Прихисток
Синя, мов небо під час грози, будівля яскраво вирізняється й красується на зеленому пагорбі перед лісом. В’їжджаючи бусом на подвір’я разом з працівницею притулку, відчуваю свіжий, мов у горах, запах. Перші хвилини — і відчуття, що тут добре.
Благодійну організацію створили два роки тому. Метою було організувати не класичний притулок, де тварин лише годують, а такий, де забезпечують реабілітацію та догляд.
Темноволоса працівниця притулку Любов Філь розповідає:
“Раніше ми містилися на вулиці Товарній (тримали у вольєрах собак), але нам сказали з’їжджати. Теперішня ділянка дуже сподобалася. Ми насадили клени, лаванду. До того ж тут дотримано всіх норм — до людей більше ніж кілометр. Раніше мешканці були незадоволені, а тепер ніхто нічого не каже”.
Любов Філь за освітою психологиня. Про виховання тварин дівчині розказувала мама та бабуся.
«У мене всі жінки по жіночій лінії любили тварин. Дідусь теж любив і все приносив додому когось. Бабуся казала: “Ой, Василю, нашо ти то притарабанив? Йой, воно таке бідне” (сміється). У нас все життя були і коти, і собаки», — ділиться дівчина.
Вона — інтроверт, і їй тут прекрасно, навіть у вихідний хоче сюди приїхати.
Раніше Люба працювала в “Домі Сірка”, прийшла туди, щоб побороти свій страх, бо дуже боялася собак, і залишилася.
Заходимо в приміщення. Чухаючись об стіл хребтом, нас зустрічає кішка з рудо-білою шерстю. Любов Філь лагідно бере її на руки й, усміхаючись, підносить до обличчя: “То що за дівчинка така пузата?”.
В організації працює Люба, Леся й директорка Катя Гуменюк, проте щодня проводить свій час з тваринами саме Любов Філь.
Від 2020 року вони приймали з області тварин, які потребували лікування. Щоб зменшити популяцію бездомних, брали тварин з Лисця та Старого Лисця і стерилізували їх.
«Були такі, яких викидали господарі: припинали їх з будою до огорожі чи посеред поля (за рік три хаскі), ставили коробку на дорозі й писали: “Обережно, котята”. Ще були випадки, коли закидали нам тварин через вікно. Півтора року тому в жахливому стані до нас прибули собаки з Донецька — худі, лисі», — розповідає Любов Філь.
Нещодавно кішка з Бородянки народила трьох кошенят. Зараз вони бешкетують, мов діти, і залізають в об’єктив фотокамери своїми маленькими лапками. Любов Філь не стримується біля цієї краси й додає: “Ти повсюди ходиш, така фотогенічна мадам”.
Коти з-під обстрілів
Від 24 лютого до благодійної організації “Прихисти друга” прибуло 25 котів і кішок, переважно з Бородянки, Циркунів (Харківська область) і Запоріжжя. Котів з-під обстрілів у Харкові на перетримку одній жінці везли працівники організації “Спецпатруль”. Так вийшло, що жінка не могла взяти тварин, і з ними залишилися на вулиці.
“Вони не знали, що робити, і десь знайшли мій номер телефону. Думали, що в нас є перетримка для котів, і почали описувати ситуацію: вони на вулиці, коти з-під Харкова, з-під обстрілів. Як тут відмовиш? Так ми за 15 хв зустрілися на початку села”, — розповідає Любов Філь.
У рудого кота було уламкове поранення обличчя. Рижик агресує, бо розчухує там, де пошкоджено м’язові тканини.
У шотландця Бориса була дуже складна ситуація з очима. Дівчина думала, що їх немає. Ще є киця Циля, яка разом з Борисом горіла в будинку через потрапляння снаряда. Сусіди їх витягували, лікували. Але чим можна лікувати в місті, яке обстрілюють?
Невдовзі котів мають везти на повторний огляд. Здорова лише чорно-біла кішка.
Любов Філь розповідає про кота, якого поголили:
“Ми їхали машиною на огляд, і на мене падали блохи. Я одразу на мийку, щоб обробити кота, потім його підстригли”, — каже дівчина.
“Та сьо ти такий лисий? Бозєєєє”, — лагідно промовляє Любов Філь до кошеняти, яке грається з кліткою.
Нашу розмову своїм муркотінням перебиває кішка із характером — Мотря. Тільки один її погляд означає — не чіпай.
Любов Філь каже, що її можна погладити тільки тоді, коли дати їсти. Далі вона може шипіти, бити, тікати. Дівчина, як їх забирала, плакала, було неможливо спокійно слухати їхні історії.
На мішках із зерном свої лапки та ніжки розклало маленьке кошеня і немовби тілом промовляє:
“Ну, погладь мене, погладь…”.
Любов Філь каже: “Можете взяти на руки”. “Справді? — протягую, коли кошеня вже вирішило погратися моїми пасмами волосся”.
Вони бояться гучних звуків. Білий кіт аж смикається, коли кладеш на нього руку. Він кинувся під машину, і так його волонтери забрали. “Їм тут добре. Мало людей хочуть таких стресових тварин, ними потрібно займатися”, — ділиться працівниця.
Адаптація в притулку — це погана адаптація
З фінансуванням благодійній організації “Прихисти друга” допомагає меценат з-за кордону.
“Ми з ним були знайомі ще з “Дому Сірка”, уже десь 5 років постійної підтримки”, — говорить Любов Філь.
Про благодійну організацію мало хто знає. Дехто, як побачить про неї в соціальних мережах, бере вигулювати собак, привозить ліки та корми.
“Адаптація в притулку — це погана адаптація. Потрібно брати на перетримку додому, щоб тварини відчували любов, турботу. Тут ми стараємося дати все, що потрібно, але не можемо приділити стільки уваги, скільки можна вдома. Циля, наприклад, дуже ревнує до кішки із Запоріжжя”, — каже Любов Філь.
— Ну як так солодко спати? Я не можу. Людям потрібно цього в них повчитися, — додає з любов’ю дівчина.
— Такі щоки. Я не можу з тих котят.
Вийшовши на вулицю, крокуємо до собак, які зручно вмостилися у своїх домівках. Кожен визирає з клітки й простягає свої ніжні лапки назустріч людям. Їхні голоси так і перегукуються, змішавшись в один темп: “Гав-гав-гав-гав-гав”, “Гууууу-гууу-гуууууув”, “Гаааа-гаар-гаарррррррр”.
У притулку вже 2 роки перебувають собаки з Донецька. Вони ніяк не можуть адаптуватися. Тільки дві собаки з п’яти довіряють людям.
“Будуть їсти біля мене, але коли я хочу їх погладити, тікають. Вони були такі залякані, що тряслися, починали хекати”, — каже Любов Філь.
“Два тижні тому знайшли собаку в Старому Лисці, у садочку, у неї була чума. Невакциновану тварину дуже ризиковано брати, щоб не було поширення інфекцій”, — ділиться дівчина.
У притулку бешкетують, дряпають одне одного, але любляться коти й собаки. Тепер тільки від людей залежить, яким далі буде життя цих тварин.
Журналістка та фотографка: Уляна Сторощук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
