видавничу раду», куди входять видатні письменники та бізнесмени, які допомагають у виробленні стратегії.
«Ми з ними радимося. І сьогодні я ставлю завдання, щоби ми відродилися впродовж першого року після 17 червня».
Можна довго гадати, збіг це чи все ж росіяни навмисне влучили у склад та офіс українського видавництва. Та наслідків це не змінить.
«Офіс та склад нашого видавництва — великий корпус, в якому розташовані десятки різноманітних виробництв або складів. Дах пробили рівно над моїм складом. Згоріло все. Дві книги, які я зміг витягнути, обгорілі і замочені, їх гасили ж потім. Це видання львів’янки Людмили Когут “А сонце сходить щодня”. І друга книжка — поетична збірка мого одногрупника — туркмена Ак Вельсапара, називається “Вічних сумнівів біль”. В житті оцих вічних сумнівів маю небагато.
Бо я переконаний, що Україна — це назавжди. І в тому, що катастрофу/кацапню ми знищимо. І тому я з цих двох названь вибираю “А сонце сходить щодня”. І ми обов’язково відродимо все. Україна обов’язково переможе»
Зі слів Володимира, «Український пріоритет» був на піку своєї діяльності. Зараз у видавництві в роботі 15 книг. Частина на редагуванні, якісь макетують, а кілька вже у верстці та друкарнях. І, за збігом, чоловік не встиг забрати всі книги з друкарень, тому частина вціліла.
Зокрема книги Івана Білика «Меч Арея» та «Скіфи». Незабаром вийде поетична збірка Володимира Шовкошитного «Підіймаю переліг» і черговий додрук трилогії «Кров — свята». Аби підтримати видавництво, читачі можуть робити замовлення та передзамовлення на сайті видавництва.
17 червня, після допису про знищений склад, Володимиру написали безліч небайдужих людей — знайомих авторів, розповсюдників і просто читачів, які запропонували свою допомогу. Відгукнулися також очільники друкарень, до яких чоловік звернувся по квитанції.
«Вони мені сказали: “Знаєш, друже, мед їсти треба разом. Ну а якщо туди дьоготь потрапив, то це вирішувати теж треба разом”. Тобто вони готові підставити плече і зменшити свої прибутки, щоб ми відновили книги на пільгових умовах».
З частиною колег родина Шовкошитних уже домовилися відновити колекцію історичної літератури. Всі видання про етапи створення та розвитку Української держави. Для Володимира це пріоритетне завдання.
На своїй сторінці у Facebook Володимир написав:
«Сьогодні я власними руками розгрібав попіл чотирнадцяти років свого життя, але я твердо знаю про Фенікса. Отож переконаний — все буде Україна! А “Український пріоритет” обов’язково постане із попелу!».
Та у відродженні Феніксу потрібна допомога. Тут, як ніколи, важлива підтримка книголюбів, донаторів і небайдужих людей.
«Хто має можливість та бажання допомогти — я буду щиро вдячний. І потім, як ми відродимося, будь ласка, заходьте, обіцяю знижки на наші книги. Я дійсно вдячний всім за підтримку. Для мене і для “Українського пріоритету” це дуже цінно».
Охочі можуть допомогти видавництву, зробивши донат на благодійний конверт «Повернемо Українську Історію». За благодійною акцією можна стежити на сторінці пана Володимира. Також зараз, як і завжди, важливо купувати книги. Замовивши кілька із сайту «Українського пріоритету», ви також підтримаєте видавництво. І водночас поповните свою бібліотеку цікавою українською літературою.
Текст: Уляна Феняк та Ростислав Чайка
Фото: архів героя
