ГЛУЗД

Щоб не збавляти темпу, набраного в день прибуття до Австралії, наступного ранку, одразу після пробіжки, ми взялися за пошуки помешкання. Для тривалої оренди в Мельбурні його шукають за чітким алгоритмом. Спершу на кількох сайтах підбираєте собі хатинку до вподоби. Біля кожного оголошення вказують, окрім іншого, час, коли можна прийти на оглядини, або, як тут кажуть, на інспекцію. Майже всі вони відбуваються в середу та суботу. Якщо ви захочете, наприклад, оглянути житло у вівторок, то маєте дзвонити людині, яка цим займається, і заздалегідь домовлятися. І не факт, що вам підуть назустріч — австралійці наскільки приязні й усміхнені, настільки ж розслаблені та неспішні, і витрачати годину-дві на потенційного клієнта не кожен хоче. Але була п’ятниця, тож ми якраз могли зорієнтуватись на місці й наступного дня “особисто познайомитись” з особливостями австралійської оренди без будь-яких додаткових домовленостей.

У виборі житла для нас критичним був лише доступ до залізничної сітки — метро + трамвай, щоб було легше шукати роботу, їздити на співбесіди, а в перспективі і (ех, мрії-мрії) добиратися до роботи. Оскільки через район, де живуть наші гостинні господарі (Ґленрой), проходить лінія метро і до станції максимум 15 хвилин ходу, то житло ми взялись шукати саме тут. Понавідкривали на комп’ютері рекламних сайтів для оренди житла, Google maps і взялись прочісувати околиці, паралельно слухаючи розповіді Марти та Юрія про те, що саме можна знайти на тій чи іншій вулиці і хто там колись жив з української діаспори. Тривалий час Ґленрой був одним із кількох “українських” районів Мельбурна. Вибрали найкраще з доступного нам за ціною, виписали адреси й час інспекцій, ретельно спланували маршрут і сіли в машину Марти, яка люб’язно погодилась бути нашим гідом та водієм.

Отже, прибуваємо ми на перший огляд про всяк випадок хвилин за 10 до назначеного часу. Триває він 15 хвилин, окрім нас, на агента чекає ще з півтора десятка людей усіх рас і національностей. Холєра, ну й конкуренція. Приїхала дівчина-агентка, відчинила двері й запустила всю нашу дружню компанію всередину. Усі тут же кинулися метушитися по кімнатах, намагаючись за 15 хвилин оцінити, наскільки реальність гірша від старанно ретушованих фотографій в оголошенні. Для нас дрібні ґанджі були не критичними — ми не в тому становищі, щоб перебирати “харчами”. Зробили декілька фото на телефон, щоб потім можна було хоча б згадати, у якому помешканні які стіни :). Підходимо до дівчини і просимо бланк, який треба заповнити вдома та відправити поштою (як правило, електронною). Далі вона збере ці бланки й покаже їх власнику житла, після чого вирішать, хто саме буде щасливцем, який там житиме. Ставимо галочку у своєму маршрутному листі і називаємо Марті наступну адресу.

Щоб ви собі уявляли, типове австралійське помешкання — це простора кухня, часто спільна з вітальнею (до якої прилягають коридори), спальні та господарські приміщення — туалети, пральня, комора. “Місткість” помешкання вимірюється у спальнях; вітальня, кухня, пральня (так, це окрема кімната), туалет-ванна — це обов’язковий набір. Оскільки в нас є двоє дітей, то ми мусимо винаймати не мене ніж двоспальне, або ж, якщо за українськими мірками, трикімнатне помешкання. Навіть якби ми дуже хотіли зекономити й потіснитись напочатку в одній кімнаті, ніхто нам менше житло просто не здасть. «Найвеселіше», що ціна оренди таких помешкань у нашому районі починається від 350-400 доларів на тиждень. Так, саме доларів на тиждень. І це ще небагато: ближче до центру дорожче.

При наймі першого житла існує проблема курки та яйця. Щоб із десятка заяв обрали саме нашу, дуже бажано мати хоча б один успішний досвід оренди помешкання. І на додаток добре мати в Австралії кількох людей, які можуть підтвердити факт вашої загальної адекватності і те, що ви не збираєтесь перетворити житло на наркопритон або спалити його, відбиваючись від зелених чоловічків. Не проблема залишити контакти пари знайомих та співробітників для людини, яка живе в Австралії якийсь час, але що робити тому, хто лише вчора прилетів?

Ну, наприклад, спланувати все ще в Україні 🙂 Оформляючи рахунок у банку, одразу попросили написати ще й рекомендаційний лист про те, що ми відкрили його та залишили на ньому достатню для піврічного проживання суму тощо. Інший лист попросили написати ангелів-охоронців, у яких ми тимчасово проживаємо. Нам пішли назустріч і працівники банку, і Марта з Юрієм. Розхвалили нас так, що аж приємно було читати 🙂  А головне, згідно з рекомендацією Вінстона Черчилля, ми були готові переходити від невдачі до невдачі з незгасним ентузіазмом. Його в нас було стільки, що коли у вівторок мені передзвонили сказати, що нашу заявку удобрив один із власників і він готовий підписувати контракт, ми навіть трішки засмутились. У той момент ми якраз старанно складали наступний список хат-кандидатів на поселення, а там була пара вельми симпатичних варіантів 🙂 Але все, досить. Ффффуууухххх… Видихнути. Правду кажучи, винайняти повноцінне помешкання новоприбулому мігранту в Мельбурні за п’ять днів з моменту прильоту без мільйона доларів у кишені — це не те що з галузі наукової фантастики, це взагалі по той бік добра і зла.

Проте зовсім розслаблятись було ще рано. Житло тут здебільшого здають без меблів, тобто стіни, вікна-двері, санвузол, кухня і мінімум обладнання. У нашому випадку мінімум — це електроплитка, кілька тумбочок у стилі “розквіт пізнього совка” та мийка з двома раковинами. Усе інше, зокрема домовленості щодо електрики, інтернету, газу й води, — це наші проблеми, які я тут же взявся вирішувати. Абсолютною несподіванкою виявився той факт, що в Австралії є багато фірм-конкурентів,  які займаються постачанням газу та електрики до будинків споживачів, і ви можете собі обирати кого завгодно, як мобільного оператора в Україні. Відповідно, потрібно було вивчити умови хоча б основних постачальників. Кінець кінцем 27 і 35 центів за кіловат-годину — то таки дві великі різниці :). А умови різні: є звичні нам тарифи за кіловат/кубометр, є знайомі “вдень дорожче, уночі дешевше”, є бонуси за підписання тривалого контракту, є бонуси тим, хто постійно вчасно сплачуватиме рахунки, є окремі умови для людей, які отримують допомогу від соціальних служб… Це не враховуючи того факту, що газ тут рахують не кубометрами, а гігакалоріями із хитрими формулами перерахунку, що включають середню температуру повітря і сезонні коефіцієнти коригування.

Прорвавшись через завали цифр, я зупинився на одному з постачальників і залишив заявку на підключення через їхній сайт. Через пів години мені перетелефонували, і я добрих сорок хвилин ще раз вислуховував про різні умови та акції від якогось індуса із жахливим акцентом. Ближче до кінця бесіди навіть дещо почав розуміти :D. Щиро сподівався, що в процесі не погодився на прямі постачання газу в балонах й електрики в акумуляторах. Окрім іншого, хлопака попередив, що електропостачання спеціаліст приїде під’єднувати в п’ятницю в будь-який момент упродовж дня, тому ми про всяк випадок переїхали в нове житло в четвер, там ще навіть ковролін не встиг до кінця висохнути після хімчистки. Стіни, підлога, купа сумок, двоє дітей і відсутність меблів, електрики та газу. Хто ще не називав нас авантюристами? 🙂

Але, на наше щастя, в Австралії є люди, які допомогли нам обжитись і не втратити ґрунт під ногами. Нам не лише допомогли перевезти наші пожитки, а й обдарували на “входини” численними потрібними на господарці речами, серед яких дуже зручний диванчик. Тому перший вечір у новому помешканні минув у тихій сімейній атмосфері. Ми всі вляглися в одній кімнаті, діти спали на свіжопридбаних матрацах, ми з Олею — на вже згаданому диванчику. Кімнату романтично освітлювали свічки садових ліхтариків, які нам негайно роздобув наш інший ангел-охоронець Марта Федишин, як тільки почула про наші пригоди. Романтику не зміг зіпсувати і холодний душ — загартовані шешорською Пістинькою, малюки навіть не зауважили, що вода могла би бути й теплішою.

Ну а ми з дружиною просто були щасливі від ще одного здобутку, ще одного завершеного етапу в напрямку до мети, що так довго здавалася нереально далекою, майже фантастично недосяжною, настільки, що крики папуг і дуже голосні серенади цвіркунів за вікном усе ще здавалися сном.

Автор: Михайло Масик

Фото: архівні

Отримувати сповіщення з новими матеріалами можна в нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)