ГЛУЗД

Кожна людина унікальна, а тому має індивідуальні потреби: комусь потрібно приймати вітаміни, комусь ховатись від сонця через алергію або не їсти полуниць, хтось потребує тиші для концентрації, а хтось — класичної музики. 

Сьогодні у колонці “Особливі серед нас” про те, як правильно називати людей, які мають певний спектр порушень. Мені часто доводиться чути: інклюзивні діти, аутик, даунятко, візочник, колясочник, розумово відсталий, децепешник, епілептик. Ці слова та словосполучення не лише некоректні, а й ображають дітей та дорослих з інвалідністю. Вони призводять до формування і поглиблення негативних стереотипів, збільшують імовірність випадків дискримінації та інших порушень прав людини.

Інклюзія — це процес залучення людей з інвалідністю до активного громадського життя. Для цього створюють умови, у яких усі члени суспільства можуть бути на рівних: міське середовище адаптують до потреб людей з особливостями розвитку, коригують освітню систему з урахуванням здібностей різних дітей, людям з інвалідністю надають можливості для творчого та інтелектуального розвитку. 

Якщо маємо на увазі інклюзивну освіту, то правильно говорити “діти з особливими освітніми потребами”. І це, до речі, єдиний випадок, коли коректно казати “особливий”. 

Дітям з особливими освітніми потребами потрібна додаткова підтримка в освітньому процесі. Відповідно до класифікації ЮНЕСКО, до дітей з особливими освітніми потребами належать діти, які мають:

  •  емоційні та поведінкові порушення;
  •  розлади мови і спілкування;
  •  труднощі в навчанні;
  • затримку / обмеження можливостей інтелектуального розвитку;
  •  фізичні / нейромоторні порушення;
  • порушення зору / слуху.

Цей список доповнюється іншими чинниками, які становлять потенційний ризик для дітей бути виключеними з освітнього процесу:

  • діти, які ростуть у несприятливому середовищі;
  • діти, що належать до груп етнічних меншин;
  • діти вулиці;
  • діти, хворі на СНІД;
  • діти з поведінковими порушеннями.

Навіть дитина, яка на певний час випала з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, тимчасово теж є дитиною з особливими освітніми потребами, адже не встигає за навчальним матеріалом і потребує додаткового часу, щоб наздогнати однолітків.

Забудьте назавжди слово “інвалід”. Два роки тому його прибрали з усіх законів України і замінили на “людина з інвалідністю”. На перше місце завжди потрібно ставити людину і тільки потім — її особливість.

Чому не можна по-іншому? Бо в кожного обмежені можливості — у когось фінансами, у когось фізичними даними. Особливі потреби теж має кожен, і найяскравіший тому приклад вегетаріанці.

Тому правильно казати: людина / дитина з… Наприклад, дитина з ДЦП (не децепешник), дитина з аутизмом або дитина з розладами аутистичного спектра (не аутист), дитина з епілепсією (не епілептик).

І взагалі використовувати згадки про інвалідність чи певні порушення варто лише тоді, коли це вкрай необхідно, адже інвалідність не єдина, а головне — не основна характеристика людини, і не варто постійно на ній робити акцент.

Говорячи про групу людей з певними порушеннями (зору, слуху, опорно-рухового апарату, ментальними чи сенсорними), потрібно пам’ятати, що в кожного представника / представниці такої групи своє життя, власний досвід, якого найчастіше може не мати інша людина з подібними порушеннями. Тому не варто спосіб життя, обставини та випадки однієї людини робити характерними для всієї групи.

Пам’ятайте, що мова — це важливий, але не єдиний чинник, що формує бар’єри на шляху до рівності. Неадаптовані для всіх способи навчання, освітні матеріали та простори — виклики, з якими освітянам доведеться ще боротись. Завдання вчителів — не тільки самим не використовувати дискримінаційної лексики, а й слідкувати за тим, як говорять учні. Це сприятиме формуванню позитивного психологічного клімату у класі та створенню інклюзивного простору. 

3 грудня — Міжнародний день людей з інвалідністю, який не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності, добробуту, звертає увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю в політичному, соціальному, економічному і культурному житті.

Авторка: Людмила Михайлова

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.