ГЛУЗД

Дизайнерка одягу Євгенія Постолян, дизайнерка прикрас Юлія Пухта та стилістка Людмила Савляк — власниці Івано-Франківського шоуруму українських брендів “3 Showroom”. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення росії в Україну, дівчата не залишились осторонь і почали шити розвантажувальні жилети.

Творчолюди або Франківська Нарнія

З дверей видніється двокімнатне приміщення. 5 грудня тут був шум та гам: люди приходили на відкриття шоуруму і знайомилися з класними українськими брендами. Зараз тут тихо.

Попрацювавши разом, Євгенія, Юлія та Людмила збагнули, що мають однакові погляди — так створили шоурум, з’єднавши два приміщення в один простір.

Кучерява франківська панянка Євгенія Постолян шиє все життя. За освітою вона —  економістка. 

“Я 15 років працювала диспетчеркою в ДСНС України. Якось знайшла курси шиття, спеціалізація — plus-size фігури (бо люблю все нестандартне). Під час навчання вирішила займатися лише шиттям і написала заяву на звільнення. Відтоді минуло 5 років”, — каже Євгенія.

Дизайнерка прикрас Юлія Пухта теж 5 років займається  власною справою. Це історія про хобі, яке дало новий поштовх, адже Юлія стала ще й SMMницею. 

Персональній стилістці Людмилі Савляк завжди подобалася мода. Вона була великим шопоголіком, тому вирішила піти на курси, щоб ця справа стала її професією. Стилісткою дівчина працює 4 роки. 

Трійка творчих дам планувала просувати продукцію і в інтернет-просторі, Юлія вчилася таргету, однак через широкомасштабне вторгнення росії в Україну пріоритети змінилися. Тепер вони займаються волонтерством і шиють не дуже модні, але дуже потрібні речі.

Власниці шоуруму планують відновити свою роботу. Тепер це вдвічі важче, адже потрібно знайти нових партнерів і переглянути концепцію шоуруму. Поки що дівчата шукають нові ідеї. 

Дизайнерське дитя

“Брррррввввв-рррвіввііііів-брррррршшшшшшшшш-бррорррррр” рев швейної машинки чутно на весь шостий поверх. Чорноволоса Людмила, обертаючись, бере тканину для шиття. 

— Чи можемо зайти в шоурум? — зненацька запитую.
— Так, ходімо, — відповідає дизайнерка одягу.

У просторій залі сонячні промені граються із холодом у піжмурки. Попереду велика чорна стіна, на яку спирається дівоча забаганка — біле дзеркало. Справа дві стійки різноколірного одягу українських дизайнерів. Дівчата розповідають, що до війни речей було значно більше. 

“У нашій лінійці одягу представлено речі дівчини, яка родом з Івано-Франківська, але проживала в Києві. Тікаючи від війни, вона забрала його із шоуруму, бо не мала навіть у що одягнутися. Дівчина створювала кежуальний стиль — спортивні костюми”, — говорить дизайнерка Юлія.

Продавали й косметику, яку виготовляла киянка. У теперішніх умовах дівчина вирішила призупинити виробництво.  

***

Мою увагу привернула високонога стійка із царськими коралями, сережками, перстенями, браслетами… Коли я поцікавилася, чиє це, дизайнерка відповіла: “Тут є прикраси нашого франківського партнера, а решту мої — зі сутажної стрічки”.

Зверху над прикрасами, куди ледь-ледь намагається пролізти поміж тіні сонячний промінь, струнко стоять, немов солдати, комірці — спільний проєкт Євгенії, яка відповідала за їх дизайн, та Юлії, яка оздоблювала їх. Це вже не перша колаборація дівчат. До прикладу, Євгенія з Людмилою переробляли чоловічі піджаки на жіночі. 

Ліворуч гола полиця скрегоче своїми дерев’яними хребтами, нагадуючи про важливість буття на ній хоч якихось речей. На першому поверсі лежить, немов на піску, декілька вишуканих сумок.

“Київські… Переїхавши до Львова, дизайнерка одразу ж забрала товар з Івано-Франківщини, проте декілька сумок залишилось. Ми мали значно більше речей, але…”,  —  розказує стилістка Людмила.

Єднання

Поміж зеленим листям видніється тканина такого самого кольору. Світло з вікна повільно намацує якусь площину, де б то краще йому присісти. Враз сховалося між золотаво-кучерявим волоссям Євгенії. 

Аби даремно не сидіти вдома, власниці вирішили допомагати тим, чим уміють. Тоді ж франківські волонтери шукали кравчинь, щоб шити розвантажувальні жилети з кишеньками, призначеними для магазину від автомата, ліхтаря, гранати і т. д., і кляксиками, щоб застібати жилет з обох боків. У середньому дівчата виготовляють 10 жилетів за два дні.

Стилістка і дизайнерки позиціонують шоурум як культурний простір для творчих людей. Тепер безкоштовно здають приміщення для психологічних консультацій. 

Спочатку дівчата шили жилети втрьох, однак згодом до них приєдналося ще дві волонтерки, які дізналися про їхню діяльність із соціальних мереж. Одна з волонтерок, Наталія, є власницею танцювальної школи. Ще одна, Саша, — колишня бухгалтерка. 

Координує роботу дівчат Євгенія, водночас вона збирає і зшиває все докупи. Дівчата обрізають нитки, нарізають липучки, вивертають кишеньки. Інколи дизайнерка одягу дає їм більше роботи.

“З дівчатами я навчилася шити. Не пам’ятаю, скільки років не сиділа за машинкою. Мабуть, ще в школі”, —  ділиться Юлія. 

Чимало людей хотіли долучитися до такого волонтерства, але в дівчат банально немає місця.

“Ми скеровуємо їх до волонтерів, щоб створювали колаборації, адже кожен може чимось допомогти навіть з дому. Головне розуміти, що і до чого пришити”, — каже стилістка Людмила. 

Ті, хто шиє, можуть навчити й інших, як свого часу робила Євгенія: пояснила і роздала дівчатам роботу. Основне — бажання.

Березневі будні

У Євгенії десь у шафі лежить тканина, яку привезли ще до вторгнення, люди приходять, а вона не має внутрішньої інерції, щоб створити щось красиве, шиє жилети.

“Зараз воює двоє моїх братів. Тиждень тому евакуювали з Попасної братову, будинок ущент розвалений. Я розумію, що мені потрібна внутрішня енергія, щоб спілкуватися і перебувати з людьми в одних квадратних метрах. Ми віримо, що війна скоро закінчиться, у парі з Юлією створимо колекцію Military — і все буде круто”, — розповідає дизайнерка одягу Євгенія.

***

На білосніжному столі сонячні промені бігають то вліво, то вправо, немов жахаючись власної тіні. Вони вже не так настирливо визирають зі стелі-вікна, як було 1,5 години тому. Нарнійська кімната радо зустрічає людей. Тут згуртованість і взаємопідтримка.


Немов вриваючись у мовчазні хвилини, враз заревіла швейна машинка: “Брррррввввв-рррвіввііііів-брррррршшшшшшшшш-бррорррррр”. Тут витанцьовують свої вальси на твердих тканинах подружки-машинки. З-під шматків зелених тканин видніється розвантажувальний жилет, який дівчата охайно беруть за плечика і складають на вже готову партію. Невдовзі наші хлопці матимуть зручні та потрібні речі. І насправді справа тут не тільки в жилетах, а й у вірі, підтримці та любові. У “3 Showroom” світло і щиро.

 

 

Журналістка та фотографка: Уляна Сторощук

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
🔸телеграмі 
🔸 вайбері
🔸 вацапі
🔸 фейсбуці
🔸 інстаграмі
🔸 твіттері