“Записки рудої редакторки” стають “Щоденником коронованої”. Поділюся з вами своїми думками, на які вплинув дотик коронавірусу. У першій частині — те, як я дізналася про свій новий “титул”.
Усе почалося з думки, що в мене “нєубєваємий” імунітет. Я не вірила в теорію змов, не вважала, що ковід вигаданий чи що надуманими історіями про нього хочуть убити малий і середній бізнес та вселити страх у маси. Мабуть, 80 % мого оточення впродовж року перехворіло на ковід, майже зі всіма я контактувала, тому і склалося хибне враження, ніби в мене неземний імунітет або я належу до тих обраних, у яких почав формуватися колективний. Тут треба сказати, що я ніколи нічого особливого для свого імунітету не робила, щоб так на нього покладатися, але зараз не про це…
А температурка вже не 37 °С
То був важкий період, коли я знову загналася роботкою і відчувала сильну втому. Зазвичай схема така: понаднормовий графік, недоспані ночі, поганий раціон — і я на два дні провалююся в незначну температурку, лежу й думаю над своєю поведінкою, але, встаючи на ноги, продовжую в тому самому дусі. Це називають перевтомою, психосоматикою, “організм бунтує і дає збій”. Оскільки таке в мене трапляється часто, то і цього разу я сприйняла свою ломоту в тілі як перевтому. Та тепер це тривало довше і температурка була не 37, як зазвичай, а 38,5, і почувалася я гірше.
Температуру збивала ібупрофеном, майже поклялася, що більше доводити так себе не буду. Ломило, крутило, кидало то в холод, то в жар… Звісно, я підтримувала контакт із сімейною лікаркою. Оксана Миронівна Токарчук запитала, чи відчуваю я смак та запах (усе було при мені), й сказала, що вони можуть зникнути і на 3-5 день, тому, враховуючи загальну ситуацію з поширенням коронавірусу, у мене підозра. Попросила нікуди не виходити та через декілька днів повідомити про свій стан.
“Яким імунітетом Бог нагородив!!!”
Я послухала, але продовжила думати, що це таки психосоматика. Ще й мамі сказала: “Це ж треба, як Бог мене любить, таким імунітетом нагородив. Усі довкола перехворіли, крім мене”.
Дні минали, смак і запах не пропав, температура збилася до нормальної, я відчувала лише нестачу сил. Але за ці дні я, соціальна істота, руда екстравертка, так настраждалася в чотирьох стінах, що в суботу вирвалася в місто зі словами “я йду подкарять мір, бо вже здорова!”. Ну, бо я відчувала всі смаки й запахи, не мала підвищеної температури та майже бодрствувала.
Наступного дня відчула слабкість і вирішила залишитися вдома, ну, так, щоб відновити сили і точно знати, що зі мною все ок. Минуло вже і 3, і 5 днів після першого дня температурки, і я далі відчувала запахи й смаки, тому продовжувала тішити себе думками про свій надлюдський антиковідний імунітет.
Сувалася квартирою з відчуттям нереальної слабкості (от коли було 38,5, сил точно мала більше…).
Ад екстраверта
Під час планового дзвінка сімейній лікарці так і сказала: смаки і запахи відчуваю, температура 36,6, але втома така, наче мною зорали город. У відповідь почула, що слабкість — це один із симптомів ковіду і мені треба зробити тест. Оксана Миронівна дуже адекватно прослухала всі геройські історії про імунітет і ще раз повторила, що мені треба здати тест та до кінця тижня, доки не отримаю результату, маю сидіти вдома. І тут мене накрило…
Так почалося пекло екстравертки, я впала в найнижчий, найпекельніший чан…
Про всі симптоми, нюанси здачі тесту, комунікацію із сімейною лікаркою, лікування, загальний стан та мої висновки читай у другій частині “Щоденника коронованої”.
Носіть маски і дбайте про свій імунітет та здоровий глузд. Далі буде…
Текст: Оленка Гелетюк
Ілюстрація: Яна Букреєва
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
