ЗНОву про ЗНО

ЗНО — найуспішніша реформа в освітній галузі (а може, й реформа взагалі), яку реалізували в Україні за роки незалежності. Крапка. На цьому можна було б і завершувати. Можете далі й не читати, наступні абзаци —  просто виклад цієї тези по пунктах. 

Що ми мали до Зовнішнього незалежного оцінювання? 

Черги перестрашених синів-дочок-онуків та мамів-татів-дідусів-бабусь під університетами коло таблички “Приймальна комісія”, змордованих студентів-першокурсників, які відбували «практику», допомагаючи перераховувати всі оті конверти-бланки-копії-грамоти, якихось дуже впевнених і підкреслено ділових дядечків та тітоньок, які сновигали туди-сюди, час до часу проводячи за лаштунки цієї вистави обраних. А ще ми мали іспит за іспитом: диктант або твір, фаховий екзамен, конкурси, черги біля списків і шалені верески тих, які пройшли, та сльози тих, інших. Іноді біля цього стенда з результатами відбувалися розлючені розмови телефоном або офлайн у стилі “слухай, Вася, ти ж обіцяв!”. 

Окремо варто виділити усний фаховий іспит, який абітурієнт складав перед поважною комісією. Оскільки я мав таке щастя тричі, то можу розповісти у всіх фарбах і нюансах, але краще проаналізую тепер як плюс-мінус досвідчений педагог. 

Питання були вкрай загальні. Наприклад, «Епоха Руїни. Гетьманування Петра Дорошенка». Будь-який історик не дасть збрехати: тут можна (і треба) запрягати від передумов та причин (ще з десяток років собі додаєш хронології,  а отже, і можливості поговорити), докладно розбираєш зовнішню, внутрішню політики, особливості, недоліки та досягнення (на самому лише “сонці Руїни” можна їздити нескінченно). Потім смачно все це заправляєш “історичним значенням” бажано згадати думки кількох істориків, і вуаля! А знаєте, чого тут не можна? Не варто сперечатися з професорами. За одну тільки фразу “та він був типовим феодалом і людиною свого часу” вас можуть розіпнути: посмів зазіхнути на святе, яка ще власна думка? Правду кажучи, я уявлення не маю, чому я саме так сформулював тоді речення, але досі пам’ятаю, як двоє членів комісії переглянулися, зітхнули й щось собі там відмітили в протоколі. 

Мабуть, саме тому я зміг поступити на бюджет лише за третім разом. І то після навчання на першому курсі та ще й річної академічної відпустки. Так-от, я не засуджую членів комісії за їхні рішення. Тим паче, що за другим-третім разом ми вже з ними спілкувалися, як друзі (майже), та є одне вкрай важливе але: ЗНО вас позбавляє цього спілкування. Ви “спілкуєтеся” з робочим зошитом та бланком, а далі техніка констатує факт ваших знань, і все. 

Три кити, на яких тримається популярний гештег 2020-го #РукиГетьВідЗНО:

  • об’єктивність в оцінюванні — перевага номер один.
  • ліквідація корупції на “низовому” рівні — перевага номер два.
  • рівні можливості стати студентом – перевага номер три.

Навіть якби аргументів більше не було, то вже цього достатньо, щоб така процедура існувала. 

До речі, колись у “Типовій промові” інструктора був класний рядок (передаю не дослівно, з пам’яти): “Залишаючись байдужими до фактів порушення процедури ЗНО, ви знижуєте власні шанси стати студентом”. Чудова і правильна мотивація. Я б навіть сказав, що це виховання нульової толерантності до порушень, а це саме та складова громадянського виховання, якої нам бракує. 

Кожен із вас може навести ще багато аргументів на користь сторони захисту…

… а що ж там зі звинуваченнями? 

Для паритету наведу також три позиції.

  • “Далеко їхати дітям із сіл”. Так, справді, деяким абітурієнтам доводиться долати майже сотню кілометрів до найближчого пункту проведення ЗНО. А що було раніше? Та якась дрібниця — поїхати за пару сот/тисяч кілометрів, аби скласти іспит. І це в сезон, коли всі кудись їдуть: хтось на іспити, а хтось відпочивати. Ви давно каталися плацкартом у червні-липні? Тут до опції «парєшать» вступ ще додавалася функція “роздобути” квитки. 
  • Страшенний стрес, який начебто переживають діти під час ЗНО. Особливо демонізують чогось металодетектори — винахід, який уперше впровадив, до речі, Івано-Франківський регіональний центр оцінювання якості освіти. Так, хвилювання буде в абітурієнта, куди ж без нього? Але воно зникає на 2-3 сесії. 

Помітивши страх, упровадили ПРОБНЕ ЗНО, щоб абітурієнти адаптувалися до процедури. Так-так, найважливішою частиною пробного ЗНО є саме процедура, а не “перевірка своїх знань”. 

Що ж нагнітає? Які стресові чинники? 

Цьогоріч, звісно, це була пандемія і всілякі чутки, породжені браком комунікації з боку органів влади. Традиційним є медійний резонанс: кожен канал, газета, сайт хоче додати чогось “смаженого” і клікбейтного.  А тут ще вчителі та адміністрації навчальних закладів, які переживають за свою репутацію й рейтинги. Згадаймо і батьків із коронними фразами “от не поступиш…”. Маю глибокі сумніви, що процедура іспиту в присутності комісії є менш стресовою. Та й таке. 

  • Третє й останнє твердження: “Тести – це зло”. З одного боку, так, тести не дають розкритися всій геніальності вашої дитини, у тестах бувають помилки, у завданнях неможливо охопити всю програму (та й не потрібно), але зріз знань із предмета вони можуть показати. Та й це не завада додати творчі конкурси на ті спеціальності, де це виправдано. Разом з усіма ризиками суб’єктивної оцінки екзаменатора, звісно, або з корупційними ризиками. 

Сподіваюся, що наступного року Український центр оцінювання якості освіти відзніме серію якісних фільмів (ну, епоха така, що поробиш), де будуть відповіді на всі чи майже всі питання щодо процедури Зовнішнього незалежного оцінювання, і суспільство зрозуміє: ЗНО – це найуспішніша  реформа з-поміж реалізованих в Україні за роки незалежності. Крапка.

Автор: Володимир Половський

Дизайнерка: Яна Букреєва

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.