ГЛУЗД

Вона вчить бачити глибше, ніж сюжет, та буквально закохує в літературу. Блог Ірини Побідаш “Я, ти і книги” читає понад 10 тисяч користувачів інстаграму. 

Розповідаємо тобі історію літблогерки, яка задає нові погляди на літературу.

Ірині  —  47, вона пише наукові статті, створює авторські курси та озвучує іноземні на Прометеусі, є співорганізаторкою міжнародної науково-практичної конференції “Наукова школа Романа Іванченка” і викладачкою української, зарубіжної літератури та практичної стилістики української мови в КПІ. Жінка мріє про перемогу у війні з Росією і двотижневий відпочинок у тиші, каже: “Решта дрібниць не тягнуть на мрію”.

За словами Ірини, її виховувала мама та книжкова шафа, тому й не дивно, що пов’язала своє життя з літературою.  

“Попри втому після роботи і креслення, які мама робила вночі (вчилась на інженера на вечірньому факультеті), щовечора вона читала мені книги. Я засинала під неймовірні подорожі Жуля Верна й поезії срібної доби. Ще малою я знала, хто такий Достоєвський, Бальзак та Коцюбинський. Пам’ятаю, якось мама принесла з роботи великий шматок копірки і каже: “Доця, дівчата на роботі дали переписати такі гарні вірші! Автор — Симоненко, мабуть, українець”. Так я познайомилась з його творчістю, хай і в російському перекладі”.

“Досі не знаю, як я вижила…”

Усе Іринине життя переплітається з літературою: закінчила факультет української філології, працювала в школі та вступила в аспірантуру за спеціальністю “Журналістика”. 

“Коли доньці було кілька місяців, захищала кандидатську, думаючи не про Глібова, якому була присвячена моя робота, а про те, щоб у мене з грудей не полилось молоко. Стала доценткою, народила ще одну дочку і сина. Досі не знаю, як я вижила у всьому тому з трьома дітьми, між якими маленька різниця”. 

“Стою за кафедрою, як на авансцені”

Ірина мріяла пов’язати своє життя з театром. Останній рік у школі готувалася до вступу на два фахи: акторство та диригент хору, зрештою обрала філологію. Усе просто: у театральне пропустила конкурс, під час вступних іспитів з диригентства зрозуміла, що це не її, не хотіла стояти спиною до публіки. Рішення з філологічним виникло в останній день подання документів — література ж була пристрастю з дитинства. 

Ірина не хотіла працювати вчителькою. Проте з третього курсу почалася практика, на четвертому влаштувалась у школу — і їй сподобалось. 

“Виявилось, що це моя сродна праця. Дитяча мрія про акторство теж частково збулась, адже нині я щодня виступаю перед студентством, утримую їхню увагу —  стою за кафедрою, як на авансцені”.

“Мені хотілось іншого: більше глибини, підтекстів, аналізу, словом, більше літератури!”

Ірина розповідає, що ставилася до блогів вельми скептично, їй здавалося, що інстаграм створено, щоб бездумно витрачати час. 

«Я поступово почала цікавитися соціальними мережами, щоб знати, чим живе молодь, з якою працюю. Якось натрапила на експертні блоги — юристів, лікарів, підприємців — і подумала: “А що мені запропонує інстаграм у моїй літературній ніші?”. Почала шукати і… нічого не знайшла». 

За словами Ірини, букстаграм обмежувався сторінками, на яких люди писали відгуки про прочитане, фотографували свої полиці та спільно з видавництвом розігрували новинки. 

«Я не маю нічого проти жодного із цих пунктів, але мені хотілось іншого: більше глибини, підтекстів, аналізу, словом, більше літератури! Керуючись правилом “Якщо це потрібно тобі, то знайдеться ще мінімум одна людина, яка шукає того самого”, вирішила сама заповнити цю нішу. Це був своєрідний виклик: “Ти ж скептично ставилася до всіх цих блогерів,  покажи тепер, як треба, якщо це так просто!” (спойлер: це зовсім не просто)». 

Для Ірини блогерство — один з виявів її творчості та свободи, вона не обмежена жодними освітніми програмами, має змогу  докластись до творення українського контенту.

“Хочу, щоб саме він був основою просування блогу. А розкрутила свій профіль завдяки репостам читачів та реклами у блогерів”. 

У веденні акаунту Ірині допомагає подруга Ніка. Візуальне оформлення, стратегія та просування — це її зона відповідальності.

“Я підбираю книги та авторів переважно за своїми інтересами. Багато популярної літератури оминаю — із цієї причини в мене немає матеріалів про Середньовіччя, Ремарка чи Пантелеймона Куліша. Не тому, що вони погані, а тому, що не моє. Я не прагну зробити зі свого блогу енциклопедію літератури, хочу говорити про те, що хвилює мене”. 

Ірина додає, що інколи теми самі її знаходять: через читачів, події у світі або пам’ятні дати. Труднощі виникають через інше — час! Літературна блогерка має безліч ідей та бажання, але бракує часу, щоб усе втілити. А ще вона не любить фотографуватись, але доводиться це робити для контенту.

“Родина підтримує мене в цій діяльності, ба більше, вони радіють та пишаються. Син не цікавиться інстаграмом, а дівчата завжди ставлять вподобайки всім дописам, допомагають знімати, часто поширюють собі в розповіді мої матеріали зі словами: “Моя мама цікаво розказала про це…” або “Записуйтесь на вебінар моєї мами”. 

“Вас читає багато тисяч, а ми маємо змогу бути на ваших заняттях”

Літблогерка розповіла, що на неї підписані і ті студенти, яких вона тепер навчає, і ті, які випустилися давно. Є навіть ті, яких вчила ще в школі, десь 20 років тому. Деякі з них зізнавались, що її блог мотивує краще слухати лекції в аудиторії: “Вас читає багато тисяч, а ми маємо змогу бути на ваших заняттях”, — діляться студенти. Ірина нікого не змушує підписуватися на свій профіль в інстаграмі, багато студентів самі виявляють таке бажання. Одного разу стався кумедний випадок: коли студентка під час заліку аналізувала твір, то майже слово в слово повторила інстаграм-розповідь своєї викладачки Ірини.

“Моя аудиторія — це не тільки студенти, а люди різного фаху — хтось філолог, хтось мікробіолог, хтось програміст… Більшості з них понад 25 років. Вони живуть у різних містах та країнах, але об’єднані ідеєю розвитку й пізнання нового. Мені подобається, що читачі розділяють моє бачення дивитись глибше і прагнути суті. Вони розумні та чуттєві, а ще — дуже виховані!”. 

У своєму блозі Ірина розповіла, які книги має прочитати кожен…

  • християнин — Біблію
  • українець — “Кобзар” Шевченка та книгу “Жовтий князь” Барки
  • зневірений — “Знедолені” Гюго
  • закоханий — Шекспіра
  • милосердний — Достоєвського
  • освічений — Гомера та Данте
  • мислячий — Орвелла
  • інтелектуал — Камю.

Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів Ірини

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.