ГЛУЗД

Його помешкання за скрипучими старими дверима, куди можна потрапити без коду чи магнітного ключа. Це місце надійно ховає франківська вулиця, наче хоче відділити його від осучаснених помешкань. Дзвінок мовчить, макогін, що висить на клямці, натякає: “Тут я замість нього”, але рука тягнеться постукати.

— Макогоном треба гупати. Я забуваю зробити про це табличку, — пояснить згодом господар.

На барельєфах, що висять по обидва боки дверей, хлопці та дівчата в народному строю: на одному грають музики, на другому танцюють пари.  

Вмістити життя у стовпчик

Сивочолий чоловік запрошує сісти за стіл, накритий вишитою скатертиною. На спинці кожного стільця гуцульські кептарі. 

Сивочолий чоловік — це Геннадій Гриценко. Щоб розібрати його персону, приносить аркуш паперу, на якому починає записувати роди своєї діяльності, пояснюючи, чому вони взаємозалежні. А ще каже, що за таким планом легше буде розповідати.

У стовпчик виводить:

– художник-монументаліст / графік;

– колекціонер;

– історик астрономії;

– генерал-хорунжий українського козацтва;

– дослідник археології Карпат.

Ну, й інженер за освітою. По секрету: діяльностей там значно більше. 

Віддати належне

Пані Галина, яка допомагає по господарству Геннадію Юхимовичу, приносить стос недавніх малюнків. У “Просвіті”, де Геннадій Юхимович волонтерить, поміж роботою вишиковується черга, щоб зафіксувати мить олівцем художника, а інколи для портрета чоловік давав свого упівського кашкета. Хлопці тішились, коли випадало його поміряти. Частину тих портретів уже експонували на виставці.

— Він має десь коло 20 альбомів, змальованих олівцем. Я деколи як сяду, то так налюбуюся, — каже пані Галина.

Геннадій Гриценко щоразу на волонтерство приходить у формі УПА. Вулицею військові посміхаються та віддають честь.

— Це не для хизування. Це нагадування, щоб віддати належне…

Удосконалення довжиною в життя

Мистецтва Геннадій Юхимович вчиться по нинішній день. Пізнання для нього — процес нескінченний. Але почалося все з малої хатки, яку ще  3-річному Геннадію намалював вуйко…

— Це настільки мене вразило, що я оце запам’ятав з дитинства. Відтоді постійно малюю, — розповідає Геннадій Юхимович, виводячи дві хатки під “планом” нашої розмови.

Вже в старшому віці він відвідував студію образотворчого мистецтва при Запорізькому палаці піонерів, а згодом, коли його мистецькі здібності помітили, став стипендіатом Міністерства освіти УНР.

Хоч після закінчення школи Геннадій вступив на факультет архітектури в Ростов, малювати не полишив, захопився карикатурою і малював для сатиричної стінгазети. Пояснює, що звідти й хист до жартів.

Ніколи не малював лише одною технікою, та начерків серед інших робіт найбільше. Назбиралося їх понад 50 альбомів, і зараз Геннадій Юхимович планує всі оцифрувати й шукає тих, “хто поможе розібрати це все”.

Миттєві портрети він створює куди не йде: парк, транспорт, виставки. Коли його дружина хворіла, він змалював стоси паперу в лікарні…

“Людина тимчасова, і треба її цінувати”

— Я був похмурою людиною. Завжди щось шукав і інколи не помічав тих, хто коло мене. Людина тимчасова, і треба її цінувати. Запізно зрозумів, що в кожній є щось хороше. Зараз згадую: того нема, того нема… І хотілось би привітати з днем народження, подзвонити…

Тиск

Геннадій Гриценко належить до художників-шістдесятників. Знайомий з Аллою Горською, Віктором Зарецьким, В’ячеславом Чорноволом,  Василем Стусом… Їхнє товариство сприяло становленню національної свідомості чоловіка.

Галина Зубченко запросить якось молодого художника працювати в Донецьк, де він разом із Зарецьким, Горською, Світличною, Короваєм, Куликом створить мозаїчне панно.

Без утисків не обійшлося.

— Коровая затримали на місті роботи. Надію Світличну теж заарештували, — згадує художник.

1972-го на в’їзді в Запоріжжя Геннадій Юхимович зробив із бронзи герб міста з козацькими клейнодами, а на в’їзді в Хортицю — Запорозького козацтва. Через кілька днів їх зняли, як прояв націоналізму. Вже після становлення України ті герби встановили на Хортицькому музеї. 

Козацька тема у творчості спровокувала переслідування, що й стало причиною переїзду на Франківщину.

Жити серед автентики

Аромат конвалії змішується з бузком. З одвірка звисає два маленькі прапори — жовто-блакитний та червоно-чорний. Пильні очі Степана Бандери стежать з календаря, хто сюди заходить. Кухня Геннадія Гриценка з дотриманням тої самої манери: вишита скатертина, кептарі на лялька-мотанка на столі, а в кутику стоси книг, які напередодні вони з пані Галиною перев’язали за тематикою. Поруч постіль з вишитими подушками, позаду якої на стіні красується гуцульський килим.

Саме захоплення традицією та побутом заходу спонукало Геннадія Юхимовича створити новий дім на Франківщині. Десь тоді і почав збирати автентику. Коли жив у Києві, а там Геннадій Юхимович викладав 15 років в університеті, скуповував на ярмарку рушники, килими, народні картини.

Стародавнє українство застав, коли під час війни перебував у родичів у запорізькому селі. Зростаючи серед вишивок та традиції, малий Геннадій плекав любов до України.

— Вночі степ співав. Хутори близько, і було чути кожен хутір. Це неймовірно.

Про таке уподобання в інтер’єрі відповідає коротко:

— До мене в гості навідується жінка, яка завше каже, що йде сюди надихатись. Які б не були ремонти в хаті, але якщо нема душі, то там важко бути.

Проти танків

1991-го був революційний період. У Грузії та Прибалтиці відбувались криваві події. Для придушення бунтів залучали спецназ і вбивали саперними лопатками.  Перевороту чекали й на заході України. В Івано-Франківську розмістили штаб Карпатського військового корпусу, готуючись запобігти чи придушувати повстання. 

Геннадій Гриценко тоді працював у міській організації “Рух”. Стурбований керівник організації Борис Голодюк прийшов в кабінет Геннадія й пропонував якось діяти.   

— Кажу йому: “Давайте зберемо керівників цього корпусу. 

Так і зробили. Близько 20 керівників та політпрацівників із зацікавленням прийняли запрошення. Прийшли у штаб “Руху” навпроти фонтану. Тоді Геннадій Юхимович мав промову з кількох речень: 

“Ми знаємо, що ви виставили танки, але в нас теж є свої підрозділи. У вас тут сім’ї. Давайте жити мирно. Які у вас претензії?”. 

На зустріч запросили заступника голови облдержадміністрації, який і задокументував ті “претензії”, серед яких: не виділені підрозділам городи, відсутність бані чи проїзду в певні пункти. Отак і розійшлися. 

— Виходять два полковники, а я ззаду. Один другому каже: “Вы знаете, это наши враги, но очень умные люди”. 

Після цієї зустрічі газети вийдуть із заголовками “Прикарпаття — зона спокою і миру”. Танків не виставили і вдалось уникнути безпорядків. Керівництво армії зрозуміло, що треба йти на компроміс. 

Після перемовин до Геннадія Гриценка звернувся заступник голови обласної ради Богдан Мелінишин:

— Геннадію Юхимовичу, треба створити штаб.

Так у серпні 1991 Геннадій Гриценко очолив крайовий штаб Республіканської гвардії, яка потім стала Нацгвардією України. Деякі офіцери радянської армії написали заяви на вступ до гвардії, перейшовши на бік народу…

За якийсь час організували українське козацтво. Організація об’єднала всі силові структури, які були в місті: армію, міліцію, рятувальників… Козацтво проіснувало до часів ухвалення конституції, а штаб гвардії до 1992-го.

2 революції

2004. Після правління Кучми українці прагнули змін та покращення, проте система чинила опір. Фальсифікація на президентських виборах спонукала людей вийти на Майдан. Почалось відстоювання свого вибору, почалася Помаранчева. Тоді в Києві був і Гриценко.

— Знав, що є військовий штаб, пішов до них і запропонував допомогу. Я  мав досвід організації у Франківську, і вони погодились.

Штаб організували в приміщенні пошти. Чоловік допоміг структурувати революцію, завдяки чому мали чіткий план: куди відступати у разі військових дій, куди евакуювати поранених, склали базу номерів телефонів, які можуть знадобитись. Зокрема, організували певні підрозділи, які мали свого військового командира.

— Цей майдан був спокійний, та президент планував розігнати його військами. Ми чекали штурму. 

Тої ночі всі про це заговорили, а в штабі Геннадій Юхимович лишається один. Решта його товаришів пішли додому, і сам чоловік уже починає збирати речі, щоб залишити штаб. У двері заходить його землячка Марія:

— Геннадію, ви куди? На кого ви мене кидаєте? Що я буду тепер одна?

Цим жінка присоромила чоловіка, і так вони залишились у штабі до ранку. Під ранок у двері загупали:

— Штурм відміняється!

З досвідом першої, але вже на 9 років пізніше Геннадій Юхимович з товаришем прийде у штаб на Незалежності, щоб запропонувати допомогу. Від допомоги там відмовляться, а чоловік після цього буде жаліти, що не наполіг у своїй участі в організації…

Невизнана теорія та подорож у Ватикан

“Числа Біблії” — наукова праця Геннадія Юхимовича, виходу якій сприяв Інститут Східної Європи.

Дослідник помітив, що в Біблії міститься безліч статистичних даних, зокрема склад племен, загальна кількість священників і левітів та інша чисельна інформація. Геннадій Гриценко почав дослідження і помітив, що половина чисел збігається зз єгипецькою таблицею. 

— В Числах Біблії є висота великої піраміди, у висоту та з підземної камери. Половина чисел — астрономічні. 

Інститут ініціював поїздку до Ватикану, щоб поділитися цією теорією. Та коли представництво Ватикану почуло, про що буде мова, то заперечували й не хотіли спілкуватися.

“Не тільки святі горшки ліплять”

Старенький комп’ютер вкритий вишитою серветкою, як зведено. Сам Геннадій Юхимович за ним уже не працює, приходять товариші, щоб набирати тексти його книги та досліджень. У доробку вже є книга “Космологія Карпат”.

Усі 89 років Геннадій Юхимович перебуває у стані постійного зацікавлення. Які лиш є у світі проблеми, він намагається вивчити. Одним зі своїх захоплень — космологією — він почав займатися у 80 років, коли працював у КПІ.

  — Ми вважаємо, що це мають бути геніальні люди, якісь академіки… Так не можна підходити. От я особистість, і чогось я народився. І чому це він може пізнати, а я не можу? Не тільки святі горшки ліплять.

Що ще треба зробити, розписано в чоловіка ще на 10 років, та зізнається, що треба трохи більше. 

— Пані Галина мене часто лає, між нами кажучи, аби вона не чула. “От чого ви це не закінчили, а починаєте ще щось”. А мені треба і тим, і тим. Може, я трохи непослідовний…

— Ну, а він кричить, що треба все вспіти. 10 робіт укупі, а ви робіть дві і за рік зробите. Просіть Бога, аби до 100, — почула таки пані Галина.

— Ну та скоро 70.

— Ну аякже. Шістдесєтка.

— Та так, а ще скільки треба зробити. Нема коли і не можна старіти…

Журналістка: Ірина Блаженко

Фотографка: Софія Дмитрів

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:

телеграмі

вайбері

вацапі

фейсбуці

інстаграмі

твіттері

Наші партнери