ГЛУЗД

“Зорепадом” охрестили подію 28 вересня 2021 року в Коломиї. Саме цього дня учасники АТО-ООС, представники націоналістичних та національно-демократичних організацій і просто патріотичні активісти міста зняли п’ятикутні зірки — символи СРСР — із паркана Площі Героїв.

Кого увіковічнили на Площі Героїв у Коломиї

Вигляд Площі Героїв, зокрема велика кількість плит із прізвищами, часто наштовхувала на думку, що тут поховання коломиян, загиблих під час “визволення” міста від нацистів. От тільки з історією це не в’язалося ніяк, бо Коломию звільнено фактично без пострілів (біля в’їзду в місто загинув один танкіст).

“Визволення” беремо в лапки, бо новоприбула радянська влада стала новим окупаційним режимом: каральні відділи НКВД розпочали спецоперації зі знищення партизанів ОУН-УПА в Коломийській окрузі. Жертв таких спецоперацій НКВД привозили в Коломию та хоронили  спершу навпроти ратуші. 

Фото Івана Лудчака

«Приблизно півсотні таких свіжих поховань постало тоді на військовому некрополі поруч із римо-католицьким кладовищем у районі теперішньої вулиці Степана Бандери. В ніч з 16 на 17 січня 1945 року, після легендарного Рушірського бою, яким командував сотенний УПА Мирослав Симчич на псевдо “Кривоніс”, до міста привезли цілу групу загиблих червонопогонників. Так тривало до 1948-го, коли виявилося, що площа біля ратуші враз стала “затісною”» (Василь Нагірний “Мовчазні свідки минулого”).

Ось так останки енкаведистів і перекочували навіть не на площу, а на початок вулиці Січових Стрільців, де тепер стоянка таксі. Прізвища ж для плит передали з якихось радянських архівів, щоб створити видимість героїчної загибелі радянських військових за визволення Коломиї.

А теперішній вигляд площа отримала 1984 року.

Як Коломия то випереджала, то не встигала за декомунізацією

Перша хвиля декомунізації в місті відбулася ще в 90-х. Більшість Коломийської міськради першого демократичного скликання —  представники патріотичних сил. Саме та депутатська сотня (а тоді в місті було аж сто депутатів) своїми рішеннями перейменовувала вулиці та знімала радянські монументи. Коломияни одні з перших повалили Леніна, встановили пам’ятник Бандері (саме в день створення ДКНС (“Путчу”), приймали мільйонний Перший Всесвітній собор духовної України на Воскресінецькій горі та навіть їздили південними регіонами держави і підіймали там на ратушах синьо-жовті прапори. 

Друга хвиля декомунізації припала на час президентства Віктора Ющенка. Тоді впав монумент на початку вулиці Чорновола, а його місце зайняв пам’ятник “Борцям за волю України”, прототипом якого став легендарний сотенний Мирослав Симчич (“Кривоніс”). І трапилося це ще до Указу Ющенка 2009 року про демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення голодоморів і політичних репресій у країні за радянських часів.

За президентства Януковича процес декомунізації зупинився, та не в нашому місті. Так, ще до Революції Гідності, на початку 2013 року,  Коломийський виконком ухвалив рішення про скасування радянських свят.

А от до Площі Героїв (раніше — Площі Скорботи) декомунізація не доходила. 

21 травня 2015 року набули чинності чотири нові декомунізаційні закони. Ними, зокрема, передбачено демонтаж символів тоталітарного режиму, яким і був СРСР для України.

Та місцева влада Закон виконувати не поспішала. Не поспішала настільки, що, як пояснила під час засідання виконкому 28 вересня 2021 року керівниця юридичного відділу міської ради Любов Сончак, спізнилася. Законом встановлено чіткий термін, до якого мали демонтувати тоталітарні символи. Зробити це мали до 2016-го.

Проте 2017 року питання площі знову виходить на передову. Цього разу громада має чітку вимогу до влади — перетворити радянську площу на меморіальний комплекс вшанування сучасних воїнів України. Цього вимагають батьки коломиян, які загинули у війні з російським окупантом, та громадські активісти.

20 вересня 2017 року в залі міськради відбулися громадські слухання, під час яких ухвалюють низку рішень щодо реконструкції площі та рекомендують владі закласти в бюджет кошти й розпочати процес реконструкції (під яким мають на увазі якраз демонтаж радянських елементів — ред.) вже на початку 2018 року. Найбільше полеміки викликає майбутній вигляд меморіального комплексу. Задля вирішення цього питання у травні 2018 року призначено конкурс проєктів.

20 вересня 2018 року організовують розширене засідання містобудівної ради. Його учасниками  були також громадські активісти та батьки Героїв, загиблих у російсько-українській війні. Саме до них прислухаються, обираючи найкращий проєкт нової площі. Переможцями конкурсу стали Олександр Малкович та Андрій Теслевич. Депутати навіть заклали в бюджет перші 300 тис. грн на реконструкцію. Та на цьому процес знову зупиняється: коштів не освоїли, площа і далі радянська.

2019 року громада вкотре вирішує нагадати владі про необхідність реконструювати площу. Активісти самостійно демонтують одну із зірок паркана та під час акції “Ватра Слави” на свято Покрови відправляють її на смітник історії. 

Як коломиянам увірвався терпець (події 28 вересня 2021 року)

Влітку 2021 року, під час вшанування пам’яті загиблого коломиянина, полковника Сергія Лисенка, громадський активіст Геннадій Романюк виступив з відкритою промовою, засуджуючи існування не декомунізованої площі та відсутність гідного вшанування сучасних Героїв у місті.

Активну боротьбу за реконструкцію площі розпочали учасники АТО-ООС. 

Врешті згодилася і місцева влада. 

Вранці 28 вересня патріотична громадськість зібралася на толоку, щоб допомогти місцевим комунальним службам демонтувати комуністичні символи на площі. Та, як з’ясували, жодного письмового рішення, окрім згаданих громадських слухань 2017–2018 рр., немає. Правоохоронці попередили активістів, що в разі демонтажу тоталітарних символів з площі без таких рішень проти них відкриватимуть справи.

Далі оперативності вирішення питання можна було тільки заздрити. 

О 10.30 активісти зустрілися з мером Богданом Станіславським та секретарем міськради Андрієм Куничаком.

О 12.00 в міській ратуші питання вже розглядав виконком. Після годинної полеміки зійшлися на рішенні впорядкувати площу та демонтувати аварійні елементи.

О 13.00 на площу прибула новостворена комісія, яка одностайно підтвердила аварійність паркану з п’ятикутними зірками та пам’ятника.

Зірки негайно демонтували, а на демонтаж пам’ятника активісти погодились зачекати кілька днів. Річ у тому, що для цього необхідна спецтехніка, для якої ще треба зробити доїзд.

“Щоб цього разу демонтаж символів комунізму не затягнувся ще на роки, ми залишили на пам’ятнику нагадування, що той солдат, який падає, є уособленням не чого іншого, як Пакту Молотова-Ріббентропа, яким СРСР і нацистська Німеччина домовились про переділ світу. Виступаючи із засудженням лише Німеччини, виправдовуючи СРСР як визволителів, ми стаємо на бік активістів російської партії “Родіна”, які пояснюють цей Пакт як політичну необхідність. Варто зазначити, що такі дії активістів “Родіни” 2020 року засудила світова спільнота на засіданні Ради Безпеки ООН”, — діляться громадські активісти. 

Цікавий факт про боротьбу за декомунізацію Площі від автора

2012 року, коли декомунізація ще не була мейнстрімом, я стала свідком та учасником цікавої переписки щодо Площі Скорботи (а тоді її іменували саме так).

Двоє близьких друзів, відомих громадських діячів-націоналістів, Геннадій Романюк та світлої пам’яті Володимир Янкевич, трохи посварилися. Сталося це напередодні національних свят: Дня Прапора, Дня Незалежності, Покрови. П’ятикутні зірки на Площі муляли очі патріотичній громаді, надто під час таких національних заходів.

Геннадій Романюк тоді був депутатом міської ради, а я його помічником. І от в громадську приймальню прийшов Янкевич зі зверненням до Романюка, яке звучало так: “Прошу Вас, як депутата міської ради, звернутися до міського голови з вимогою дати доручення комунальним службам підстригати кущі самшиту на Площі Скорботи таким чином, щоб вони не відкривали п’ятикутні зірки”.

За кілька годин у приймальню вже прийшов Геннадій Романюк. Я передала йому звернення, у душі сміючись. Геннадій прочитав його і, нітрохи не здивувавшись, сказав написати відповідь: “Прикривання п’ятикутних зірок кущами самшиту схоже на прикривання скоромних місць статуй фіговими листками. Вважаю за доцільне ліквідувати ці зірки”.

Звісно, за кілька днів вони помирилися і написали спільне звернення до місцевої влади, яке потім і усно, і письмово звучало вже від Геннадія Романюка на кожному національному заході. Та реалізували його аж через 9 років. На жаль, Володимир Янкевич омріяну Коломию без комунізму вже не побачив.

Завтра, о 9:00, на Площі Героїв здійснюватимуть демонтаж пам’ятника.

Журналістка: Ольга Баранецька

А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.