Минулого року, коли всіх поглинув карантин, сидіння вдома для декого було нестерпним, а в когось складалося відчуття, що світова пандемія не закінчиться ніколи. Український режисер Сашко Брама з колегою Оленою Апчел вирішили фільмувати історію та створили проєкт “МИ”, де публікували Карантинні щоденники українців, які надсилали їм свої відео. Глузд написав про це історію. Розповідаємо що з проєктом тепер, та як виглядають Карантинні щоденники сьогодні.
Про Карантинні щоденники
Тепер Карантинні щоденники — це тільки частина проєкту “МИ”. Склад команди теж трішки змінився: режисерка Олена Апчел відправилася на навчання за кордон. До режисера Сашко Брама, долучились співавторки проєкту “МИ” Марія Ясінська та Люда Баталова.
Режисери підтримують контакт зі своїми героями, які знімали Карантинні щоденники, провели опитування, де люди поділилися своїми життєвими змінами.
“Це просто вражає, бо хтось встиг за рік народити дітей, розлучитися та одружитися ще раз, створити бізнес. Для мене це таке захопливе антропологічне чи то соціологічне дослідження, де можна побачити, як ця спільнота розвивається в часі й куди вона рухається”, — ділиться Марія Ясінська.
«Ми переробили фірмовий стиль проєкту і багато чого змінилося. Карантинні щоденники тепер можна побачити на ютуб-каналі проєкту “МИ”», — розповідає Сашко.
“Там, де знімав, згодом лікувався”
Коли почався локдаун, проєкт еволюціонував. Коли до карантину звикли і це стало частиною буденності, координатори вирішили, що працювати зі щоденниками — уже не варіант. Тоді й вирішили працювати з лікарями, показати, що відбувається на передовій: у реанімаціях, в інфекційних відділеннях. Подумали, можливо, варто зайнятися документальним фільмуванням. Тоді критичною ситуація була в Чернівцях, вони стали першою червоною зоною в Україні. Знайшли в Чернівцях завідувачку інфекційного відділення Ольгу Кобевко, жінка медійна та активна, їй ідея сподобалася. Туди Сашко й вирушив.
“Там, де знімав, згодом лікувався, — сумно усміхаючись каже Сашко, —
Після ковіду в мене були важкі наслідки. Я рік нікого не хотів бачити, фактично перестав вести свої соцмережі, спілкуватися із журналістами, бо займався своїм здоров’ям, я й досі ним займаюся…”.
“А потім з’явилася я…, — додає Марія, — долучилася, коли поїхала Олена. Я стежила за проєктом, мені подобалися Карантинні щоденники, ми із Сашком працювали в “Плутон 2:00”. Коли проєкт завершився, вирішили, що “МИ” — це те, що треба продовжувати.
Сашко запропонував знімати матеріали про різні аспекти карантинної реальності. Цю ідею подали на фінансування від Українського Культурного Фонду. Ми отримали грант на медіаконтент (цикл репортажів про пандемію) та концептуалізацію вистави.
Спочатку ми планували зробити цикл репортажів про нелегальні рейви, волонтерів, які під час суворого карантину допомагали безпритульним, волонтерів, які намагалися подолати недоліки української медичної системи і т. д., але ця робота нас настільки захопила, що ми відчули потребу продовжити зйомки і зробити повнометражний документальний фільм”.
Заглянути за лаштунки
Команда проєкту “МИ” брала участь у лабораторії “Лабораторія українського доку”, стала одною з п’яти, які мали змогу працювати з кінопродюсером та сценаристом, міжнародним експертом Мікаелем Опструпом. Здобули там досвід, як просувати документальне кіно на міжнародному рівні. Сашко та Марія отримали позитивні відгуки про свій проєкт, це надихнуло їх на роботу та розвиток напряму, який вони обрали, — кіно про людей під час пандемії.
Молоді люди продовжують документувати історію.
Рік триватимуть зйомки, та ще рік — робота над постпродакшином. Тому фільм вийде не швидше, ніж через два роки. Однак 17 жовтня в театрі ім. Лесі Українки у Львові режисери привідкриють завісу і покажуть зняті репортажі. Усі охочі зможуть побачити частину того, що команді проєкту “МИ” вдалося реалізувати за цей час. Вхід вільний, але потрібно зареєструватися. Цього доробку режисери не будуть викладати в мережу, бо робота над проєктом триває, а фільм має бути повнометражним.
Але і це ще не все: Сашко з Марією втілюють театральну лабораторію, у якій використовують документальні матеріали, присвячені пандемії. Вистава буде у форматі діджейського сету, де діджейка-вокалістка представляє свій концептуальний альбом про пандемію. Це мультимедійна вистава, де буде відеопроєкція та електронна музика — мікс документальних матеріалів та відеоарту. Це документальний театр, який змушує переосмислити пандемію.
Вистава зараз в опрацюванні, режисери планують використати в роботі документальні кадри, які вже відзняли в рамках своєї повнометражної документальної стрічки.
“Ми хочемо відкрити точки напруги, які зараз виникають у суспільстві”
“Ми намагаємося проводити багато часу з нашими героями… Наприклад, в Україні є антивакцинаторський рух, керівника цього руху запросили в Берлін на міжнародну акцію протесту проти вакцинації. Це одна з тем, яку ми досліджуємо. І ми їхали із цим хлопцем у Берлін. Знімали його підготовку, поїздку, враження від акції протесту, що відбувалося з ним.
Нам важливо показати персонажа не як ідею, а як людину.
Це людина, для якої поїхати в Берлін — виклик, вона не має грошей, намагається їх знайти, йому кажуть “у вас нічого не вийде”, але він старається… Видно, як проявляється воля людини. І ми є свідком цього процесу, ми фіксуємо це…”, — ділиться Сашко.
“Мені здається, різниця між журналістикою і тим, що робимо ми, в тому, що журналістика старається знаходити відповіді на якісь питання, шукати рішення, а мистецтво, зокрема документальне кіно, радше тяжіє до того, щоб ці питання ставити, відповіді має шукати глядач. Ми ж уникаємо однозначних відповідей чи рецептів, хочемо показати цю дійсність такою, якою вона є — складною, багатофактурною і поліфонічною. Ми хочемо відкрити точки напруги, які виникають тепер у суспільстві. Наша мета — показати цей світ більш складним, так би мовити”, — розповідає Марія.
Режисери працюють у пункті вакцинації, де записують інтерв’ю з людьми, які організовують ці процеси, щоб урятувати життя людей. Потім — на мітингу антивакцинаторів, які борються з вакциною, щоб урятувати життя людей… Усі за добро, усі проти зла. За словами координаторів проєкту, за цим дивно спостерігати і тут можна побачити парадоксальну картину світу…
“Ми показуємо дуже різні середовища: з одного боку лікарів, які працюють в реанімаціях і рятують людей, з іншого — антивакцинаторські рухи. Але ми показуємо це через якісь особисті історії. Мені здається, це допомагає зрозуміти, що стоїть за цими явищами. І коли людина розуміє, більше шансів, що не буде звертатися до мови ненависті. Мені б дуже хотілося, щоб цей проєкт мав такий консолідуючий меседж і допомагав не ділити світ на чорне і біле, а бачити його в цій різноманітності та складності”, — Марія.
Ковід як натхнення та перешкода
Наразі найбільшою проблемою у втіленні проєкту, як би дивно це не звучало, є сам ковід, який вплинув на здоров’я режисера Сашка, його наслідки чоловік відчуває досі. Марія теж двічі перехворіла.
“Чому я, попри проблеми зі здоров’ям далі працюю із цією темою? Це дуже серйозне питання, і ми намагаємося дати на нього відповідь у нашому фільмі…
Коли я потрапив у лікарню, ситуація була критична, і я чомусь думав, що помру. Пам’ятаю, як пережив цей момент. Мені здається, що це важливий досвід, і якщо не зробити твору, то це буде втрачено. А мистецтво дає унікальну можливість цей пережитий досвід акумулювати і трансформувати в художньому висловлюванні, тоді до цього досвіду зможуть доторкнутися інші люди. Моя історія — одна з багатьох, а є важчі, драматичні, смішні… Уся країна переживає дуже важливий досвід, і мені здається, що це важливо фіксувати, хотілося б залишити таку згадку, щоб ми мали змогу потім це переглянути”, — каже Сашко.
Що ви будете робити коли пандемія завершиться?
Сашко: Підемо на пенсію… (Сміється)
Марія: Ніііі…. У нас було купу творчих планів, і ковід перекреслив їх, бо діяльність театру була неможлива в період локдауну, усе зупинилося… Круто, що зараз ми робимо цей проєкт, але коли ковід закінчиться є купу речей, до яких хочеться повернутися, і я думаю, вони не втратять своєї актуальності.
Журналістка: Оленка Гелетюк
Фото та відео: архів проєкту “МИ”
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.
