Україна вже десять років живе у війні, яка ставить країну перед серйозними історичними викликами та змушує переосмислювати власну ідентичність. Цей конфлікт не просто політичний чи військовий — за ним стоїть чітка логіка імперської помсти, спрямована на стримування розвитку української нації та її виходу на міжнародну арену.
Про те, як війна трансформувала суспільство, прискорила становлення нової української нації та вплинула на глобальні процеси — ГЛУЗD поспілкувався з Ярославом Грицаком.
План відкладений у часі
Немає подій, які обов’язково стануться. Історики взагалі мають забути це слово. Але є поняття тенденції. Власне, тут була така тенденція, що путін хотів помсти після Майдану, а помста у його розумінні — повне стертя незалежної України як політичної нації та громадянського суспільства.
Почнімо здалека. У 1991 році, коли Україна проголосувала за незалежність, було очевидно, що Союз в оточенні Єльцина, який тоді був президентом росії — розпадеться. Відбулася дискусія “Що робити з Україною”, і після неї дійшли висновку, що варто дозволити Україні “піти геть”, бо ніхто з них не вважав, що вона буде життєздатною. Вони вірили, що наша країна рано чи пізно розпадеться і вернеться назад до росії, але вже проситиметься на колінах. Тоді їй легко можна буде диктувати свої умови, ті, що гірші.
Поява путіна в російській еліті не була випадковою — він був асистентом Анатолія Собчака, чия риторика на той момент вважалася найбільш антиукраїнською. Він говорив про загрозу Україні, про те, що вона неминуче почнеться, що в Україні в якийсь момент з’явиться своя армія тощо. Російська еліта думала, що причина, чому Україна до них не повертається, — штучна підтримка Заходу, яка насправді направлена проти росії. Інакше Україна давно б впала. І коли в 2008 році сталася грузинська війна, путін побачив, що Захід не підтримав Грузію, він вирішив — час йти далі, до України.
На нього також тиснув час — він розумів, що рано чи пізно в Україні може зʼявитися нова еліта, яка народилася після розвалу Союзу, матиме інші цінності і захоче остаточного відділення від росії. Цьому треба було запобігти — часу було мало. План путіна полягав в тому, щоб силою повернути Україну назад, як тільки вона почне активно рухатися в бік Заходу. Такою ідея була вже на 2008 рік — зміна політичного режиму в Києві та анексія Криму, Донбасу та Одеси.
Дуже важливо те, що Євромайдан ці плани перекреслив. Він став дебютом українського громадянського суспільства, якого раніше не існувало. Думаю, що за це, з логікою путіна, Україна мала бути покарана війною. Багато людей, і я також, не вірили в те, що почнеться вторгнення. Різні експерти казали, що того війська, яке на кордоні зосередив путін, було недостатньо для вторгнення, начебто в той час там були військові навчання. Але треба зрозуміти логіку путіна: він і далі вважає, що Україна нежиттєздатна нація, що її підтримують тільки групи націоналістів, а решта всіх хоче в росію. Тому для нього це радше виглядало як така собі поліцейська акція, як це було в Празі 1968 року.
Нова Нація
Я вважаю, що основні зміни в українській ідентичності відбулися в 2014 році, коли зародилася нова нація, а в 2022 році вона просто стала виразнішою. Це поява нового молодого класу, який формувався доволі довго, і якого дуже сильно боявся путін. А через початок вторгнення цей клас розповсюдився на всю Україну через бомбардування та дрони. І зараз є те, що ми ще не знаємо —чи ця громадянська нація буде далі йти тим самим шляхом. Сталися дві важливі речі: Україна втратила Донбас та Крим, які були найбільш заселеними людьми з росії, і тому зараз Україна стала набагато більш етнічно однорідною. А друге — путін, в додаток, розлючує людей по всій країні ракетами та дронами і цим самим змушує переходити на українську мову. Війна сильніше зміцнює національну ідентичність, ніж революція.
Тому ми зараз переживаємо процес формування деімперськості в суспільстві. Чи досягнемо ми позитивного результату, покаже висновок війни, але сам факт того, що зараз ми проживаємо цей процес, — присутній. У нас часто відбуваються розмови про деколонізацію, про мову, про історичну пам’ять, але важливо не забувати про головне — зміну історичної території та формування нових правил гри. Війна може призвести до того, що ми змаліємо, і важливо не сваритися через “малі питання”, в той час як ігноруємо найважливіше. Бо так може бути, що політичні сили та й сам путін На провокувати громадянський конфлікт в Україні і після війни, будуть пробувати підірвати цю ідею нації та її єдності.
Мир через тиск або Концепція нового Заходу
Прихід Трампа до влади дуже сильно змінив картину — якщо Європу не настрашив путін, то тепер настрашив Трамп. Їй зараз дуже важливо включити Україну в свої рамки для вирішальних питань європейської безпеки. Чи вдасться врегулювати Європі стагнацію, яка зараз відбувається, залежить від того, наскільки активно вона діятиме, бо поки що ми цього не бачимо. Хоч і дивним чином, але ставлячи нас під загрозу (тут кажу про важливість для України американської та європейської зброї), він прискорює нашу євроінтеграцію.
Все ж, для мене важливо, що Україна не колапсує, попри те, що загроза була з самого початку, попри те, що ця війна на виснаження та кількість ресурсів, яких в нас значно менше, ніж в росії. Але в нас буде перевага, якщо є хороша підтримка від Заходу, де вже росія зрівнятися не може. Зараз в нас ситуація невизначеності, як на Майдані. Постараємося розв’язати.
Як тоді не було відомо про все і була присутня велика кількість випадковостей, так само думаю і зараз — мир матиме величезний момент випадковості. Хто міг передбачити, що втече Янукович, що ми встигнемо виграти Майдан, допоки не завершилися Олімпійські ігри?
Період перемовин означає, що ми вступили у фінальну стадію війни. Але ця стадія може бути як швидкою, так і дуже довгою. Наприклад, корейські перемовини тривали рекордні два роки і кілька місяців, і ключовою умовою, щоб вони скінчилися, була смерть Сталіна. У нашому випадку важливим є майбутнє путіна, який навряд чи піде на перемир’я. Варіантом є створення тиску, який докаже, що продовження війни принесе йому більше ризиків, ніж коли він її припинить. путін розуміє тільки мову сили, і якщо Україні разом із Заходом вдасться цю силу створити, то, можливо, ми пришвидшимо цей процес.
Наша найкраща гарантія — це збудувати таку сильну державу та суспільство, щоб путін не міг і не хотів більше на неї нападати. У цьому нам безперечно має допомогти Захід, бо він розуміє загрози.
Зараз з’являється нова концепція Заходу, де, можливо, “відмінусовується” Америка, Угорщина, але додаються нові члени, такі як Британія, Канада, Японія, Південна Корея, можливо, Австралія. В основі цієї конфігурації Нового Заходу розташована Україна. Бо ми розуміємо, що без провінційного українського питання неможливо буде побудувати безпеку.
“або країна стагнує і зникає, або розвивається і обирає собі наступників”
Я вважаю, що Україна зараз ближча до сценарію розвитку, ніж до стагнації, але для цього нам потрібні зміни. У мене враження, що наш уряд вже видихнувся взагалі, і ми потребуємо перезавантаження — це мої припущення.
Якщо говорити про концепцію перемоги України, то важливо розуміти, що вона може мінятися. Моє розуміння та визначення зараз змінилися теж. Зараз перемога — це процес, а не ціль: навіть у продовженні війни ми можемо перемогти, адже путін не здатний досягти своїх цілей. Наприклад, це стратегічна нейтралізація Росії: вона має великий фронт на Чорному морі, але не здатна діяти ефективно. І ця перемога означає інші темпи характеру розвитку країни, переключення траєкторії. Для мене, як для історика, ключовою перемогою є вихід України з “руського міра”, який остаточно покидає геополітичну тінь росії. Є дві перемоги: військова та історична. Перша — це нейтралізація росії, а друга — повноцінний вихід з усього російського і вхід в інші простори, такі як НАТО та ЄС. Вважаю, що питання кордонів 1991 року буде розв’язане як наслідок досягнення цих цілей — тобто це вже не ціль, а радше засіб. Якщо росію буде стратегічно нейтралізовано, а Україна остаточно інтегрується в західний простір, питання територій зрештою вирішиться саме — хоча й не одразу.
Про вплив війни в Ірані говорити рано — бо все залежить від того, коли і за яких обставин вона закінчиться. Але головний наслідок видно вже зараз: іранська війна відволікає увагу від України і загрожує стратегічно важливим поставкам “Патріотів”. Й, очевидно, путін виграє від підвищення цін на нафту. Це все очевидні речі, і тут не треба бути експертом, щоб про них говорити. Для мене важлива довготривала перспектива: чи вдасться повалити режим в Ірані і чи зазнає поразки Орбан в Угорщині. Якщо станеться одне і друге, Україна без сумніву від цього виграє.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: архів Ярослава Грицака
