ГЛУЗД

Тренд на бодіпозитив та прийняття себе чи не найпозитивніше явище сьогодення. Проте поряд досі існують конкурси краси зі стандартизованими уявленнями про вроду. Чимало є тих, хто вважає такі конкурси частиною культури, нагодою для жінок реалізовуватися та ставати кращими, і тих, які називають це пережитками минулого та приниженням для  конкурсанток. 

Це питання неодноразово обговорювали публічно та навіть порушували в кінематографі. Як приклад негативного впливу наводять американське реаліті-шоу “Toddlers & Tiaras”. Там маленькі дівчата приміряли роль дорослих жінок. За допомогою косметики їм додавали віку, на сцені використовували сигарети та накладні груди. Це викликало багато негативних реакцій, оскільки, як пояснювали експерти, дитина зростала з усвідомленням, що той образ, який вона приміряла, є ідеальним.

Сьогодні з’ясовуємо, чи краса врятує світ, яка шкода від таких конкурсів і чи справді вони відкривають нові можливості.

Хто почав мірятися красою?

Перший у світі конкурс краси провели в бельгійському містечку Спа 1888 року. Із 350 кандидаток, яких судили лише чоловіки, відібрали 21 дівчину. Проте тодішні судді оцінювали більше таланти, ніж зовнішність. 

Офіційний конкурс краси “Міс Америка” відбувся 1921 року. Участь могли взяти тільки представниці білої раси. Цю умову скасували лише 1950-го.

Найпопулярнішому конкурсу краси “Міс Світу” вже виповнилося 70 років. І хоч змінили дещо в правилах, досі участь можуть узяти тільки ті, хто відповідає певним критеріям.

Перший конкурс “Міс Світу” 1951 року викликав неабиякий осуд з боку церкви. Його “успіх” пов’язаний з конкурсом бікіні, який після цього на кілька десятків років виключили з програми. 

XX століття відзначилося чудернацькими конкурсами. Серед них і “Міс ідеальна постава”, яку визначали за рентгенівським знімком, і “Міс пелюшка”, де конкурсантки мали продемонструвати підгузки, які зробили самі, і “Міс найкрасивіші очі”, де дівчатам одягали спеціальні маски, щоб видно було тільки очі…

В Україні конкурс краси вперше провели 1988 року, відтоді почали з’являтися і різні загальноукраїнські, і десятки локальних конкурсів.

“Ми популяризуємо не тільки красу, а й інтелект”

Конкурс “Княгиня Покуття” вперше відбувся навесні 2013 року. Його підготовку почали ще 2012-го. Це єдиний конкурс на заході, що відбувається під егідою всеукраїнського конкурсу “Княгиня України”. 

«У Коломиї вже була “Міс Коломия”, тому ми вирішили зробити щось масштабніше. Оскільки живемо в Покутті, то вирішили, що можемо показати не лише красу нашого міста», — розповідає Глузду регіональна директорка конкурсу Марія Акуленко.

Упродовж кількох років організатори змінювали умови конкурсу. Почали більше звертати увагу на зріст конкурсанток. Тепер він має бути від 167 см, а вік — від 16 до 25 років. Узяти участь можуть лише неодружені та бездітні. Як пояснює організаторка, конкурсом передбачено активну участь у публічних заходах, а дівчата із сім’єю не завжди матимуть змогу їх відвідувати. 

“За моїми спостереженнями, одружені цьогоріч і не подавали заявок на участь”,  —  каже Марія Акуленко.

Марія була в журі інших конкурсів. З її досвіду, стандарти краси тепер не так беруть до уваги.

“У моєму конкурсі перемагали різні дівчата. Ще коли ми не рівнялись на світові стандарти, то перемогу здобула дівчина, зріст у якої був 165 см. Я люблю конкурси краси, і те, що люди думають, ніби вони нічого не несуть, — образливо. Ми популяризуємо не тільки красу, а й інтелект. Суспільство звикло бачити штучних дівчат в інстаграмі та сприймати як вульгарних тих, які змагаються красою, але “Княгиня Покуття” — це не тільки про зовнішність. Тому конкурси будуть популярні й надалі, вони модифікуватимуться. До того ж відомі шоу тепер відходять від традиційної зовнішності”, — ділиться Марія Акуленко.

Жінка не бачить нічого принизливого в змаганнях, а навпаки — змогу показати себе, вийти із зони комфорту та змінити життя на краще.

“Дівчата починали вірити в себе, і бували випадки, що навіть залишали неулюблену роботу, бо бачили, що варті кращого”.

Що каже фемінізм?

Захисники та захисниці прав жінок вважають, що будь-яка комерція, пов’язана із зовнішністю, — негативне явище. Феміністки також наголошують на недопустимості об’єктивації та сексуалізації жінки. Такі конкурси є принизливими, оскільки їхні вимоги дискримінаційні.

“Якщо в спорті існує підбір за фізичними ознаками, то це роблять, щоб урівняти можливості у змаганнях, а в конкурсах краси це стандартний набір, який створює конкуренцію, що вже заперечує цінностям фемінізму. Жінок ділять не тільки за фізичними ознаками, а й соціальним та сімейним станом, що є дискримінацією. Окремо можна згадати дитячі конкурси. Узагалі оцінювати вигляд дитини не морально, і з боку консервативних рухів були спроби заборонити їх”, — розповідає медіаменеджерка ГО “Феміністична майстерня” Анастасія Юрченко.

Авторка Барі Вайс у колонці The New York Times критикує відомий конкурс “Міс Америка” й зазначає, що негативний вплив таких змагань проявляється в тому, що жінка завжди робить усе з розрахунком на те, що її будуть оцінювати.

“Кожен конкурс краси ґрунтується на оцінці тіла, тілесної привабливості. Красу не можна виміряти чи оцінити. Зрештою, це суб’єктивно. Мені здається, що конкурси досі популярні серед жінок через можливу вигоду: розвиток, впізнаваність, знайомства, матеріальну винагороду… Але якщо є попит, то конкурси будуть. Їх можуть присвячувати висвітленню соціальних проблем чи благодійності, але, як на мене, існують набагато кращі способи зібрати кошти”, — додає Анастасія.

Гендерна експертка Наталія Тарасенко розповіла Глузду, що їй доводилося спілкуватися з дівчатами, які брали участь у конкурсах краси для дітей. Вони ділилися, що відчували пригнічення й розчарування, коли програвали, а їхня участь була зумовлена бажанням батьків. Через програші дівчата намагаються більш підігнати своє тіло під стандарти, а переможниці отримують страх програшу й також удаються до маніпуляцій над своїм тілом.

“Участь дітей не є усвідомленим рішенням. Часто батьки в такий спосіб перекладають на них нереалізовані мрії, тому й можна назвати конкурс “дитяча краса по-дорослому”. Інша річ, якщо в старшому віці дитина, до прикладу, хоче стати моделлю й розуміє всі тонкощі індустрії. Проте такі конкурси серед дітей недоречні, бо що можна оцінювати в дитячому тілі? Виникає питання: дитячий конкурс купальників є педофілією?”, — каже Наталія Тарасенко.

Найвагомішим аргументом проти конкурсів називають стандартизацію зовнішності. Експертка вважає, що жінки сприймають зовнішність конкурсанток як єдиний еталон. На відміну від чоловічих конкурсів краси, жіночі піддаються більшому впливу стереотипів, оскільки вони більш тиражовані. 


Неодноразово через сильні вимоги до фігури серед конкурсанток  траплялися випадки розладів харчової поведінки (про один з них ми нещодавно розповідали), тому активістки створюють рухи та акції проти конкурсів. Єдиним шляхом до вирішення цього питання, на думку експертки, є трансформація конкурсу та нахил до популяризації особистого розвитку. У Європі вже не один рік намагаються залучати до показів, реклами жінок різних форм та зовнішності. Проте це радше окремі акції, а не загальна практика

Матеріал створено в межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, який реалізовує Волинський пресклуб у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, яку фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і виконує Міжнародна організація Internews.

Журналістка: Ірина Блаженко

Ілюстраторка: Яна Букреєва

А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.

Наші партнери