Ризикнемо бути живими?

“Усьому є початок і кінець” — здається, такі заюзані слова, але це не зменшує їх цінності, вони є істиною нашого життя, такою древньою, як світ. Ніхто не знає, коли кінець, тому не спіши опускати рук — ми ще багато можемо й багато зробимо. 

Як залишити слід у потоці минучості?

“Створити щось” — асоціації із цими словами в кожного різні, та створити можна і дуже велике, і, на перший погляд, щось незначне, що для когось може стати дуже цінним… Нам нав’язали, що лише масштабні творіння варті уваги, але ми унікальні, й хтось прийшов у цей світ, щоб відкрити нові планети, а хтось змайструвати для бездомного собаки будку, хтось прихистити котика або подарувати теплі спогади близьким… 

Дрібниця? 

Одного разу в Одесі безхатько пропустив мене першою в аптечній черзі й доплатив за мене гривню, якої не вистачало сину на гематоген… Це не було життєво необхідно, це не ліки, що спасуть життя, — це дитяче бажання, і в той момент він допоміг його втілити… Я несу в душі цей теплий спогад крізь роки з трепетом. Тоді він допоміг мені зрозуміти, що дрібниці не завжди дрібні й найкращий час це — Вже

Це не мотиваційний спіч психолога, а проста й незмінна віками істина, і в цьому її краса. Кращого моменту, ніж Вже, не буде, і зараз, пишучи статтю, я розумію, що через секунду ці рядки вже будуть минулим. Час нагадує про свою швидкоплинність, нагадує, що його не впіймати й не повернути… 

Я залишу для тебе декілька запитань. Якщо зараз не хочеться на них відповідати, не змушуй себе, дай час… Коли готовий / готова поставити запитання, роби це по черзі, щоб встигнути сформувати відповідь. 

1. Яке твоє життя? 
2. Чи відчуваєш ти його? 
3. Чи є це життя твоїм? 
4. Яким ти хочеш його бачити? 
5. Що для цього ти можеш зробити?
6. Чи підходить тобі “ціна” за власний вибір? 

Зараз найкращий час для змін, усе довкола стимулює переоцінити власний шлях і викинути мотлох, звільняючи місце для давно омріяного й бажаного, для власного “Мені можна!”. Ні, я не про анархію. Коли ти йдеш за власним компасом, то душею відчуваєш межі інших, не порушуєш їх, але водночас вони й не заважають.

Власна дорога — простора. Наче кожен підіймається вгору, але своєю стежкою, і десь там, на якомусь перевалі, ми зустрінемося, поділимося досвідом або помовчимо і підемо далі чи залишимось. Ти можеш захотіти повернутись, піти зовсім в інший бік, на іншу гору. Або ж гора тобі взагалі не буде потрібна… 

І це нормально, у цьому і є справжність власного життя… Сміливість повернутися, якщо пішов не туди, сміливість підійматися на гору, коли здається, що на ній один. Сміливість зупинитись, бо цього достатньо. І відповідальність — за себе, свій шлях, вибір, щастя та ціну…

І ти можеш махнути рукою й жити, як завжди, а можеш просто зараз ризикнути стати живим / живою. Вибір за тобою… 

Якщо ти з тих сміливців, які бояться, але йдуть, ось тобі останнє запитання на сьогодні:

Якщо ти дізнаєшся, що сьогодні о 00.00 помреш, що спочатку зробиш? 

Якою була перша думка? Якщо це нікому не завдасть шкоди — зроби це…

Життя стається з нами, коли живемо… 

Знаходимо свій шлях, коли йдемо…

Хай потрішки, не так швидко, як собі намріяли, але до Себе… 

Не дайте шуму світу заглушити спів своєї душі ♥ 

Авторка: Антоніна Волошина

Джерело фото: Pinterest

Щоб краще чути серцебиття нашого медіа – підписуйтеся на наш Telegram-канал.