Дводенний похід на г. Хом’як – це класичний маршрут, який має пройти кожен початківець-турист для того, щоб остаточно заразитися енергією гір та розгледіти свої наступні вершини.
Для тих, хто вже спробував свої сили в одноденних гірських походах та наважився провести свою першу гірську ніч у наметі, порекомендую найяскравіший і водночас найпопулярніший маршрут у нашому регіоні, за моєю версією, – похід на гору Хом’як.
Сюди зручно добиратися, бо до початку маршруту підходить головна транспортна артерія гірськолижного курорту «Буковель», що дозволяє доїзд власним авто чи маршрутними автобусами, також до найближчого села Татарів є залізнодорожне сполучення. Протяжність найкоротшого маршруту становить близько 7 км, він проходить старою австрійською серпантиновою стежкою, яка без значних зусиль допоможе вам набрати 700 метрів висоти всього за 2 години.
Гора Хом’як сягає 1524 метрів над рівнем моря і знаходиться в гірському масиві Горгани поряд із сусідніми вершинами г. Малий Горган (1592 м.) і г. Синяк (1665 м.). Характерним для цього гірського хребта є кам’яні розсипи піщанику, які огорнуті густим смерековим лісом у перемішку із альпійською сосною.
Піднятися на вершину можна із декількох сторін, долаючи маршрути різної протяжності і складності, затративши від одного до декількох днів, не зважаючи на сезон.
Тут можна побачити, великі групи школярів, дітей грудного віку, досвідчених туристів – знайдеться місце для кожного.
Я опишу наш цьогорічний маршрут, який ми пройшли разом із дітьми віком 5-6 років у легкому темпі і в хорошому настрої…Та розпочнемо зі стандартної підготовки.
Провізія – вони ж харчі. Розраховуємо провести три повноцінні прийоми їжі, яку зваримо на вогні в казанку та два легенькі перекуси бутербродами. Відповідно беремо із собою набір продуктів на суп чи борщ, а також рис, гречку чи макорони в розрахунку 150 гр на одного учасника групи. Салат, зелень, огірки чи помідори також індивідуально, варто не забути взяти із собою мариноване м’ясо чи ковбаски, оскільки будемо мати можливість запекти їх на вогні, а для цього прихопимо із собою декілька шампорів. Після тривалих переходів дуже хочеться чогось солоденького, тому важливо взяти із собою достатньо солодощів та сухофруктів. Магазинів на вершинах ми не зустрінемо, то все, що візьмемо із собою, нам пригодиться.
Спорядження. Враховуючи наш попередній досвід одноденних походів, нам знадобиться той самий перелік необхідного одягу та взуття, якого ми в попередній статті визначили як «перший» та «другий шар», зазначу, що додатково слід прихопити один комплект натільної білизни і верхнього одягу на випадок опадів для перезмінки. Із взуття варто взяти, високі трекінгові черевики, що забезпечать надійну фіксацію стопи при подоланні кам’яних розсипів, або ж закриті кросівки із твердою підошвою. Оскільки ми йдемо на ночівлю, то додатково беремо із собою двошарові намети (рекомендована вага до 4 кг) на 2-3 чоловік та спальний мішок, бажано літнього типу, вагою не більше 1,5 кг.
З індивідуального спорядження, обов’язково взяти із собою:
- похідну аптечку;
- індивідуальні ліки;
- при необхідності, крем від сонця;
- антиалергічні засоби;
- окуляри;
- засоби для розведення вогню (сірники).
Із групового спорядження: мапи, казанок, чайник, пальник (газовий), ніж, налобний ліхтарик, набір посуду, туристичні килимки, тент, кусок мотузки.
Свій інвентар, вкладаємо в туристичний рюкзак із рекомендованим об’ємом 40-70 літрів для жінок-чоловіків та 15-20 для дітей. Рюкзак цього разу нам знадобиться вмісткіший, тому на його вибір слід зробити більшу увагу, зокрема зосередитись на його зручності та легкості.
Маршрут
Вже традиційно для нас, вирушаємо в дорогу із залізнодорожнього вокзалу, дизель-поїздом Коломия-Рахів, який відправляється о 8:15. Квиток до станції Татарів вартуватиме близько 25 грн. Дорога, як завжди, цікава особливо для дітей, яких у нашій групі аж троє. Оскільки ідемо трьома сім’ями, то із собою прихопили настільні ігри, щоб трохи повеселитися в дорозі. Переїзд досить комфортний та займає близько двох годин.
Прибуваємо в пункт призначення десь о 10:30, виходячи з потяга миттєво відчуваємо свіже гірське повітря. Витрачаємо декілька хвилин для фото на фоні старого вокзалу та рухаємося вслід за нашим локомотивом.
Оскільки від ж\д станції Татарів до початку стандартного маршруту на Хом’як ще є добрий шматок дороги, то наше завдання пройти ще 200 метрів до основної магістралі та зловити попутний маршрутний транспорт. Чекати довго не доводиться вже за 15 хвилин сідаємо в автобус Івано-Франківськ-Буковель та за 10 грн доїжджаємо до початку нашої стежки. Маючи бажання і трохи вільного часу, ми робимо привал та збігаємо декілька метрів нижче до річки, де організовуємо кемпінг. Готуємо обід, купаємося та загаряємо, водні процедури дуже подобаються нашим дітям. Такий привал дає нам можливість перепочити та дочекатися друзів, які доганяють нас на власному авто. До речі, у випадку добирання автомобілем, останній можна залишити на зупинці, неподалік транспортної розвилки Поляниця-Буковель. Обід триває до 15:30, перечекавши сонячний пік, вирушаємо до підніжжя гори.
Старт маршруту розпочинається від контрольно-пропускного пункту Карпатського національного природного парку (КНПП), де потрібно заплатити за відвідування території парку. Вартість таких відвідувань 25 грн для дорослих та 10 грн для дітей. З цього місця ми мандруємо стежкою, заблукати тут точно не вдасться, бо на шляху зустрічається чимало туристів. Перебігаємо стрімкий струмок і виходимо на перше кам’яне поле, з цього місця стежка стає крутішою і починає «писати» зигзаг по крутому схилу, вкритому густим хвойним лісом. Такий підйом забере в нас близько 1,5 години часу, аж доки ми не вийдемо на добру лісову дорогу. Ще пів години і ми досягнемо полонини Барані, зовсім маленької за розмірами.
На полонині перетинаються основні маршрути на гору Хом’як, наш від дороги на Поляницю, та інший зі сторони лісництва. У верхній частині полонини проглядається стежка до вершини, слід відмітити, що вона найзручніша і найлегша в порівнянні із іншими. Проте, сьогодні на вершину ми не йдемо, бо на годиннику вже 18:00, а це означає, що нам необхідно вибрати та облаштувати місця для ночівлі, тому ми йдемо далі по дорозі, залишаючи позаду полонину.
Через 10 хвилин ми виходимо на полонину Хом’яків, а точніше сідло між горами Хом’яком та Синяком, протяжністю близько кілометра. Це наймальовничіша ділянка нашої подорожі і тут ми розбиваємо свій табір.
Чудові краєвиди, заворожують наш погляд, і саме тут приходить усвідомлення висоти, яку ми сьогодні пройшли. Шукаємо оптимальну стоянку між лісом і полониною, щоб мати можливість розпалити ватру. З водою тут проблем немає, але все ж доведеться пройтися декілька сот метрів назад, попередньо прихопивши всю тару для води. Сумувати тут не доведеться, оскільки даний маршрут мегапопулярний і до вашого приходу тут вже розбито від 10 до 50 наметів, але тому, що полонина протяжна – місце знайдеться для всіх.
На самій полонині випасають корів та овець, тому тут є колиби (кошари), де можна придбати сир та «бриндзю». А ми розтавляємо намети та готуємо свою вечерю, запікаємо м’ясо, співаємо пісень. В горах темніє зазвичай швидше, ніж на рівнинній Коломиї, тому ми прихопили по ліхтарику на кожний намет та вкладаємо дітей спати в спальні мішки. Зоряне небо на висоті, через чисте повітря здається так близько, що ми не стримаємося, щоб не постелити килимки та, виключивши світло, полежати на спині добрих пів години.
Наступний день починається із водних процедур та легкого сніданку, при можливості ми розбігаємося хто куди. В лісі достатньо грибів, а на полонині велика кількість «афинів» та «гогодзів», тож діти приходять замурзані із кольоровими руками. Ми добряче підготувались та взяли із собою фрізбі (диск для метання) та всілякі іграшки, тож дітлахи бавляться, бігаючи по густій траві. Збираємо табір та готуємо обід так, щоб не пізніше 12:00 вийти в напрямку полонини Барані та по стежці, котру ми вчора оминули здолати останні 100 метрів підйому. Через годину взійдемо на Хом’як, долаючи кам’яні розсипи та густі зарослі альпійської сосни, якою вкрита так названа «шапка» гори.
Вершину увінчує 4-х метрова статуя Божої матері та відкривається круговий огляд довколишніх гір. Милуємся краєвидами та переводимо подих, робимо перекус чимось солоденьким та складаємо плани на майбутнє. Головне тут занадто не розслаблятися, бо о 14:00 нам потрібно почати спуск вниз для того, щоб встигнути на автобуси, що прямують з Буковелю, або ж добратися на «рахівський» поїзд, що повертається у зворотньому напрямку. Автобуси курсують до 18:00, а поїзди відправляються із Татарова близько 16:00 та 21:00, тож це потрібно врахувати при плануванні маршруту.
Оскільки спуск із гір завжди є трудомісткий і виснажливий, рекомендую на нього витратити трішки більше часу, щоб не травмуватися і не забити м’язи.
Цей маршрут є ненайлегший у фізичному плані, проте він вам обов’язково сподобається, тому, думаю, ви неодмінно сюди повернетеся.
Фото із архіву Івана Візнюка
