ГЛУЗД

У самому серці Коломиї розміщена велика писанка, хоча саме її я б  і назвала серцем міста. Тут Великдень цілорічно, і ти щодня маєш нагадування, що життя завжди перемагає, а після темряви  настає світло. 

Писанка, яку вважають найбільшою у світі, здавалася мені скульптурою, і я не очікувала, що в цій споруді будуть експонати. Також думала, що в музеї будуть кілька вітрин з писанками з регіонів, але масштаби, які я побачила, приємно вразили. В одній великій писанці містяться тисячі малих. Для мене це про життя на землі й унікальність кожної особистості — схожі є, однакових не знайдеш.

Музей писанкового розпису працює в Коломиї понад 30 років. Першим приміщенням музею була пам’ятка архітектури — дерев’яна церква Благовіщення. Згодом її передали парафіянам. На якийсь час експозиції музею розмістили в тимчасово облаштованому приміщенні, а 2000 року до X Міжнародного гуцульського фестивалю збудували нове. За три місяці в місті з’явилася найбільша у світі писанка. На експозиції є близько 3 тисячі експонатів. Загалом фонд музею налічує 12 тисяч творів. Тут зібрано писанки зі всієї України. Традиція писанкарства  поширена на всій території  країни, проте, коли його заборонили в радянські часи, саме в західній частині ця традиція збереглася попри всі заборони.

Приміщення має два поверхи. На першому стоїть скульптура Діви Марії з Ісусом на руках Романа Захарчука, вона символізує зародження життя і за формою нагадує яйце. Спочатку в музей занесли скульптуру, а вже потім добудували стіну. На першому поверсі відбуваються виставки. Ми застали роботи заслуженого майстра художньої вишивки та писанкарства Дмитра Пожоджука.

Екскурсію нам проводить працівниця музею Ірина Блонська. Підіймаємося на другий поверх і ліворуч бачимо карту. Це писанкова карта України “Від Сяну до Дону”, яку зробила майстриня Тетяна Коновал з Луганщини. У своєму місті вона відновила мистецтво писанкарства й навчає його дітей. На карті можна побачити традиційні писанки різних областей з властивою символікою певного регіону. Поза картою України розміщені писанки Курської губернії, колишньої нашої території.

На стінах висять листівки, світлини майстрів-писанкарів, чиї роботи ми зараз будемо дивитися, та гобелена Михайла Біласа з традиційними візерунками писанки.

“Це копії вітальних великодніх листівок Святослава Гординського. Можна роздивитися, які ігри та забави були коло церкви на Великдень”, — розповідає працівниця музею.

Тут ми опиняємося всередині писанки. Якщо поглянути вгору, то в центрі купола можна помітити символічний портрет бога сонця. Довкола нього основні символи, які пишуть на писанці. 

У цій залі можна ознайомитися з найбільш відомими осередками писанкарства — Покуттям та Гуцульщиною. Підходимо ближче до експонатів. Перше, на що звертає мою увагу екскурсоводка, — копія найдавнішої писанки, знайденої на території України. Під час розкопок у Львові археологи виявили унікальну писанку — якій майже 500 років. Її реставрували та зберігають у фонді музею. За розмірами вона значно більша, ніж інші в цій залі. Бачити писанку на гусячому яйці не те щоб дуже дивно, проте незвично, бо все своє життя на Великдень малювала курячі.

Біля першої вітрини мене ознайомили з процесом створення писанки, етапи якого показано на чотирьох яйцях. Для цього знадобиться спеціальний писачок, бджолиний віск, посудина, щоб розігріти його, та барвник. Натуральний бджолиний віск має добру в’язкість і не тріскає під час виготовлення писанки, тому радять використовувати саме його.

“Писачок занурюють у гарячий віск. Ним по поверхні яйця пишуть лінії, які на писанці мають бути білими, під віск фарба не потрапляє. Фарбувати потрібно, починаючи від світлих до темних кольорів. Найцікавішим є завершальний етап — випалювання. Увесь віск, що є на яйці, потрібно розтопити. Колись це робили в печі, а тепер над полум’ям свічки чи газовою плиткою. Віск витирають ганчіркою — і писанка готова. Щоб писанка виблискувала, сучасні майстри лакують її, а наші предки намащували салом”, — розповідає Ірина Блонська.

Справжню писанку пишуть на сирому яйці, і у великодньому кошику вона мусить бути. Її називають живою, бо символізує зародження життя. Освячена писанка в домі стає оберегом. 

Кожен експонат спеціально розбивають

Усі писанки, що надходять до музею, проходять процес реставрації. Кожна має свій номер та паспорт. Якщо приглянутися, то можна побачити, що на писанці  є тоненькі тріщинки.

Музейні реставратори спеціально розбивають її, розкладають на дві частинки, ретельно очищують від плівки, обклеюють клаптиками газети за допомогою ПВА, опісля ці дві частинки склеюють. Навіть якщо така писанка впаде, то не розіб’ється. 

Вчимося розрізняти орнаменти місцевості

Наступні дві вітрини містять найвідоміші писанки. Їх називають наймініатюрнішими, або, як говорять у народі, дрібонька космацька писанка. Назва справді доречна: орнамент легко впізнати за дрібними лініями та кольорами, серед яких переважають сонячні: жовтий, помаранчевий, червоний. Писанкові мотиви певного регіону характерні й для вишивки. 

Писали писанки ще в дохристиянський період, тому в орнаментах багато  язичницької символіки. Найчастіше у вигляді восьмикутної зірки зображували бога сонця. 

“Є легенда, що в бога сонця був син у вигляді оленя, який мусив удосвіта вставати й возити свого батька по небу. Щоб зійшло сонце, писанкарі писали оленя на яйцях”, — розповідає екскурсоводка.

Разом з язичницькою символікою зображали й християнську: церковці, каплиці, вербову гілочку (шутку), рибу, як символ християнства, хрести.

На писанках Косівщини побачила новий символ — дерево життя (вазонок). Воно має три рівні. Низ дерева символізує підземне життя, гілки — земне, а верх завжди увінчує квітка — небеса.  Кожен майстер малював його по-своєму. 

Писанку писали лише дівчата. Робили це навесні, коли природа відроджується, оновлюється, дуже рано або пізно ввечері.

“Дослідники вважають, що перші писанки писали на яйцях перелітних птахів, які ніби на своїх крилах принесли тепло. Птахів часто зображують на писанках”, — каже пані Ірина.

Чоловіки майже не писали писанок, але згодом і їх почала цікавити ця справа. У наступній вітрині ми бачимо роботи Івана Семчика, який жив на Верховинщині, у селі Замагора. Його писанки цікаві тим, що крім традиційних символів він зображав сцени із життя гуцулів. 

Поряд писанки, написані на перепелиних яйцях. Щоб зробити їх, яйце спершу протирають оцтом від цяток і вже по білій поверхні малюють. У цій залі є також писанки, написані на курячих, гусячих, качиних яєць. Цікаво, що, наприклад, на яйцях голубів не пишуть. Екскурсоводка розповідає: вважали, що не можна брати їхні яйця, оскільки Дух Святий у вигляді цього птаха зійшов на землю.

Путильському і Вижницькому районам характерні хрещаті писанки: з квадратів, ромбів викладають композицію у формі хреста.

Оригінальними мені видалися писанки села Чорний Потік Надвірнянського району. На них переважає рослинний та геометричний орнамент. 

“Наші предки зображували на писанці пташку і вважали, що вона може донести до богів усі прохання, які писали на писанках, бо найближча до них”, — розповідає екскурсоводка.

Здебільшого в селі Чорний Потік писанки малювали на чорному фоні, рідше на зеленому. Пов’язують це з назвою села. Старі мешканці розповідали, що колись тут видобували нафту і вона текла потічком. Символізував щось не тільки орнамент, а й колір. Темний часто можна побачити на писанках як возвеличення землі, що нас годує. 

Підходимо до наступної вітрини, де писанки Коломийщини, Снятинщини, Городенківщини, Тлумаччини. На них також переважають темні кольори. Серед яєць із села Красноставці, що на Снятинщині, можна помітити крапанки. Вони також є символічними, хтось каже, що це краплі дощу, інші пояснюють, що це засіяне поле чи сльози Божої Матері. 

“Навесні, коли починали сіяти поле, ґаздиня лягала на землю, підкидала писанку і просила, щоб росло жито та пшениця так високо, як вона кидала. Як починали будувати нову хату, то під фундамент обов’язково закопували писанку, а бджолярі клали її під вулики. На Коломийщині досі збереглася традиція на Великдень дарувати похресникам писанку і солодощі”.

А в іншій залі нашу увагу одразу прикував писанковий килимок з 1008 яєць. Він приїхав сюди з Миколаєва. Автор Володимир Бонк для його створення використовував звичайний цвях та харчові барвники, бо писачка не мав. Цвях занурюють у гарячий віск та притуляють до поверхні яйця. Ця техніка називається шпильковою або лемківською.

“На лемківських писанках завжди переважали світлі кольори, рідко коли можна зустріти чорний”.

Корені Володимира з Лемківщини, він народився в селі Ратнавиця Сяноцького повіту, нині це територія Польщі. Його родину колись вивезли звідти до Тернополя, а далі вони опинилися в Миколаєві. Чоловік усе життя працював водієм автобуса і виношував мрію — писати писанки, як його батько. 

Біля килима розташовані стенди з відтвореними писанками Полтавщини XIX століття. Сучасні майстрині за спеціальним каталогом Лубенського музею Катерини Скаринської створили їх та подарували Музею Писанки. 

Поряд міститься експозиція з крашанок. Червоними яйцями виклали символ богині берегині. Якщо відійти далі, то можна помітити стилізовану жіночу фігуру з піднятими вгору руками. Вона просить добра для людей на землі. “Зверніть увагу! — каже екскурсоводка Ірина. — Унизу в неї також руки. У берегині могло бути 4 руки або навіть 6. Люди хотіли, щоб помочі було більше, тому дописували більше рук”.

За стіною продовжується колекція Лубенського музею. Тут уже писанки з Одещини, Полтавщини, села Шулявка, що на Київщині, Житомирщини, Поділля. Поміж ними гармонійно розвішали вишиті рушники.

Часто на писанках трапляється зображення дубового листка. Як розповіла працівниця музею, він символізує довголіття та здоров’я і є традиційним у писанкарстві. Коли ходили в гості, то дарували таку писанку, бажаючи господарям довгого життя.

Поряд із цією колекцією висить портрет бога сонця. У червоно-чорній спіралі викладено писанки зі свастям (свага, свастика). Гачки у свасті можуть бути обернені в обидві сторони: якщо обернені вправо, то це означає, що день збільшується і йде до літа, а якщо вліво — навпаки. 

Традиційно писанки пишуть у період Великоднього посту, і перед роботою майстриня має помолитися. Якоїсь спеціальної молитви нема, але звернення до Бога обов’язкове. Воду для фарби брали вдосвіта, поки ще ніхто з криниці не пив. 

Експозиції писанок доповнює куточок гуцульської хати — невеличка кімнатка з піччю, скринею, лавою, посудом та великим образом.

“Найбільше місця в хаті займала піч. Вона є витвором мистецтва: кожен кахель розписано неповторно. Кахлі виготовленні 1911 року”.

Справді, однакових немає. Посередині печі зверху завжди зображують святого, щоб охороняв оселю. Тут це образ Святого Миколая, якого вважають охоронцем сімейного вогнища. 

Писанкарство за кордоном

Наступні вітрини писанок з-за кордону. Екскурсоводка каже, що українська діаспора дуже підтримує та розвиває культуру писанкарства. Поміж писанок представлено марки “Пластової пошти”, видані в Канаді. У 50-х роках минулого століття українська діаспора ініціювала випустити марки із зображенням традиційної писанки кожного регіону України. У 70-х роках українці ініціювали встановлення в канадському місті Веґревіль скульптури писанки. Її висота близько 10 метрів. У першій вітрині є її маленька копія. 

Тут містяться роботи дочки відомого українського письменника Гната Хоткевича — Галини Козакевич-Хоткевич, яка жила у Франції. Вона любила писати писанки, а також популяризувала їх через виставки та видавництво листівок з їх зображенням. Також тут писанки з Німеччини, Румунії, США, Канади. Традиційні символи адаптовано до мотивів країн. До прикладу, кенгуру намальовано на яйці страуса. Такі писанки є найбільшими у фонді музею.

“Тепер завдяки писанці про Україну знають за кордоном”, — каже екскурсоводка.

Неабиякою вишуканістю милують око роботи коломиянина Олега Кіращука (його історію ми розповідали раніше). Традиційний писанковий розпис писанкар робить на курячому, гусячому, страусиному яйці… Пані Ірина каже, що писанкар може спершу створювати ескіз і тоді переносити на яйце. Дрібні лінії, завитки, фігури та символи симетрично й гармонійно створюють картину, і мимоволі ловиш себе на думці: як? Навколо писанок набої: Олег Кіращук захищав країну в АТО, а коли повернувся, то довго не міг узятися за писанкарство, на першій писанці, яку він зробив, було зображення ангела.

“Якось Олег виставив свої роботи в інтернеті, і відома фірма “Gucci” створила за їхніми мотивами колекцію одягу”.

Чимало народів мають вірування, що всесвіт створено з яйця, тому в багатьох країнах є традиції робити декоративний розпис на них. У Китаї виготовляють яйця з дерева та металу й покривають кольоровою емаллю.  Саме їх ми бачимо в наступній вітрині. Також тут є яйця з Індії, Єгипту, Туреччини, Ізраїлю, Чилі, Ефіопії, Алжиру, Індонезії, Франції, Словаччини, Угорщини… Більшість з них робили для возвеличення сонця й самого яйця, як зародження життя. Поряд містяться роботи японки Нацумі Ііно, яка дуже захопилась українською писанкою і вдома розписує їх у нашому стилі.

Ідемо до останніх експозицій. Тут зібрано сучасні зразки писанок. Однотонні яйця з малюнком називають дряпанками. Їх фарбують одним кольором, а потім уже видряпують зображення. Увагу привертають яйця, виконані в техніці травлення. Узори наносять писачком і опускають яйце в розчин оцтової кислоти. Він роз’їдає непокриту поверхню яйця — і виходить рельєфний малюнок.

Привертають увагу яйця українського Фаберже Володимира Бойка. Він бормашинкою прорізує орнаменти та прикрашає металом. Серед його робіт є й оздобленні дорогоцінним металом.

Музей Писанки має цікаву традицію: коли відомі люди відвідують його, то їм пропонують підписатися писачком на поверхні яйця, а потім майстриня музею домальовує орнамент. Інколи відвідувачі роблять це самостійно. 

Музей брав участь у конкурсі “Сім чудес України”. Неофіційно його називають 8 чудом, і підтвердженням цього є відзнака, що красується біля виходу з виставкової зали.

Далі виходимо в коридор. Тут, поміж двома залами, двоє коломийських художників, Мирослав Ясінський та Василь Андрушко, розписують стіну писанковими мотивами. Нещодавно музей розпочав роботу над проєктом “Оновлення й модернізація експозиції”. Тут будуть відеоінсталяції, об’ємно-просторові вітражні композиції. Також музей тепер стане доступним для людей з порушенням зору: з’являться адаптовані брошури і тактильні форми експозиції, але про це розповімо згодом.

Сьогоднішня мандрівка місцем Великодня наповнила мене святковою атмосферою. Коли перебуваю в таких місцях, мимоволі переношуся додому чи у спомини, де малою збираю кошик. Я відчула величне піднесення та дух свята перемоги над смертю. Сподіваюся, що ти також.

Журналістка: Ірина Блаженко
Фото: Назар Яжинський

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.

Наші партнери