Проект реалізований за підтримки Fun Coffee
Вона палка шанувальниця українського народного танцю. Цю любов прививає і дітям, з якими уже досягла чисельних нагород і зупинятися не думає, це тільки початок.
Надія Чаленко присвятила народному танцю чимало сил, але це не просто робота, швидше покликання. Окрім свого палкого кохання до танцю, вона знаходить час та сили бути чудовою мамою та дружиною. До слова, донечка Наді теж має відчуття ритму та тягнеться до танців, та й свого чоловіка Надія знайшла завдяки хореографії. Спочатку молоді люди були парою у танці, зараз у житті.
Більше про керівника уже знаного “Дивограю” та її пристрасть до розвитку українського народного танцю читайте у наступному інтерв’ю “Жінок з Глуздом”.
– Чому саме танець став справою життя?
– Я займаюсь танцями ще з 5 класу. Дуже це любила… Сніг, дощ? Байдуже! Я знала, що в 5 годині в мене тренування і йшла. Спочатку просто займалась, нічого не плануючи, я не бачила себе відомою артисткою.
Пізніше, через певні обставини, здобувала освіту вчителя трудового навчання та креслення, але зрозуміла, що це не моє і вступила до Рівненського державного гуманітарного університету за спеціальністю “хореографія”. Пізніше спробувала працювати в будинку школяра, мене взяли на випробний термін, а працюю й досі.
-Як виник ансамбль «Дивограй»?
-Ансамбль створений на базі гуртків народного танцю Коломийського будинку дитячої та юнацької творчості у 2006 році.
Спочатку було шестеро пар дітей, пізніше місто почало чути, що існує такий гурток і кількість дітей зростала. Зараз налічується близько 90 дітей, віком від 6 до 17 років.
– Хто із відомих хореографів чи колективів Вас надихає?
– Серед колективів – Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського і звичайно – Дана Демків та її народний аматорський ансамбль танцю “Покуття”. Згодом так склались обставини, що ми з Даною Демків та її колективом почали вести тісну співпрацю. Я дуже вдячна долі за кожну зустріч з нею, за кожне слово, яке навчає.
– Якими успіхами може похвалитись «Дивограй» на сьогоднішній день?
– “Дивограй” – учасник багатьох концертів, престижних фестивалів та конкурсів в Україні та за кордоном. Серед нагород чимало гран-прі, призових місць. Ми отримали різні дипломи, пам’ятні нагороди та грамоти. Найзначнішою нагородою на сьогоднішній день для “Дивограю” є присвоєння Міністерством освіти і науки України звання “Зразковий художній колектив”.
– Що мотивує Вас робити такі великі кроки успіху?
– Це любов. Я прийшла до думки, що робила це просто, бо любила. А відтепер появились більші цілі. І це завдяки дітям.
– Які труднощі виникають в роботі?
– Не можу назвати це труднощами, але.. Народний танець вимагає пари, тобто хлопчик-дівчинка. Зараз з цим трохи важко.
Результативна робота вимагає системного підходу: спочатку ми говоримо, щоб налаштуватися, переключитись від комп’ютерних ігор та інших зовнішніх чинників, які заважають зосередитися, і починаємо невтомно працювати.
Я хочу донести своїм вихованцям, що танець живий, коли є емоція, тоді тіло може робити красу. І тішусь, коли мене чують.
– Труднощі надають сил чи навпаки?
– Це схоже відчуття до того, коли робиться розтяжка: щоб сісти на шпагат. Болить? Болить. Але це нормально, це треба сприймати, як виклик і розуміти, що воно зробить тебе сильнішим і відкриє в тобі нові вміння та навики, а згодом буде видимим результат.
– Чому Ви обрали саме український народний танець?
– В один момент зрозуміла, що цей стиль танцю є близьким для моєї душі. Та барвистість, емоційність притаманні нам генетично. А ще якщо людина, яка танцює сама по собі, емоційна і вміє це обіграти, то в танці це особливо круто. Костюми все це тільки підкреслюють.
– Ваша донечка також займається танцями, не дивлячись на те, що дуже маленька. Це була Ваша ініціатива чи Віка хоче бути схожою на Вас?
– Я її не примушую. Вона бігає, скаче – це, напевно, в генах закладено. Віка робить перші кроки у сфері хореографії, вона ще маленька, але каже, що хоче бути схожою на мене (Сміється). В будь-якому випадку, я не буду їй нав’язувати!
– Ви успішна жінка, керівник хореографічного колективу, дружина і мама. Як Ви все встигаєте?
– Цього досягнути вдалось не одразу. Щоденна робота над саморозвитком, підтримка люблячого чоловіка і звичайно надихає мене маленька донечка, яка є сенсом нашого життя.
– Чи вистачає терпіння Вашому чоловікові приймати такі шалені ритми Вашого творчого життя?
– Він, як ніхто розуміє мене, бо сам був танцівником та й поєднав нас танець (Усміхається).
Ми танцювали в парі, так і з’явилися почуття, а згодом і сім’я.
Сергій теж творчий, він знайшов себе у фотографії, займається цим професійно, але танці йому близькі і в цьому він є моєю найбільшою підтримкою.
– Які цінності Ви вкладаєте у виховання Віки?
-Під час виховання Вікторії великий наголос робимо на чесність, повагу і активно знайомимо її з культурною спадщиною українського народу.
-Як почати займатись танцями людині, яка раніше ніколи не танцювала?
– Має бути сильне бажання. Якщо воно є, то знайдеться і час, і місце.
– В чому, на Вашу думку, проявляється жіночність?
-Жіночність проявляється під час певних ситуацій, в яких зазвичай жінки реагують емоційно: жіночність – це вміння легко вирішити проблему, залишаючись при цьому ніжною, без зайвих емоцій та передчасних висновків.
За інтерв’ю подякувала Адріана Ковальчук
Фото: Сергій Чаленко
Гарячу каву та затишок люб’язно надала адміністарція кав’ярні Fun Coffee: м. Коломия, площа Ринок, 2. Контактний номер: 063 990 997
