Другий тиждень з новим “титулом”…
Звідки страх?
Понеділочок почався з безсилля… Я не дуже нила, що хочу між люди, бо не могла. Щоправда, підвищеної температури вже не мала… Думки на тему “а якщо це таки ковід?” з’являлися все частіше, і мені від того холола кров. Так тривало, поки я не запитала себе: “окей, а якщо він, то що? Будемо впадати в паніку і чекати смерті? Чого я вирішила, що ковід — це страшно?”. І тут понеслося: “Ну, насправді це дійсно непередбачувана недуга, бо лише Бог знає, яким буде її перебіг”. А ще я подумала про те, що тут і колеги-журналісти руку приклали заголовками про кількість померлих. Якраз у час мого безсилля нетом почав літати сюжет “улюбленого” ТСНу, який навіть не приховує, що він не інформує, а вражає. Цього разу “вражали” репортажем з переповнених коломийських лікарень. Треба зауважити: я проінформована, що обставини складні, але поширення страхів про місто, яке вмирає, — така собі ідейка, трохи тисне на психіку. І так важко, ще й колеги вирішили масла у вогонь підлити…
З’їжджати з глузду — це, мабуть, якось так…
До речі, про психіку. Того тижня я добре погойдалася на емоційних каруселях. Нізвідки в мене з’явилася посилена тривога, що переросла в страх. Це було щось на межі панічної атаки, от тільки я не могла пояснити, чого боюся і що відбувається, прискорювалося серцебиття…
Такі стани виникали щодня впродовж тижня, від години до чотирьох з короткими перервами. З’їжджати з глузду — це, мабуть, якось так… Я лежала й думала, що не шарю, до якого спеціаліста з таким варто звертатися. У мене навіть народилася ідея щодо циклу матеріалів на цю тему, але не про це зараз.
Згодом після спілкування з друзями, які вже перехворіли, дізналася, що “паяє не по дитячому” багатьох.
Моя близька подружка, яка за день до мене втратила смак і нюх, сказала, що в неї теж прискорене серцебиття та глибинні інсайти, і вона сприймає це як синхронізацію серця і мозку. Щось було в цьому, тому найближчі дні я заспокоювалася думкою, що вперше в житті хоч у чомусь синхронізуюся.
Самопочуття
Смак та нюх зник через день після розмови з лікаркою, яку я запевняла, що в мене психосоматика.
Мені зателефонували з клініки й сказали, коли прийти, щоб здати тест, попросили за 4 години до того нічого не їсти і старатися не пити.
“Прикольні такі, — подумала я, — сил і так немає, ще й 4 години нічого не їсти. Так можна й ноги простягнути…”. Але правил дотрималася…
Тест безкоштовний, у клініці його роблять тим, хто підписав декларацію з їхнім сімейним лікарем і має підозру на ковід.
Ще до того, як стали відомими результати, я усвідомила, що то таки вона — корона…
Мені телефонувала Оксана Миронівна, запитувала про самопочуття, прописувала лікування. Я почала пити вітамін С, D, цинк та сироп проти кашлю.
Найважче було прийняти той факт, що втома — це симптом захворювання і сон тут не допомагає. Того тижня була доба, коли я спала 12 годин, прокинулася і зрозуміла, що далі хочу спати.
“Мені не подобається твій кашель”
Декому з тих, хто контактував зі мною, зізналася про свій стан ще на етапі підозри і з почуттям провини сказала, що подам горнятко води, якщо вони зляжуть.
Друзі, які знали, що я захворіла, щодня цікавилися моїм самопочуттям, надсилали серіальчики і всякі мемчики, передавали книжки, питали, чи мені потрібні ліки. Я нечасто хворію, тому мала змогу оцінити, що турбота — приємна штука.
Далі двічі на день почали наярювати бабулі-дідулі з претензіями: “Мені не подобається твій кашель”. Та кому взагалі кашель може подобатися, рібята? (забула сказати: кілька днів був закладений ніс і мокрий кашель).
Думки далі точилися… Коли зникала тривога і серцебиття внормовувалося, з’являлася втома, як після бою з гладіатором. Попри це я ніяк не могла нормально постраждати від думок, які накривали, бо треба було публікувати-редагувати-писати тексти. Але я частіше собі дозволяла впадати в прокрастинацію.
Привіт, інтровертна братіє, я у вашій спільнотці
Уся моя любов до людей і соціуму якось зникла. Я припинила скиглити про прокляття, яке мене позбавило офлайнової комунікації, навпаки, не підіймала жалюзі, на двері у своїй кімнаті почепила простирадло і самоізолювалася у всіх сенсах цього слова. Мені дуже хотілося побути самій. У час, коли зникала тривога, я навіть могла насолодитися станом самотності.
Нюх відновився за 2 дні, смак був послаблений, але плавно теж відновився.
Зателефонувала Оксана Миронівна і сказала, що мій тест позитивний, запитала про самопочуття, записала на прийом, щоб прослухати легені…
Ковід і трансформація
Я згадувала, з ким контактувала, і клубок думок привів мене до роздумів.
Є щось у цьому вірусі дивне… Так можна з’ясувати, у якому оточенні ти перебуваєш, з якими людьми комунікуєш. Ковід поширюється за принципом п’яти рукостискань. Так, не всі хворіють, хтось переносить легше, хтось важче, але чи думали ви колись про суть його поширення?
За останній період прослухала чимало контенту про те, що ковід спричиняє трансформацію особистості. І якщо аналізувати попередні пандемії, які сколихнули світ, та їх наслідки, то можна простежити значиний розквіт та трансформацію в суспільстві загалом. Я писала про це в лонгрідах: “Без чуми не було б Відродження” та “Чим сучасна система охорони здоров’я завдячує іспанці та холері”.
Усі страхи оживають і дивляться прямо в очі. Ти залишаєшся із цими думками сам на сам і розумієш, що з ними щось треба робити, і то негайно. Лежиш ослаблена і думаєш, а чи раціонально я розподіляла ресурс, який мала раніше? Чи достатньо робила і чи тим займалася? З ким і чому комунікувала?
Коронована? Так, поки глибинними думками та втомою…
Далі буде…
Текст: Оленка Гелетюк
Ілюстрація: Яна Букреєва
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
