Віктор та Марина Шаповал із селища Нововоронцовка Херсонської області — подружжя, яке у 2012 році стало прийомними батьками, а 2013-го вони створили дитячий будинок сімейного типу, який після початку вторгнення релокували до Коломиї.
“Ці діти вже не переживають того, що колись проживали їхні батьки”
До того, як стати прийомними батьками, сім’я Шаповалів працювала хто де: Марина — кухаркою в лікарні, а Віктор — водієм.
“Нашій доньці в 2012-му було вже 15 років, будинок став порожнім, без сміху. І ми з чоловіком подумали, що маємо великий дім і подвір’я, то чому не взяти діток, які потребують батьківської любові. Перших вихованців нам запропонувала Служба у справах дітей, тепер ми вже самі до них звертаємось. Перед тим, як стати прийомними батьками, порадилися з донькою. Вона була не проти, навпаки згодом поладнала з наймолодшою нашою дівчинкою, яка жила з нею в кімнаті”, — розповідає Марина Шаповал.
Облаштували будинок із власних коштів, без допомоги держави. Спершу у родині з’явилося четверо дітей — віком один рік і сім місяців, три, чотири і вісім років, у 2013 році взяли ще двох. Зараз у будинку п’ятеро дітей. Коли вихованці стають повнолітніми, то полишають дім Шаповалів і починають самостійно дбати про себе. Не всі старші підтримують зв’язок із Віктором та Мариною, але загалом діти часто навідуються в гості, а відколи родина мешкає в Коломиї, підтримують комунікацію через відеодзвінки.
“Найголовніша для нас винагорода — коли діти виходять з родини і в них складається своя доля, коли вони створюють власну родину, у них з’являються сини і доньки — й ці діти вже не переживають того, що колись проживали їхні батьки”, — ділиться Марина.
“Покидали все в машину і поїхали”
Рідна донька подружжя на той час вже жила зі своєю сім’єю в Харкові, а 8 березня 2022 року Марина з Віктором запропонували їй приїхати до них у Херсонську область, де, думали, буде безпечніше. А 10 березня всі разом вирушили з селища у напрямку Івано-Франківської області.
“Ми виїжджали дуже важко, до останнього думали, що до нас не дійдуть. Напоготові були тільки документи і валізка з медикаментами. У дітей були рюкзачки з одягом і ще сумка з водою. Коли ми дізналися, що росіяни за 40 кілометрів від нашого селища, покидали все в машину і поїхали”, — каже жінка.
Їхали двома машинами: в одній брат Марини віз доньку з внучкою, а в іншій їхало подружжя з п’ятьма дітьми. До пункту призначення добиралися три доби: одну ніч провели в Кривому Розі, іншу в гуртожитку в Умані.
“Діти зовсім нічого не розуміли, ми вберегли їх від вибухів, бо одразу поїхали. Але по дорозі вони бачили військову техніку, блокпости, людей у формі зі зброєю, підірвані заправки, чули постійні сирени”, — ділиться Марина.
Марина знала, що по маминій лінії має далеких родичів на Волині та в Івано-Франківській області. Через сильну втому від дороги вирішили зупинитися в родичів, які живуть в селищі недалеко від Коломиї. Там пробули дев’ять днів, паралельно їздили до Коломиї питати про допомогу, оскільки не мали з собою нічого, окрім ліків та документів.
“Перше, що діти відчули по приїзді, — тут було тепло і можна помитися. Коли зареєструвалися як ВПО, з часом нам зателефонували зі Служби у справах дітей і запропонували приміщення в Коломийській єпархії для безкоштовного проживання. Ми погодилися й живемо тут досі”, — розповідає Марина Шаповал.
“Завжди є маленькі, які потребують уваги люблячих батьків”
Згодом діти адаптувалися до нового місця. Дитячому будинку сімейного типу допомагала облаштуватися Служба у справах дітей. Під час канікул вони відвідували різні гуртки, футбольні заняття та художню школу. Також навідувалися викладачі із 5-го ліцею і проводили час з дітьми.
“Офіційно ми не ходили в коломийську школу, але діти просто приходили і комунікували та займалися з викладачами. На той момент в Україні ще було дистанційне навчання. Восени, коли у Херсоні все налагодилося, наші вихованці відновили навчання у нововоронцовській школі, заняття відбуваються онлайн”, — продовжує жінка.
Скоро родина Шаповалів планує оселитися у приміщенні-шелтері, яке для безкоштовного проживання їм запропонували у Коломийській міській раді. На новому місці планують взяти до свого дитячого будинку сімейного типу коломийський дітей-сиріт.
“У нас завжди було бажання брати діток в родину. Наші вихованці вже виросли і скоро підуть в доросле життя, а завжди є маленькі, які потребують уваги люблячих батьків. У єпархії в нас не було змоги брати нових дітей, бо зараз всі наші вихованці живуть в одній кімнаті, але коли ми переселимося, то обов’язково візьмемо в нашу родину нових діток”, — каже матір.
Родині подобається в Коломиї, кажуть, що тут гарно, а головне — тихо і спокійно. Марина ділиться, що дітям дуже не вистачає спілкування з друзями, а також подвір’я та собаки, якого залишили в селищі на Херсонщині. Про повернення додому родина поки що не думала, і не знають, чи вдасться це здійснити.
“У будинку в Херсонській області були часткові пошкодження, жити там можна, проте небезпечно”, — доповнює жінка.
“Чужих дітей не буває, і я вважаю, що кожна дитина має право на люблячих тата і маму. Це несправедливо — залишати таких дітей без батьків. Батьківства не треба боятися, варто просто давати свою любов і турботу діткам”, — завершує Марина Шаповал.
Цей матеріал створений завдяки підтримці програми “Єднання заради дії”, яка виконується IREX в Україні за підтримки Державного департаменту США. Вміст є винятково відповідальністю медіа ГЛУЗD та не обов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Ілюстрація: Ірина Ясінська
