Наше життя складається з тисячі фраз, словосполучень, але один жарт може змінити все. Це тепер ми маємо розкіш говорити все, що думаємо, а колись за невинне слово могли вигнати з університету, звільнити з роботи, публічно присоромити. І це не найгірше, що могло статися…
“Жарт” Мілана Кундера — перший роман чесько-французького автора, де переплітається особисте та політичне життя із зображенням комуністичного режиму з його тоталітаризмом. Роман опублікували 1967-го, а вперше переклали англійською 1969-го. Цікавий факт: під час перекладу повністю змінили структуру твору, що, зрозуміло, не сподобалося автору. Попри заборону, згодом у Чехословаччині також вийшов “Жарт”. Правда, після виходу на Заході історію добре перекроїли.
Події книги відбуваються в комуністичній Чехословаччині. Головний герой, як і багато його однолітків, був тоді в партії. Поміж однотипних персон Людвіка вирізняли його жарти. І не розуміли їх ні друзі, ні кохана дівчина. На його прикладі можна побачити, наскільки ідеологія була вища від якихось соціальних зв’язків чи моралі.
Кожен розділ — голос одного з героїв книги та життя Людвіка. Більшу частину розповідає головний герой. Спочатку ми бачимо юнака-комуніста, який необережно висловлюється, через що його виганяють з університету. Комуністи мають просто нульове почуття гумору, і пояснити їм, що він нічого не має проти партії, стало ще тим челенджем. Останню надію він покладав на свого товариша, однак для того думка та позиція партійників була важливішою. Так Людвік потрапляє на виправні роботи на шахту, де його життя перетворюється на пекло.
Зрештою, він досягає професійних вершин, але його продовжує гризти образа на тих, хто вдарив по ньому. Для Людвіка виправдання своїх кривдників неможливе, і коли він бачить можливість відповісти на удар — його життя набуває сенсу.
Почуття до цього героя дуже двоякі. Справді, система буває дуже жорстока з людьми. Перед ідеологією ти не завжди захищений, навіть якщо перебуваєш у середовищі найсильніших. Ти або піддаєшся руйнівним змінам і вдягаєш костюм жертви, або продовжуєш іти далі. Ну, або стаєш жертвою, але йдеш далі із жагою поквитатися. Він міг знайти втіху в сором’язливій Люсі, яка, щоб потішити героя, збирала йому квіти із цвинтаря і бігала на зустрічі через огорожу, але один вчинок знову все зводить нанівець.
Я знаходжу в сюжеті книги деяку схожість подій із життя автора і головного героя. Спершу, коли комуністи захопили владу в країні Кундера, він вступив у партію, був бравим партійником та поділяв соціалістичні ідеї. Як і Людвік, він мав необережність пожартувати в особистому листі про якогось політика. Ну, й обох вигнали з партії. Час минав, і Кундера змінив свої погляди та навіть брав участь у протестних акціях, коли радянські війська окупували Чехословаччину. Через це його книги опинилися під забороною, а сам автор переїхав у Париж. Після цього він не виступав на політичні теми і до політичної діяльності таки не повернувся. На відміну від Людвіка, пан Кундера свої вибачення від чеського посольства отримав, і 2019 року йому повернули чеське громадянство.
Насправді в книзі немає жартів, окрім фрази з листівки, якої ніхто не зрозумів. Ну, і жарту як помсти над колишнім другом і тим злим жартом над журналісткою, яку Людвік використовував для помсти. Проте тут є комічні ситуації.
Крім проблеми комунізму, тут доволі чітко порушено проблему жінконенависництва. Людвік зверхньо ставився до журналістки, Люсі, а його товариш Ярослав не бачив у коханій справжню її, а плекав в уяві оспіваний в народі “образ бідної жінки”. Усі жінки служать якійсь меті: насолода, самоствердження, помста.
Наприкінці я поставила собі питання: а що, якщо? Хтозна, як склалося б життя Людвіка, якби листівка потрапила не в ті руки: залишився б відданим ідеологом чи піддався б змінам й соромився партійного минулого? Ми вже не дізнаємося, проте можемо побачити, як помста стає справою всього життя. Правда, чи завжди стає від неї легше?
Текст: Ірина Блаженко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.
