Оксана Чабанюк — мама трьох донечок, які надихнули її на власний бізнес. Жінка випікала різні десерти для дітей, а згодом вирішила створити пекарню. В Оксани працюють чотири кондитерки, які через вторгнення росії в Україну вимушено покинули свої домівки. Із самого початку вона хотіла взяти на роботу внутрішньо переміщених жінок, адже знає, як важко опинитися з дітьми у новому місці.
“Я вперше в житті писала грант”
Кожна Оксанина донька має улюблений десерт. Молодшій — 6 років, вона любить смаколики з фруктовими начинками; для середньої, якій 8, — усе готує з шоколадом; а найстарша, 10-річна, полюбляє легенькі десерти — зефір, макарунчики та маренгові вироби. Завдяки донькам Оксана вдосконалила свої навички випікання.
“На свята приходили гості, їм подобалися мої десерти, і я почала випікати на замовлення. З часом перебралася в окреме приміщення, щоб не пекти вдома на кухні. Я розуміла, що в умовах війни з сімейного бюджету не можемо виділяти кошти на власну справу. Ми й так багато вклали. У соцмережах я побачила допис про грант і вирішила спробувати — чому б і ні? Я вперше в житті писала грант. Пів року думала, яким бачу бізнес, і доки мені все не сподобалося — я не подавала заявку”, — розповідає кондитерка Оксана.
Оксана виграла грант на суму 250 тисяч гривень від програми “Дії”. У грудні 2023 року до неї приїхала техніка та сировина. Із 15 грудня Оксани найняла двох працівниць, а з 15 січня — ще двох.
Жінка написала у своїх соціальних мережах оголошення про те, що шукає співробітників. Завдяки цьому у пекарні почали працювати Тоня й Олеся. Ще дві кондитерки потрапили до жінки за скеруванням із Центру зайнятості. Відтак у пекарні працюють кондитерки з різних куточків України, які разом створюють десерти для коломиян.
За словами Оксани, доньки мають приклад жінки, яка не “сидить вдома”, а займаються власною справою. Старша донька вже почала розробляти логотип для пекарні.
“Олеся працювала домашньою кондитеркою у Краматорську. Вона дуже креативна, тому займається переважно оформленням тортів. Я безмежно задоволена тим, що вона працює разом зі мною.
Тоня — кондитерка за спеціальністю, яка полюбляла випікати вдома. Вона повністю пропрацювала рецептуру для булочок — це її заслуга.
Іра була технологинею на великій кондитерській фабриці у Лисичанську.
Юлія — кондитерка-любителька, яка захотіла кардинально змінити свою сферу діяльності: від юристки — до професійної кондитерки. Кожна з жінок зайняла свою нішу. Ми — як пазлики, що склали одне суцільне виробництво”, — ділиться Оксана.
Олеся двічі вимушено покидала рідний дім. У 2014 році перебралася з Луганської області у Краматорськ, а тепер — до Коломиї. Юлія приїхала з Херсонщини, а Тоня — з Миколаєва. Жінки не можуть повернутися додому, тому облаштовують своє життя в Коломиї.
“Коли почалося широкомасштабне вторгнення, ми з дітьми виїхали за кордон. Я на собі відчула, як це важко, тому вирішила взяти на роботу жінок, які вимушено покинули свій дім. Тоня приїхала з маленькою донькою в чуже місто. Я розумію, як їй тяжко, бо маю своїх дітей. Ми старалися підлаштовувати графік під неї, щоб вона могла дбати про дитину. Я пропускаю все через себе. Завжди ставлю себе на їхнє місце. Я вважаю, що добрі справи повертаються бумерангом. Також держава допомагає виплатами підприємцям, які беруть на роботу внутрішньо переміщених осіб”, — каже Оксана.
“Мені потрібно працювати, щоб забезпечити комфорт для дитини”
Тоня мешкає в Коломиї п’ять місяців. Вона до останнього не хотіла виїжджати.
“У Миколаєві жодна школа не працює, тільки дистанційно, а мені потрібно працювати, щоб забезпечити комфорт для дитини. Вирішила їхати до Коломиї за рекомендацією знайомих. Я вперше у західній частині України. Мені тут дуже подобається — мальовничо, хороші люди, цікаві традиції. Коломия компактна і водночас насичена, зі своїм колоритом. За межами міста я ще не була, але планую поїхати”, — розповідає Тоня.
Тоня з донькою швидко адаптувалися у новому місті. Серйозних проблем у них не виникало. За словами жінки, єдиний виклик у тому, що в Коломиї дуже дорого орендувати житло. Їй потрібно дбати про доньку та немало заробляти, щоб винаймати квартиру.
“Звісно, важко поєднувати материнство та роботу у новому місці, але іншого вибору немає. Донька ходить у перший клас. Їй шість років. Дитині добре там, де є її матуся. Дітки кругом однакові, тому вона швидко адаптувалася. Донька раніше спілкувалась російською, тепер — українською, адже навколо чує лише українську мову. Вона звикає і дуже добре пристосовується. Діти до неї чудово ставляться. Я не бачу розділення по регіонах”.
У Миколаєві Тоня працювала вчителькою фізкультури. Потім шеф-кухаркою у ресторані. Її знайомі, які проживають в Коломиї, порекомендували пекарню Оксани. Так жінка і почала тут працювати.
“Мені подобається готувати. Вдома я випікала різні смаколики, адже є малеча, яка завжди їх потребує. У пекарні почуваюся як удома. Емоційний стан на роботі покращився. Між дівчатками у нас дуже гарні відносини — весело, гармонійно, затишно. Кожна працівниця має свій напрям, але ми допомагаємо одна одній. Дівчата — справжні майстрині своєї справи. Я випікаю булочки, сосиски в тісті, а також зефір. Моя любов — це зефір. Люблю його готувати й куштувати”.
“Єдине, за чим сумують люди, які вимушено виїхали, — це рідна домівка. Миколаїв — своєрідне місто, зі своїми вподобаннями, характером і традиціями. Мені там всі люди як рідні. Маю одне бажання — якнайшвидше повернутись додому”, — ділиться Тоня.
Наче четверте дитя
За словами Оксани, одна з унікальностей пекарні — це те, що начинку для смаколиків виготовляють із фруктів, вирощених у її ж саду.
“Ми стараємося втілити всі побажання людей, підлаштуватися під кожного. У нас немає стандарту щодо декору. Багато робимо вручну — Олеся вирізає вафельний папір, робить ліпку, малює. Також ми з дівчатами рецепти підлаштовуємо під себе. У нас постійно проходить дегустація — чого забагато або замало. Щоб воно давало результат, потрібно вкладати туди свою душу. Пекарня — наче моя четверта дитина, якій теж потрібні любов, увага та час”, — розповідає Оксана.
Жінка неодноразово долучалася до благодійних ініціатив і передавала смаколики на фронт для 10-ої окремої гірсько-штурмової бригадою “Едельвейс”.
Впродовж трьох років жінка проводить безкоштовні майстер-класи для дітей, які перебувають у складних сімейних обставинах.
Минулого року Оксана з доньками брала участь в благодійному ярмарку на Великдень. Жінка пекла смаколики, а доньки з бабусею — продавали.
У найближчому майбутньому Оксана планує перебратися у більше приміщення, розширити лінійку десертів і вийти на ринок весільних солодощів.
“Я надіюся, що війна закінчиться і всі, хто не встиг і чекав, щоб зробити собі свято, — його влаштують. За цей час я хочу пропрацювати наші десерти, щоб, коли настане перемога, ми змогли жити своїм життям і багато святкувати. Також хочу відкрити свій кондитерський магазин, де завжди буде свіжа випічка”, — розповідає Оксана Чабанюк.
Поки що пекарня виготовляє на замовлення торти, десерти, імбирні пряники, булочки та круасани. Згодом будуть випікати ще хліб.
Десерти можна замовити, написавши на сторінку в соцмережах за посиланням.
Цей матеріал створений завдяки підтримці програми «Єднання заради дії», яка виконується IREX в Україні за підтримки Державного департаменту США. Вміст є винятково відповідальністю медіа ГЛУЗD та не обов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: Оксана Санагурська
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
