Йому 22, і він пише поезію під звуки вибухів на фронті. Мост поділився з ГЛУЗDом своєю творчістю, через яку можна зрозуміти, що відчувають наші захисники та захисниці на передовій, а також розповів про своє дитинство, життя на фронті та поезію.
Мост виріс у дитячому будинку. Мати пила, батька не знав. 11 місяців тому в автокатастрофі загинув його брат, якому було 26 років. Залишилося дві сестри, старшій — 24, молодшій — 18.
“Якось нас з братом і сестрами з дитячого будинку забрала до себе одна сім’я. Вона була хороша, але прийомна мама розбила голову, померла, після чого батько почав пити і теж помер. Потім була сім’я, яка взяла нас заради грошей, тому ми відмовилися від неї”, — розповідає Мост.
“Я мав з братом захищати сестер”
“Дитячий будинок — це пекло для дітей. Нас постійно годували таблетками та кашами. Речі були спільні: що встиг одягнути-взути, то й твоє. Інколи вночі приїжджали по дітей, після чого вони просто зникали. Директор дитячого будинку ґвалтував дівчинку”.
“Я мав з братом захищати сестер, любов до них давала мені сили. Життя в дитячому будинку загартувало мене та зробило самостійним, а жорстокість, яку там відчував, показала, якою людиною я не хочу бути. Тяжко згадувати своє дитинство, але зрозумів одне: треба надіятися тільки на себе”.
Мост в усьому брав приклад зі старшого брата.
“Моєю мрією завжди було не відставати від брата, тому пішов вчитися на офіцера. Стати військовим також захотів, бо не влаштовувало те, що хочуть відібрати нашу землю. Брат пишався мною. Пам’ятаю, як я боявся йти з дитячого будинку, не був упевнений, що витримаю, але братів приклад додавав рішучості”, — ділиться боєць.
“Я воюю за свою країну”
“Коли почалося широкомасштабне вторгнення, нас достроково випустили з академії і мене одразу відвезли на позиції до людей. Я став командиром гранатометного взводу. Зрозумів, що я на війні, лише тоді, коли виносив пораненого побратима з поля бою, а тоді вже минуло 3 місяці, як на фронті. Під моїм командуванням 21 боєць, я відповідаю за кожного з них. Робота з людьми найважча, всі різні, і до кожного треба мати свій підхід”.
Мост — наймолодший у своєму взводі, але це не заважає йому добре виконувати свою роботу.
“За весь час мого перебування на фронті у взводі ні одного загиблого. Я воюю за свою країну. Людям прийшлось покинути свої домівки, я воюю, щоб ці люди повернулися додому. На жаль, за нашу незалежність воїни віддають найцінніше — власне життя. Війна змінила мій погляд на все, я почав цінувати кожну секунду свого життя”, — ділиться воїн.
Коли Мост сидів в окопі під обстрілами, у нього був маленький блокнот та ручка і він почав писати поезію. Раніше теж писав, але тепер змінився погляд на життя, людей, тому й вірші інші.
“Я написав на фронті десь до 30 віршів — про війну, кохання, життя. Декілька присвятив братові. Коли беру до рук ручку і починаю писати, відчуваю хвилювання, бо деякі емоції дуже важко стримати. Я переношу на аркуш те, чого не можу сказати. Свої вірші нікому не показую. Побратими думають, що я пишу щось, пов’язане з роботою. Боюсь, люди не зрозуміють сенсу написаного, не побачать тих переживань, які вкладаю”, — ділиться захисник.
Мост вирішив поділитися своєю поезією із читачами ГЛУЗDу.
“Втомився бути я живим…”
Перший вірш, написаний в окопі.
Втомився бути я живим…
Вставати від вибухів снарядів,
Засинати під звуки стрільби.
Кожного дня одне й те саме.
Втомився бути я живим…
Бачити, як друзі гинуть,
Чути крики побратимів,
Яких осколки посікли.
Калюжі крові на землі —
Це вже звичайна річ для мене.
Втомився бути я живим…
Тиша стає для тебе страхом.
Лежиш в очікуванні чогось,
А як тільки засинаєш
Одразу пекло те перед очима,
Страшні картини в голові,
І кожен звук, стук чи шепіт
Ту паніку викликає,
Яку не в силі зупинить.
Втомився бути я живим…
Не знаю, як повернутися додому,
Не знаю, як поводити себе у мирному житті,
Не знаю, як жити мирно без війни.
Втомився бути я живим…
“Моя яскрава зірка в небі”
Цей вірш Мост написав 15 лютого 2023 року.
Моя яскрава зірка в небі,
Якою я любуюсь уночі.
Тобі я можу всі секрети розказати,
Знаю, що ти їх бережеш.
Моя яскрава зірка в небі,
Я так хотів до тебе прилетіти,
Щоб зникнути від цих людей.
Вони тобі в коханні признаються,
Ідуть до тебе — одягають маску,
А там брехня, брехня і зрада!
Моя яскрава зірка в небі,
Я так хотів би бути поряд,
Яскраво сяяти у небі,
Ділитися з тобою всім,
А вдень ховатися за сонцем.
Моя кохана ясна зірко,
Чому люди такі жорстокі,
Чому брехні тут більше, аніж правди
Чому від кохання тут лише слова!
Моя яскрава зірка в небі,
Ти коханням мене грієш та сяєш гарно уночі.
Кохати треба серцем і душею,
Але людям цього не докажеш.
Тому кохай мене та зігрій теплом своїм,
світись мені яскраво уночі,
А я тобою буду милуватися.
Свої враження від поезії бійця пиши в коментарі.
Журналістка: Юлія Варчук
Дизайн: Ірина Блаженко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
