ГЛУЗД

Раніше, коли я чула слово безбар’єрність, то уявляла пандус і те, як люди,  які користуються кріслом колісним, добираються до призначеного місця без нього. Згодом зрозуміла, що безбар’єрність — це рівні права та можливості для всіх людей. Мета безбар’єрності — створити інклюзивний простір для всіх суспільних груп.

У травні 2020 року перша леді Олена Зеленська ініціювала велику розмову про безбар’єрність. Проєкт “Без бар’єрів” пропонує візію суспільства без обмежень, у якому забезпечено рівні права та можливості для всіх людей у самореалізації, зайнятості, пересуванні, сервісах, здобутті освіти, спілкуванні, дозвіллі, розвитку.

Про поняття безбар’єрності можна говорити багато, але це не допоможе людям з інвалідністю вирішити їхню проблему. Усі мають допомагати усувати перепони для повноцінного життя кожного. Це величезний шматок роботи не лише для всіх органів державної влади, а й громадськості, і не на один рік, і, можливо, не на десятиріччя. Щоб створити можливості залучення всіх без винятку та сформувати комфортне середовище, в Україні затверджено Національну стратегію безбар’єрності до 2030 року.

Можна довго сперечатися про те, якою ми хочемо бачити ідеальну Україну, чи потрібно впроваджувати всі європейські механізми і погляди на правильне суспільство, але є речі, які ми можемо й маємо робити тут і зараз, і передусім на своєму місці. Можливість для кожного бути реалізованим, проводити дозвілля повноцінно, долучатися до культурних заходів та не відчувати жодної дискримінації — це про суспільну безбар’єрність. Вона важлива для всіх нас.

Хочеться згадати про інклюзивну освіту, бо маю стосунок до неї.

Батьки дітей з особливими освітніми потребами дуже часто долають перешкоди: навчальний заклад не готовий працювати з їхніми дітьми, педагоги бояться, відмовляються проводити корекційні заняття, бувають і випадки, коли інші батьки класу проти того, щоб їхня дитина була поруч з дитиною з інвалідністю.

Мало того, органи місцевого самоврядування вважають, що саме вони визначають, де, у якому закладі й чому дитина з особливими освітніми потребами має здобувати освіту. Коли за цим усім поспостерігати, складається враження, що ми втрачаємо здоровий глузд.

Звісно, усі діти різні: комусь легше дається один матеріал, комусь — інший, у когось може бути дефіцит уваги, а в когось труднощі з пересуванням. Попри  порушення, у дитини має бути змога і доступ до якісної освіти, підтримка з боку вчителів, у жодному разі не навчання з перешкодами.

Дуже важливо показувати дітям різноманіття нашого світу змалечку. Діти, які зростають з розумінням, що всі люди різні, але мають рівні можливості, з прийняттям ставитимуть до інших. Це зменшує ризики дискримінації та негативного ставлення до людей, які відрізняються за якимись ознаками.

Світові практики в сприянні безбар’єрному середовищу та соціальній інклюзії вже давно дали позитивні результати. Комплексно ці проблеми розв’язують Скандинавські країни та Федеративна Республіка Німеччина.

У Швеції існують спеціальні заходи з державної підтримки осіб з інвалідністю, які хочуть працювати, та роботодавців, які їх працевлаштовують. Люди з інвалідністю під час праці можуть отримати помічника. Крім того, люди з порушеннями зору чи мовлення можуть розраховувати на отримання спеціальної літератури чи перекладача, а роботодавець — фінансової компенсації за надання особливих умов працівникам з інвалідністю. Схожа підтримка також існує і в Данії.

У Німеччині активно реалізують практики інклюзивного доступу до працевлаштування. Це відбувається за допомогою підвищення кваліфікації та загальної обізнаності, а також заходів, що сприяють взаємодії працедавців і працівників. Основна мета такої співпраці — надання змоги працевлаштуватися людям з інвалідністю, батькам з дітьми до 6 років, молоді, людям похилого віку тощо.

У Канаді ухвалено окремий Закон про рівність у працевлаштуванні, яким передбачено впровадження політики рівності та усунення бар’єрів у галузі зайнятості.

У Польщі існує спеціальний внесок у Фонд реабілітації осіб з інвалідністю, який має сплатити кожен працедавець. Ці кошти використовують для обладнання робочих місць людей з інвалідністю. Також держава надає певні пільги підприємствам, які приймають на роботу людей з інвалідністю.

Проте безбар’єрне середовище — це не тільки про роботу. Сьогодні у світі активно розвивається інклюзивне навчання. Так, Італія стала однією з перших країн, де разом з учителями у класах працюють фізіотерапевти, логопеди та асистенти, а школи обладнано ліфтами, пандусами, потрібними для безбар’єрного пересування.

 Безбар’єрність — це про доступність, толерантність, рівність, взаєморозуміння.

Вона сприяє не лише покращенню якості та комфорту життя людей, а й підвищує конкурентоспроможність будь-якого міста.

Ми всі різні, але кожен та кожна з нас заслуговує на повагу, безпеку, гідне ставлення і розвиток. Ми всі є невіддільною частиною суспільства, у якому має бути комфортно незалежно від статі, віку, фізичних та інших особливостей.

Тому не забуваймо: головне — бути людиною!

Авторка: Людмила Михайлова

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.