ГЛУЗД

Цього року Павлу Григоровичу Тичині стукнуло 130. Точніше, саме стільки минуло від його народження, бо, як ми вчили в школі, письменник прожив 76 років. Він народився в селі Піски Чернівецького повіту. Перші вірші написав у 14, а вперше надрукували його через 6 років. Був знайомим з Михайлом Коцюбинським і часто відвідував його літературні суботи. Мав неабиякий хист до музики та заробляв собі на життя співом у монастирському хорі. Відомо, що він увів поняття “кларнетизм” і його габзували за більшовицьку тематику у творчості. 

Щоб вижити в радянському суспільстві, Павло Григорович добре маскувався і тільки на схилі літ трохи вибрався з футляра й розповів, що належить до роду козацької старшини: Павло Полуботок був далеким пращуром поета. Такий факт дослідили автори книги “Таємниці письменницьких шухляд” Станіслав Цалик та Пилип Селігей.

Власне, чому я пишу про нього? Він узагалі належав до списку неулюблених авторів, і не тому, що був суперечливою персоною, а тому, що найкращий спосіб зненавидіти письменника — змушувати вчити його вірші! А ще: у шкільних біографіях не завжди подають те, що може зачепити в митцях. Тому коли починаєш досліджувати щось самостійно, то кирпичину їсти вже не дуже хочеться, if you know what I mean 😉

Я не переповідатиму історію кожної його збірки та не говоритиму про “кларнетизм”, натомість маю те, завдяки чому переді мною постав інший Тичина — не канонізований український модерніст.

“Краще з’їсти кирпичину…”

Навіть якщо ти пропускав уроки літератури чи далекий від української літератури, ти точно чув рядки дотепного вірша про Павла Григоровича:

“Краще з’їсти кирпичину
Ніж учить Павла Тичину.
Бо нема нiчого гiрше,
Як учить Тичини вiршi”.

Існує кілька версій походження цих рядків. Вважали, що це учні через небажання вчити вірші складали такі каламбури, також авторство приписують поету Володимиру Сосюрі. Епіграм та пародій на Павла Тичину є безліч. Олександр Олесь написав вірш-докір як відгук на замовлені від партії вірші. Павла Тичину засуджували через творчість, яка  ставала все більше “радянською”.

Вірші на замовлення більшовиків 

Довелося виживати. 1919 року Тичина бере участь у конкурсі на створення гімну Радянської України, перемоги тоді не здобув, але 1949-го таки став автором гімну Української РСР, першими рядками якого були: “Живи, Україно, прекрасна і сильна…”

1927 року він долучається до літературного об’єднання ВАПЛІТЕ, яке намагалося протистояти шовінізмові, тому згодом  більшовики звинувачували Тичину в буржуазному націоналізмі.

Василь Стус писав:

“Тичина — така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Скрипник, Зеров чи Курбас. З однією різницею: їхня фізична смерть не означала смерті духовної. Тичина, фізично живий, помер духовно, але був поневолений до існування як духовний мрець, до існування по той бік самого себе. Тичина піддався розтлінню, завдавши цим такої шкоди своєму талантові, якої йому не могла завдати жодна у світі сила. Починалася смуга подальшої деградації поета, причому деградував покійний поет так само геніально, як колись писав вірші”.

По-перше, йдеться про XX століття, коли від партії ніде дітись. По-друге, це єдиний серйозний зашквар, у який він вляпався, хоча в таких ситуаціях був не лише він, а й, до прикладу, Довженко, якого Сталін намагався приручити.

Колеги Тичини зауважували, що він був вразливим, а радянської влади боявся, тому був завжди насторожі.

Той вірш, який надрукували в партійній газеті “Правда”, і через який його незлюбили ще більше був незавершеним гімном для піонерів.  Коли до нього приїхав журналіст з Москви по вірш для публікуції, у нього не було нічого нового, тому віддав йому на друк дитячу пісеньку. “Партія веде” стала його візитівкою, а в ЦК були в захваті. 

Попри критику, Павло Григорович мав і однодумців. Микола Хвильовий також вважав, що владі потрібно довести, що вони є її прихильниками, і говорив, що потрібно вступати до партії. Так вони б отримали більше прав, за ними не шпигували б, а вони встигли б зробити більше та писали те, що хочуть.

Жінки та любов до тещі

Чи то як захист від злого ока, чи через ревнощі, та свою кохану Лідію Папарук Павло Тичина часто ховав у ванній кімнаті, коли до нього приходили в гості, або казав, що це його бібліотекарка. Він старанно намагався створити враження, що живе сам. Навіть весілля не святкували, а про сімейний стан дізналися лише тому, що його намагалися посватати з дочкою композитора Михайла Скорульського.

Познайомився він зі своєю обраницею в Києві, коли знімав кімнату в будинку її матері — Катерини Кузьмівни. Тоді йому було 25, а Ліді 16. До слова, тещу любив та поважав настільки, що в похоронних документах  вписав “Папарук-Тичина”. У листах до Ліди не раз захоплювався: “Хороша в тебе мама, Лідусю”.

Після того знайомства, повернувшись до Харкова, він втратив спокій, а Лідія вирушила за ним, щоб зізнатися у своїх почуттях. Павло Григорович не поспішав одружуватися, тому вони довго листувались, перш ніж узяти шлюб. Поміж тим Павло Григорович часто закохувався: Ірина та Оксана Коцюбинські, сестри Петренко, сестри Романенко, Пілінські, Котови… Закохувався в сестер, помітили?

Великою любов’ю була прима Київської опери Оксана Петрусенко. Проте в них не склалося, і після розриву поет зрозумів, що готовий поєднати своє життя тільки з Лідією. Так у 49 років він став нареченим.

 Переселення, державні посади та осуд шістдесятників

Під час Другої світової війни Тичину разом з родиною переселили в Уфу. Він швидко вивчив башкирську та почав працювати вчителем. За кілька років він повернувся та працював Народним Комісаром освіти УРСР, а згодом головою Верховної Ради УРСР. 

Він не міг змиритися з ухваленням нового правопису та скасування літери “ґ”, тому якийсь час не наважувався підписати документ, щоб правопис набув чинності.

Також він не вірив у “хрущовську відлигу”, тому не бачив сенсу в літературному відродженні та навіть відкрито засуджував шістдесятників.

Помер Тичина 1967 року. У книзі “Таємниці письменницьких шухляд” письменника згадують як того, хто весь час намагався не здаватися на того, хто мислить в куточку. Мовляв, йому завжди здавалося, що за ним шпигують, а у квартирі встановлено прослушку…

Текст: Ірина Блаженко

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.