ГЛУЗД

Ще не встиг у нашій пам’яті охолонути спогад про гучну прем’єру “Захара Беркута” від Film.Ua, як до кінотеатрів добрався новий проєкт студії ­– ­ історична драма “Віддана”. Минулого разу стрічці не вдалося цілком виправдати сподівання, а які враження залишилися після перегляду “Відданої” і чи розчаровані ми картиною цього разу – спробуємо розібратися зараз разом із вами. Поїхали!

Фільм “Віддана” –  це екранізація відомого роману Софії Андрухович “Фелікс Австрія”.  Загальний кошторис фільму становить ₴60 млн, із них частка Мінкульту –  ₴25 млн. Зняла картини режисерка Христина Сиволап, для якої “Віддана” стала дебютом на великому екрані.

Стрічка розповідає про двох жінок – пані Аделю та її служницю Стефу, чиї долі “сплелися так тісно, як стовбури двох дерев”. Події картини розгортаються в місті Станіславів (тепер Івано-Франківськ) кінця ХІХ – початку ХХ століття. Із чим творча команда впоралася на всі 100%, то це з відтворенням історичної епохи. Робота з костюмами просто неперевершена, безліч унікальних страв тогочасної Галичини, інтер’єр та декорації виглядають дуже натурально й естетично – вражає. Для знімання фільму під Києвом на чотирьох гектарах землі відтворили справжнє місто. Сприймається це видовище дуже натурально. І я б назвав це, певно, найвражаючою роботою з декораціями серед усіх досі знятих українських фільмів. Якби ж лише ця краса часом не переривалася аж ніяк не обов’язковими графонистими вставками, які одразу ж понижували рівень натуральності… Ну, але то вже інша історія.

Тож за ефект перенесення в часі – респект. Частково через те й картинка в більшості випадків виглядає апетитно. Також хочеться похвалити операторську роботу Олексія Ламаха за декілька дуже соковитих кадрів. І це все прикрашає надзвичайно вдалий музичний супровід Євгена Філатова, що не раз викликав мурашки під час перегляду.

Щодо акторів – усе не так однозначно. Роман Луцький в образі Петра Сколика, чоловіка Аделі, є перлиною фільму. Його харизма просто заповнює кадр. А до багатьох інших акторів є трішки претензій, особливо до виконавців другорядних ролей. 

Роль головної героїні Стефанії Чорненько дісталася Маріанні Янушевич, яка є полячкою. Аделю зіграла Олеся Романова. Також в епізодичних ролях з’явилася балерина Катерина Кухар та геніальна Ірма Вітовська.

Але головною проблемою традиційно став сценарій… Сам роман Софії Андрухович є дуже психологічним і розкриває дуже багато тем. Але в стрічці частину цього не вийшло передати через невеликий хронометраж, частину – через не дуже правильно розставлені пріоритети, а частину –  через те, що в кіно просто неможливо зобразити роздуми головної героїні, якими наповнена книга і які передають головний зміст історії. Тому сюжет виглядає трішки сухим і нерівномірним. Деякі сюжетні рішення виглядали просто недолуго, що псувало враження. Приміром, навіть цікаві ідеї, такі як лини, що говорять, викликають зніяковіння через контекст, у якому їх втілено. Маю на увазі серйозні сцени, які перериваються взагалі несерйозними сюжетними рішеннями. І все б нічого, якби це личило стрічці. А так, то вона сприймається дуже розрубано.

Також наслідком того, що в кіно неможливо передати роздуми героїв, є непояснювана поведінка. Ми не бачимо виру почуттів, що змусив персонажа вчинити щось різке. Як ось, наприклад, головна героїня Стефа під час гостювання у їхньому домі отця Йосифа пропонує Петрові линів. Той відмовляється, на що Стефа обурюється, вмить підбігає до вікна і викидає цілу тарелю приготованих рибин. А потім ті графонисті лини летять містом і падають в озеро. І глядач просто не бачить, ЧИМ зумовлене аж таке радикальне рішення Стефи. Якщо в романі подібні сцени сприймаються органічно, то в кіно такий різкий розрив викликає дисонанс. Фільму це просто не личить.

З тієї ж причини стрічка переповнена безліччю емоцій персонажів, які складно зрозуміти. Через це на екрані часто якось забагато істерики чи сліз. Також частково через те, що історію складно втиснути в такий хронометраж.

Проте попри розшарпаність історії творцям фільму вдається донести головну ідею до глядача. Вона вкладена в гасло стрічки: “Кожен отримує те, що хоче. Кожен має таку любов, якої прагне”. Фільм про те, як люди заганяють самі себе в клітку, живуть власними ілюзіями, які стають із ними одним цілим. І тоді вивільнитися стає дуже складно.

У будь-якому разі фільму заважають сценарні недоробки. І важко до кінця зрозуміти причину такої суперечливості сцен. Може, “Фелікс Австрія” не з тих творів, які варто втілювати на екрані, а може, у команди фільму просто забракло досвіду для того, щоб оформити таку історію. Враження після перегляду дуже неоднозначні, але назвати фільм “Віддана” провальним не можна, адже він справді має дуже багато класних рис, які варті уваги. Проте складно визначитися, наскільки високу цінність несуть ці деталі в сучасному світі кіно, якщо сама історія помітно шкутильгає.

Та якщо підсумувати всі плюси й мінуси, можна сміливо стверджувати, що “Віддана” є дуже щирим і гарним кіно, яке однозначно варте вашої уваги.

Це була моя думка, а ви можете сходити в кінотеатр і скласти власне враження про цю стрічку. А на цьому все, дякую всім за увагу. І чекайте наступних зборів Загону Кіноманів.

Па Па!

Автор: Віталік Гордієнко

Отримувати сповіщення з новими матеріалами можна в нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)