Крізь зливу та сніг до мети. Лайфхак, як перемогти самого себе на шляху до успіху

Він біг не зважаючи на сніг, дощ та болото, біг до мети. Андрій Сочка розповів Глуzду, коли і як розпочав бігати, яким чином біг розвиває світогляд, чим корисне це заняття та як розпочати. Історія про звичайного коломиянина, дитяча мрія якого здійснилася, бо він зумів побороти самого себе на шляху до власного «Евересту».

Як ти почав бігати?

Ми з другом, починаючи десь так із класу 5-6 бігали на Шевченківському озері, я неподалік жив. Потім був Ужгород та Київ – жив там і увесь цей час не переставав бігати.

Бігаєш регулярно?

Ні, тоді, коли є час. Я себе не змушую вранці вставати, хіба тільки тоді, коли точно знаю, що не буду мати часу впродовж дня, щоб побігати. Переважно бігаю раз на день. Буває, інколи мене долає лінь, та потім все одно надолужую. Але коли не побігаю, почуваюся не комфортно.

– Яку найбільшу відстань ти здолав?

42 км. Більше не біг. Можливо в майбутньому вдасться.

– Скільки часу ти витрачаєш, щоб пробігти цю відстань?

В залежності на що готовий. Першого разу 42 км  я пробіг за 3, 36 год. Цього разу, на марафоні, вже за 3, 10 год. Світові рекорди по марафону із такою відстанню – 2 год 3 хв. Там вже зовсім інша підготовка, з науковцями, лікарями. На цьому марафоні, де я  був, переможець пробіг за 2 год 9 хв. Це класно!

Мав раніше досвід участі у подібних марафонах? Чим вони цінні особисто для тебе?

Того року, в червні я біг нічний марафон у Вижгороді. У 12 ночі був старт. Будь-яка така штука, коли ти у соціумі однодумців – це такі емоції, ти переходиш на інший рівень. Купу адреналіну отримуєш через те, що ти стільки перетерпів. Вкінці такі емоції.

Якось нещодавно, пройшло небагато часу після марафону, я відчув такі емоції. Стукало серце і не міг заснути, такого не було ні перед підготовкою, ні після марафону. Воно відбувається поступово все. От уяви: ти 3 місяці тренуєшся, робиш те, чого не хочеш.  Ще й погода не дуже сприяла тренуванням: я думав у березні буде сонечко, сухий асфальт, а то валив сніг…Так лінь було йти на тренування, бігти по снігу, по болоті, але ти себе пересилюєш і йдеш, бо запланував результат. Я три місяці готувався.

Під час марафону терпів напевно ще за всі 3 місяці підготовки. Останні 500 м – це адреналін, виплеск емоцій. Я знав на що я йшов у плані емоцій. Я їхав, щоб отримати ці емоції.

– Ти їхав тільки задля бігу, чи мав ще якісь плани на Мілан?

В першу чергу, через марафон, друге – побачити щось нове, це ж подорожі. Я рекомендую кожній людині: заплатити 100 грн, зареєструватися, поїхати та взяти участь. Можна зареєструватися, щоб пробігти 10 км, 5 км чи навіть 1.  Кожна людина може взяти в цьому участь, підготуватися, і відчути цю емоцію. Коли разом із тобою біжать 500, 1000 конкурентів-однодумців – це ж неймовірно.

– Щодо конкуренції. Ти не хотів перемоги у цьому марафоні?

Я знав, що не переможу. Добре знав на який результат я  готувався і на скільки треба було пробігти, щоб виграти. І знав, що я до цього не готовий. Марафон – це така штука: ти біжиш перший кілометр так само, як і 42. За один період часу біжиш кожен кілометр і слідкуєш за цим по часу, бо якщо ти набагато швидше пробіжиш першу половинку, можеш пішки дійти іншу, бо просто не зможеш вкінці бігти. Щоб пробігти з таким результатом, як пробіг переможець цього марафону, в якому я брав участь, треба бігти кілометр 3 хв. Це дуже важко. Реально, але важко.

– Була ціль? За який час ти хотів здолати цю відстань?

Я хотів пробігти цей марафон швидше, ніж за 3 год. Пробіг за 3 год 10 хв. Задоволений результатом і знаю, що треба зробити, щоб наступного разу вкластися у 3 год: потрібно бігти 14 км за годину. Тому, наступного разу цю відстань пробіжу за 3 години – заявляю це тобі офіційно (сміється).

Думаю, це не єдине твоє хобі

Ні. Граю футбол на любительському рівні. Люблю читати, в основному це психологія: вербальне, невербальне спілкування. Мені дуже почали подобатися книжки спортивної тематики. Зараз читаю книжку, там класно описано все, що потрібно бігунам: від одягу і взуття, до того як обрати забіг, є там і про харчування в період підготовки до забігу.

– Чим ти займаєшся у  повсякденному житті?

Виготовляю  візи, допомагаю батькам із бізнесом, люблю спілкування, подорожі, книги та каву.

– Друзі тебе підтримують у твоєму захопленні?

Підтримують всі, але щоби взятися до діла…(Зітхає і сумно усміхається)

Є ті, які взялися до діла?

Є друг, з яким я бігаю з дитинства, от якраз сьогодні ввечері домовлялися побігати (усміхається). Він мене підтримує і коли має бажання ми завжди разом бігаємо, в основному на Шевченківському озері, там дуже класно. Навіть коли темно і нікого немає. Це моє улюблене місце, воно не набридає, бо коли бігаєш 20-30 км – набридає бігати по колу.

– От саме це хотіла запитати: не набридає бігати по декілька годин підряд?

Щоб не набридло, треба мати ціль. Щоб мати ціль, зареєструйся на якомусь івенті (зараз мова йде про марафон), але треба дійсно цього забажати. Спочатку у мене була ціль: пробігти певний марафон – пробіг, потім була ціль з певного часу вибігти. З думкою про цю ціль я займався. Так, я не хотів виходити зимою, в таке болото і бігти, але була ціль. Наступають моменти, коли ти біжиш 20-25 км музика вже не мотивує, починаєш вже так трішки злитися. В ті моменти, коли музика не мотивує починаєш працювати на змушуванні себе,  на силі волі, на терпінні. За рахунок цього ти отримуєш велике задоволення потім, на фініші.

Під час бігу мав підтримку?

У мене була в Мілані група підтримки. Я ще ніколи такого не відчував, коли з тобою ціла банда своїх людей, які тебе підтримують. Сестра з чоловіком приїхала із Англії, подруга з Праги. Було дуже круто…. Ти коли чуєш український голос походу траси – це так кайфово, додає сил.

Окрім тебе, у цьому марафоні брали участь українці?

Зустрів я одного українця по ходу траси.

Як ти зрозумів, що він українець?

Він зрозумів. Я відповідально поставився до підготовки: купив футболку для марафону і хотів надати якісь їй сенс: зробив прапор і герб України, а ще емблему Коломиї. Хотів зробити більше, додати ще декілька надписів, але не вистачило часу. Дуже хотів, щоб люди бачили, що я із України.

Мені дуже сподобалася організація заходу. Біжиш по Мілану, центр міста, 42 км, все перегороджено, жодної машини, всюди поліція та швидка. Відчуваєш себе впевнено. Було до 5000 тис марафонців, котрі бігли одиночно і десь 2 – 2,500 естафетників – це такий собі командний біг, коли бере участь команда, люди біжать по 10 км та передають естафету.

– Ти, напевно, приїхав сповнений сил та енергії

Знаєш, у мене з’явилося скільки планів, трішки звільнився від роботи і вже з’явилися ідеї. До речі, під час бігу, неймовірно розвивається світогляд. Так звучить дико, але… Коли ти біжиш у тебе пришвидшується метаболізм, тоді кров насичується киснем, набагато більше кисню доходить до мозку, а той, у свою чергу, починає краще працювати.

–  Які плани на майбутнє?

На днях зареєструвався на півмарафон, який відбудеться 23 вересня. Через тиждень-півтори зареєструюся після вересня, думаю це буде жовтень-листопад, на ще якийсь марафон за кордоном. Вибираю марафони у тих містах, де ніколи не був, біг можна поєднувати із подорожжю.

Після досягнення цілей ти такої впевненості отримуєш, особливо, коли ця ціль масштабна. Для мене марафон досить велика ціль, тому її досягнення додає впевненості.

 

 

За інтерв’ю подякувала Олена Гелетюк

Фото: Фотостудія «Zebra Photos»: м. Коломия, вул. Театральна, 35/2.

Контактний номер: 050 510 8575, а також особистий архів Андрія Сочки