Життя з ярликами

Настав час поговорити про “інших” у форматі кави, але замість тістечка в нас тема про дітей, яким не дуже солодко в суспільстві, які народилися “особливими”, а  бачать їх незручними, некомфортними, ніякими… Більшість хоче, щоб діти з особливими освітніми потребами були невидимками, грати з ними в хованки й не шукати. Але вони роблять усе, щоб їх знайшли та допомогли.

Мені взагалі дивно: як в епоху інтернету, коли будь-яку інформацію ми знаходимо, клацнувши мишкою, може існувати думка, що ДЦП, розлади аутичного спектра, синдром Дауна, ментальні порушення тощо є заразними. Впевнена, гугл від таких запитань стресує.

Кожна “особлива” дитина унікальна, але в кожної свої “над”, своє “занадто”.

Яке ж воно життя “особливих”? Наука не має аргументованих даних про їхнє життя і соціальне становище в період первісного ладу, та можна припустити, що в ті часи вони не могли брати участь у житті спільноти, тобто не полювали, не здобували їжі, були не потрібні клану, і від них відмовлялися.

В античному світі життя “особливих” було трагічним. Їх не вважали громадянами країни, а їхній статус прирівнювали до статусу рабів. У гіршому випадку їх очікувала фізична смерть, а в ліпшому — громадянська. Навіть якщо патологія проявлялась у пізньому віці, таких осіб позбавляли права громадянства, участі в суспільних заходах, права успадковувати власність тощо. У світ вільних громадян “особливі” не мали доступу. Безпосередньо після народження дитини старійшини громади вирішували, чи дати їй шанс на життя. Якщо рішення було позитивним, до семирічного віку дитина жила в сім’ї. Якщо народжувалась негарною або слабкою, її одразу кидали в гірське провалля, а на ту, яка вижила, вішали ярлики.

Я люблю збирати ярлики: і ті, які на товарах, і ті, які вішають на людей. Нещодавно вивчала ярлик на коробці соку. Такий яскравий та веселий, приємно дивитися. На зворотному боці вказано інгредієнти, а печатка стверджує: уряд України перевірив цей яблучний сік і схвалив його.

Ярлики багато про що говорять: ще не спробувавши яблучного соку, я вже знаю його склад і те, що його схвалив уряд. Компанії витрачають на ярлики тисячі, навіть мільйони гривень, щоб товар нам сподобався і щоб ми його хотіли придбати.

Ярлики, які вішають на людей, не завжди такі привабливі. Деякі з них яскраві та кольорові, на кшталт особливчик, їх приємно чути, а деякі, для прикладу, відсталий, звучить сіро, аж кисло в роті. Кожен ярлик красномовно характеризує людину, підкреслює якусь її особливу рису, яку, може, я ніколи б і не помітила. До то ж ярлики, навішані на людей, не схвалено печаткою уряду і вони не завжди правдиві.

Здається, особливі діти аж вистрибують за ярликами — і, зрештою, приємні отримують не завжди. Усім дають прізвиська, а дітям з особливими освітніми потребами вдається назбирати купу жахливих, жалюгідних, препаскудних ярликів, які приклеюються і залишають по собі рубці на гладенькій, ніжній шкірі. Останній, який я почула, — це дитина-біоматеріал. Людина, яка таке придумала, остаточно втратила здоровий глузд.

Коли ярлик повішено, навіть якщо він неправдивий, люди зазвичай починають поводитися відповідно до отриманої характеристики. Цей магічний вплив досліджено й опубліковано, він називається «ефектом Пігмаліона». Річ у тім, що діти дізнаються, ким вони є, від оточення. Пригадайте дітей з особливими освітніми потребами, яких ви знаєте. Що ви можете про них сказати, якими словами? Словами на мільйон гривень з рекламних буклетів? Словами-ярликами, які сповнені гордістю, через які ви задоволено і радісно усміхаєтеся? Словами добрими, правильними, позитивними?

Скажімо відверто: навряд…

Більшість з нас стикається з величезною кількістю ярликів, які впливають на наші думки, почуття, ставлення до “особливих”. Якщо ми хочемо мати з ними хороші, здорові стосунки, треба витягти всі ярлики на світ Божий, перебрати, проаналізувати та назавжди відмовитися від тих, які роблять дітей нещасними, затуляють промінці можливостей і пригнічують внутрішній потенціал.

Почніть вживати коректні терміни, що розкривають потенціал та можливості дитини, навчіть цього оточення — й усе зміниться на краще.

Ми мусимо бути цілеспрямованими, як компанії, які витрачають мільйони гривень на ярлики та етикетки.

Чи зручно вам ходити в одязі з ярликом? Однозначно, ні. Тому робіть висновки…  Якщо зірвати ярлик, стане дуже легко і комфортно. Всім. Без винятку. Це так просто.

Авторка: Людмила Михайлова

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.