1.
На сходах до четвертого поверху лежить одяг та взуття. Мешканці простору можуть узяти те, що їм необхідно, задарма. Це написано на аркуші червоним фломастером.
На третьому та частині четвертого поверху працює простір “Вдома”. Його загальна площа — 450 м кв. У довоєнні часи за червоними дверима був офіс івано-франківської громадської організації “Дом48.24”. Інші кольорові двері поряд — конференцзали. Тут займалися громадською освітою, протидіяли насильству та долали його наслідки, організовували культурні заходи…
Від початку вторгнення російських військ простір став прихистком для сотні переселенців. Тепер там лежать матраци, живуть люди. Хостел простору, вхід до якого через балкон, також заселений, як і окремі кімнати, що на поверх вище..
Підходить чоловік у грифіндорівській шапці, жваво вітається та прочиняє червоні двері. Це адміністратор простору Антон Куба. Заходимо в кімнату, де переважно харчі та ліки, а також односпальний диван, який від початку війни став для чоловіка місцем для нічлігу.
Антон з Донецька. Розповідає, що 2014 року був у такій самій ситуації та не з переказів знає, що необхідно людям, які втікають від обстрілів.
— Я бачу в їхніх очах жах. Я теж це відчував. Спершу оговтуєшся, а потім переживаєш страх невідомості.
У двері стукають.
— Добрий день! — вітається високий сивоголовий чоловік з великим чорним пакетом у руках. — Я запитати хотів. Хостел, кажуть тут. Знайдеться місце для двох людей? Ми з дружиною хочемо десь лишитися, поки шукаємо квартиру.
— Зараз жодного місця нема, ні коштовного, ні безкоштовного. Маю лиш один одномісний матрац, — відповідає Антон.
— Ех. Напевно, ні.
— Можете хіба в міську раду звернутися, — каже Антон, розводячи руками, — у нас тут на поверсі є контакти, поміж червоних і синіх дверей
За кілька днів з таким запитом приходять утретє. Потреба в безкоштовних місцях для ночівлі стає все частішою. Тепер тут живе близько 60 людей, а від початку війни простір надав тимчасовий прихисток сумарно понад шести сотням переселенцям.
Усі ресурси — їжу, одяг, ліки — принесли волонтери з усього міста, також вони закупили матраци. Місцеві бізнеси забезпечують простір їжею, свіжою випічкою тощо.
2.
Через червону фіранку в приміщенні кухні пробиваються промені сонця. Трилітрова банка з повидлом на столі, здається, яблучним, на четвертину порожня. За столом застаємо за розмовою групу людей — двох чоловіків та двох жінок.
— Всі, хто тут живе, їдять або те, що волонтери принесуть, або те, що зготує Наталя, — каже Антон і дивиться в бік жінки.
Наталя стоїть біля невеличкої електричної плити, поряд у зеленій мисці тісто на млинці. Щодень вона готує їжу на велику компанію.
Жінка з трирічним сином в Івано-Франківську вже кілька днів. 26 лютого вони виїхали із Запоріжжя. Спочатку планували прямувати до Молдови. Із Сум вирушили львівським автобусом, у Хмельницькому залишили молодшого брата, який звідти відправився в Івано-Франківськ.
Батько Наталі відвіз її разом із сином до Молдови. Там місця не знайшли, тому вирішили їхати в Івано-Франківськ, а батько повернувся в Запоріжжя до матері.
У хостелі від простору ще до масштабного вторгнення росії жив старший брат Наталі, тому вирішили, що краще бути разом. Брат зараз у терообороні, а Наталя роздумує, куди далі.
Вона кухарка, але готує їсти не тільки тому, що вміє, а тому, що це допомагає їй відволіктися. Попросила навіть, щоб її переселили в кімнату, що ближче до кухні. Каже: якби цього не робила, то не ставало б ресурсу ніякого, могла б просто лежати та плакати.
— Вчора, об 11 годині вечора, накрили стіл. Готувала м’ясо зі смаженою та вареною картоплею. Зараз буду робити млинці з яблуками. Тут я почуваюся добре. Така рутина дає спокій. Простір називається “Вдома”, так воно ніби і є.
3.
У підвалі облаштували сховище — постелили каремати та поклали кілька палет. Антон каже, що місця тут наразі достатньо. Невеличку частину в кінці приміщення перетворили на повноцінну пральню з пральною та сушильною машинами, а також катком для прасування.
4.
У кімнаті за червоними дверима зустрічаємося з Олею Новак. Зараз вона відповідає за комунікацію з волонтерами та збір необхідних ресурсів. У кімнаті пахне хлібом. Кілька ящиків з ним стоїть біля входу. Оля каже, що його щодня сюди привозить місцева пекарня “Марше”, та ще багато місцевих закладів забезпечують їжею і переселенців, і працівників громадської організації.
Багато чого приносять містяни. Оля розповіла, що в перші дні війни, коли картоплі в просторі майже не було, вони розповіли про це в мережі, і того самого дня містяни нанесли 120 кг.
Зробили невеликий склад, і тепер організація забезпечує не тільки людей, які до них приїхали, а й закриває потреби інших організацій. До прикладу, калуській організації “Чисті серця” допомогли засобами гігієни, дитячим харчуванням, продуктами. Необхідним діляться не лише з мешканцями простору, а й з тими, які знайшли собі прихисток деінде. Якщо людина звертається, то не можуть не поділитися.
— У нас було ще кілька донорських проєктів, і тепер ми просимо ці організації перенаправити кошти на гуманітарну допомогу переселенцям, — розповідає жінка, гортаючи довгий обліковий список, щоб показати, скільки всього принесли за кілька днів.
У неділю звернулися по допомогу з ліками. ГО “Дом48.24” має офіційні рахунки, але знайти та закупити ліки треба було швидко, тому Оля звернулася через фейсбук, так вдалося знайти і кошти, і ліки.
— Мої родичі із Чернігова попросили мене передати ліки для пораненого. За кілька годин ми знайшли медикаменти і транспорт. Мене почали просити й інші люди. Там був лікар, який із 60 людьми в бомбосховищі, а дістати ліки неможливо. Так, почавши з двох коробочок ліків, ми зібрали кілька посилок.
Зараз є запит на продукти тривалого зберігання (паштети, рибні консерви, крупи), також на засоби гігієни, ковдри та пледи.
Журналістка: Ірина Блаженко
Фотограф: Стас Сеник
За оновленням стеж:
🔸телеграмі
🔸 вайбері
🔸 вацапі
🔸 фейсбуці
🔸 інстаграмі
🔸 твіттері
