Проект реалізований за підтримки Sushi House
Зірватися і поїхати з товаришем велосипедами до Греції? Чому б і ні?! Покинути роботу, бо набридло робити одне й те ж? Легко! Взяти участь у “батлі” народних пісень, щоб переспівати грузинів? Залюбки!
Людина-емоція, людина-натхнення, людина-свобода – це коротко про Дениса Смірнова. Викладач з біології та хімії змінив безліч робіт: працював іхтіологом, продавцем у зоомагазині та мобільної техніки, змінив дві посади на заводі, а тоді покинув усе заради того, щоб бути собою. Які пригоди з ним траплялися по дорозі в Грецію та як воно – жити серед гір у “Хаті-Майстерні” – своєю життєвою філософією чоловік поділився у наступному Глуздівському Чаюванні:
– Ти працював за спеціальністю?
Було діло. Після закінчення університету деякий час працював у Чернівцях в рибоохороні на посаді іхтіолога. Це моя спеціалізація, яку я здобув в університеті. Ще працював в зоомагазині. Це були 9 місяців цікавого життя. Особливо перші два тижні, коли тільки почав працювати, а решта працівників звільнились і я залишився сам. Було дуже весело.
В рибоохороні я зрозумів, що мені набридло робити одне й те саме. Тож, коли на травневі свята керівництво не відпустило мене у традиційу поїздку до Криму, я просто звільнився (події відбувались до окупації Криму – ред.). Повернувшись додому, пішов працювати на завод. Потім звільнився. Згодом повернувся на той же завод, але на іншу посаду. Знову звільнився. Після цього пішов працювати в магазин мобільної техніки. Але і там не затримався, на якийсь час осів вдома. Хотів зрозуміти, куди рухатись далі.
– Ходять чутки, ніби ти поїхав з товаришем велосипедами у Грецію. Розкажи про цю авантюру.
Минулого року я вирішив поїхати велосипедом до Греції. Набрав товариша і кажу: “Сашо, а не знаєш когось, хто би згодився на отаку пригоду?” Він обіцяв обговорити це питання. Отже, Саша приїхав, ми сіли за стіл і вирішили, що поїдемо вдвох та почали збори. Спеціальної підготовки не було. До того я декілька років катався, деяке спорядження було, деяке купили перед подорожжю і 11 травня цього року я сів на свій велосипед і поїхав у Чернівці, звідки ми домовилися стартувати.
Загалом моя подорож охопила 41 день і вилилася у 2800 кілометрів доріг семи країн та цілу колекцію штампиків в паспорті.
Маршрут виглядав так: зустрілися в Чернівцях, вирушили до Румунії, проїхали її майже всю з півночі на південь через Трансфегераш, заїхали в Болгарію, доїхали до Софії, сіли на потяг і дременули до кордону з Грецією.
У Греції подивились, як сонце сходить з-за Олімпу в перший день літа, тоді поїхали в Македонію, з Македонії – в Албанію, згодом – назад в Грецію. Кінцевою точкою був Корфу (Ке́ркіра, відоміша під італійською назвою Корфу — найпівнічніший серед Іонічних островів Греції. – ред.), звідки Саша полетів в Білорусь, а я – в Польщу, потім – потягом в Україну.
На диво, усе пройшло спокійно. На кордоні з Албанією була кумедна ситуація. Перетинаємо кордон. Прикордонник подивився на нас, наші документи, тоді на велосипеди, знову на нас, потім знову на велосипеди і в паспорти. “З України? На велосипедах?” – питає нас. Ми кивнули, він потиснув руку і пропустив. Люди не дуже дивувалися, там багато хто так подорожує.
– Чому ви вирішили податися у ці мандри?
Лейтмотивом усієї подорожі було питання: “Що ми тут робимо?”
От, наприклад, лежимо в гамаках в Албанії на березі Охридського озера, дивимось на Македонію, з якої вчора приїхали. Під ногами краби повзають, з води стирчать дві зміїних голови, дивляться на нас. Тиша, спокій. “Саш, що ми тут робимо?” – “Звідки я знаю? Їдемо, та й добре”.
Дуже запам’ятався момент, коли долали останні кілометри до Корфу. Ми пливли на паромі: вечір, сонце сідає в море, допиваємо албанський коньяк, заїдаючи грецькими апельсинами, і тут я розумію, що минув рівно місяць з початку подорожі. Неймовірні відчуття.
Під час подорожі таких приємних моментів назбиралося дуже багато.
Перший день в Румунії, коли нас запросив в гості Сашин тезка, ми смакували вино з м’ясом на його подвір’ї.
Чи чолов’яга на велосипеді з лижами за спиною, який спускався по Трансфегерашу нам назустріч і підказав, як пройти по гірському шосе.
Гірське водосховище, де ми пробували впіймати рибу саморобною вершею.
Перший день в Греції, протягом якого ми вперше подолали більше 100 кілометрів і зустріли далекобійника дядю Вову зі Львова. Чоловік нас пригостив гороховим супом з України і оливками з Туреччини. То саме були Зелені свята.
Дві ночі біля маленького рибальського містечка Метхоне: з повним місяцем, грозою і зграєю кумедних місцевих собак.
Німецькі туристи, які підбадьорювали нас на підйомі до перевалу перед Охридським озером і краєвид з нього… Спогадів – на маленьке життя, яке вмістилося в одну невеличку поїздку.
Зараз обдумуємо про поїздку на Трансфегераш, десь влітку, щоб не місити сніг, як цього разу, а повноцінно насолодитися тамтешніми краєвидами.
– Ти багато подорожуєш?
Переважно Україною. Закордоном, крім цієї поїздки, був ще у 2014 році, у Грузії. Ночували в палатках, дві ночі провели в Боржомському парку. Грузію починаєш розуміти тільки переживши певні ситуації. Заходимо ми компанією у цей Боржомський парк, там все цивілізовано: чистенько, лавочки на кожному кроці. Стоїть охоронець, який дивиться на нашу компанію, в якій 15 людей з рюкзаками. Всі ми завалила в парк ввечері. Було видно, що ми явно збираємося там ночувати. Бачить 5-ти літрову пляшку і питає: “Вино?” – “Так, вино”, – відповідаємо. – “Ну тоді добре!” – і все, вся реакція.
Ще одна ситуація. Йдемо містом, чуємо спів, бачимо гурт молодих людей з традиційними інструментами. Виявляється, в місті фестиваль, а це – учасники фестивалю співають грузинських народних пісень. Ми з ними познайомилися, сіли разом, багато спілкувалися. Так захопилися, що стоїмо біля автобуса, в якому той ансамбль мав їхати додому, і співаємо одне одному народних пісень: вони – грузинською, ми – українською, і ніяк розійтися не можемо.
Грузія – дивовижна країна, і люди там неймовірні.
– Чим зараз займаєшся?
Зараз я інколи чергую на Хаті-Майстерні. (Хата-Майстерня – будинок хостельного типу в селі Бабин з цікавою історією і концепцією, в якому проводять тренінги, семінари, табори.- ред.), хоча це радше відпочинок, а не робота.
Сама хата триповерхова. В цокольному поверсі обладнана кухня і в ній є велике вікно з лежанкою поруч. Лягаєш на цю лежанку і дивишся на гори. В радіусі 600 метрів навколо немає жодних будинків. Ліс, тиша, ти і дві кицьки: мама і донька. Там повний релакс, відчуваєш себе на ура. Окрім того, постійно спілкуєшся з різними людьми: у Хату-Майстерню приїжджають люди з-за кордону, з різних куточків України. Ну і місцевий колорит, темп життя, говірка, з якою без домашнього вина не розберешся…
– Як ти борешся з емоційним вигоранням?
Можу замкнутися і зникнути з горизонту для всіх. Побув десь тиждень, відмовчався – попустило. Можна просто перемкнутися на щось інше. Переключення – це найкращий відпочинок. Набридла робота – зробив ремонт на кухні своїми руками, навчився сам плитку класти. Коли там сумувати? Ну день-два. А далі стає нецікаво.
– Яку літературу читаєш?
Останнє, що читав, – Еріх Фромм “Людина для себе”. Ще на Хаті була книжка української фантастики 20-30-х років. Теж її прочитав. Взагалі багато різного читаю.
– Назви три улюблені книжки.
- Джеральд Даррелл “Моя сім’я та інші звірі”.
- Роберт Хайнлайн “Маю скафандр — здатен мандрувати”
- Генрі Лайон Олді “Безодня голодних очей”
– Маєш хобі?
Я все пробую потрошки. Вдома стоїть саморобний акваріум з японськими креветками. Вчусь вирізати з дерева, малювати. Граю на гітарі і дримбі. Одним словом, усе, до чого руки дотягувалися, пробував.
– Яка твоя філософія?
Це швидше цитата з пісні KOZAK SYSTEM: “Усе минає, І це мине”. Не треба на чомусь зациклюватися, єдине, що дійсно має значення, – це постійно змінюватися. Якщо ти не змінюєшся – то деградуєш.
-А тепер традиційні питання Чаювання. Чи вижив би ти на безлюдному острові?
Так, бо я вмію це робити.
– Якби ти мав суперсилу, якою вона була б?
А я вже її маю. Я нормалізую все довкола себе. Якщо щось було не так, то біля мене воно налагоджується. Мені здається, це прекрасна суперсила.
– Які плани на майбутнє?
Поки що ніяких. Планування доволі невдячна справа, бо, врешті-решт, усе буде не так, як ти планував. На мою думку, правильніше мати намір, тоді більше шансів, що воно станеться. От я мав намір поїхати в Грецію – взяв і поїхав, не надто плануючи.
За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва
Фото: Оксани Санагурської та особистий архів Дениса Смірнова
Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та відкривайте разом з нами нові, нетипові та яскраві особистості.
