Куди поділися мамонти?

Історик Володимир Половський  —  нетиповий викладач, який закидує своїх учнів мемами та подає історію під цікавим та смачним соусом.

На Глуzді він писатиме не лише на історичну тематику, а й розповідатиме про життя та роботу педагогів.

Примітка від Історика:

“КліоКамера” — назва моєї колонки, що виникла в результаті поєднання двох термінів (гра слів).

Кліо — одна з дев’яти давньогрецьких муз (покровительок мистецтв), відповідальна за історичну галузь.

Кріокамера — великий холодильник з екстремальними температурами, де можна зберігати живий організм для подорожі в часі (у фантастичних фільмах, бо в реальності це з галузі косметології).

Тому логічно, що перша публікація в КліоКамері буде з льодовикового періоду. 

Ці “волохаті древні слони” (цитата з відомої дитячої пластової пісні) є одним із найбільш упізнаваних медійних  образів. Більше за них розкручені хіба що спілбергівські динозаври. Та куди поділися мамонти? 

Одна з найстаріших версій  —  глобальна катастрофа. Наприклад, біблійний Всесвітній потоп добре узгоджувався з появою даних про наслідки танення льодовиків (підняття рівня води, на думку вчених, могло сягати 200 метрів). Така версія, як розумієте, цілком задовольняла учених XVIII-XIX століть. 

У пошуках причин глобального потепління дослідники вийшли на кілька цікавих версій. Наприклад, падіння метеориту. Ця думка має ще й оригінальну підверсію: серія глобальних землетрусів, спричинених ударом об поверхню планети кометою

Карта світу Льодовикового періоду

Яким був останній льодовиковий період на Землі

Європа і Північна Америка майже повністю обледеніли. 

Широкі простори тундри були прекрасними пасовиськами для мамонтів, а вони ж були ідеальною здобиччю для тогочасної людини, адже давали їжу та будівельний матеріал (з бивнів, кісток та шкір складали своєрідний намет).

У часи розквіту палеоліту сита й задоволена людина винаходить мистецтво (чимось же треба було зайнятися довгими вечорами, коли м’яса гора, а зберігати його не є трудністю, бо навколо суцільний холодильник). 

До речі, рух стад мамонтів, а слідом за ними груп мисливців став однією з основних причин заселення Європейського континенту. 

Завершення льодовикового періоду давало декілька важливих наслідків. По-перше, звужувався ареал великих волохатих звірів, чимало з них опинялися в ізоляції на обмеженій території внаслідок підняття рівня океанів. По-друге, великі простори вкрили ліси. Відповідно, зменшувалась кормова база, зростала конкуренція між стадами, а щонайгірше — зростала захворюваність у популяції. Зокрема, маємо точні докази того, що було кілька хвиль пандемії туберкульозу і серед мастодонтів, і серед мамонтів. Тому значна частина тварин вимерла від хвороб. 

Мастодонти — гладкошерсті предки й водночас сучасники мамонтів — проживали в тих районах, де зледеніння не відбувалося. 

Тривожним дзвіночком для великих тварин стало те, що людина освоїла вогонь. І не тому, що нам більше смакує стейк, ніж шмат засушеного м’яса, а тому, що вогонь зробив можливим убивство стад. Без шансу на відновлення, адже гинули всі: і старі, і малі. Для розуміння наведу короткий опис того, як виглядало таке полювання: група людей зчиняє шум і за допомогою вогню жене стадо до штучної пастки або просто в прірву. Іноді з одного-двох боків підпалювали ліс чи траву (так простіше й людей треба менше). Про гасіння таких пожеж не надто дбали, і вони, за умов відсутності дощів, ставали ще однією локальною катастрофою. 

Ті ж мамонти, що опинилися в ізольованих спільнотах, змогли дожити до появи перших людських цивілізацій, але з ними теж відбувалися неминучі зміни. Учені добре дослідили їхню долю на прикладі островів Святого Павла та Врангеля. Перша популяція вимерла через нестачу прісної води та знищення трав’яного покриву, друга ж виродилася через постійне спаровування між собою трьох сотень особин, які тут проживали. Наслідком були генетичні мутації, що викликали діабет (саме цю хворобу діагностували врангелівським мамонтам, дослідивши їхню ДНК), спричиняли неврологічні розлади (асоціальний характер окремих особин, небажання перебувати в стаді), у них пропадало відчуття смаку й запаху, шерсть стала блискучою (якби ми побачили це стадо вночі, то воно б світилося в місячних променях), а також зниження фертильності (здатності давати потомство).

Отже, великі волохаті тварини останнього льодовикового періоду опинилися перед викликами, відповісти на які не змогли, тому зникли. Вижили ті, кого ми знаємо тепер як слонів. Менш волохатих, але не менш великих. 

Автор: Володимир Половський

Дизайнерка: Яна Букреєва

Отримуй першим добірку новин Коломиї — підписуйся на телеграм-канал Глуzду.