Проект реалізований за підтримки Sushi House
Олександр Дадак 13 років прожив у Києві, жодного дня не працював за спеціальністю, та ніколи не жалів через це.
Він палкий любитель футболу та смачняшок, щоправда старанно відучує себе від останнього. Чоловік захоплюється латинськими танцями та слідує за своїм внутрішнім компасом, про це йому нагадує зовнішній, який знаходиться на руці.
Наш наступний герой Чаювання – “SEO-шник”, який не зважає на стереотипні думки людей довкола та слідує за власним курсом: інколи з м’ячем, інколи у такт музиці, а часом і на лижах…
– Яка у тебе освіта? Працював по спеціальності?
– Я закінчив Коломийський політехнічний коледж, а тоді чотири роки навчався в Київському національному авіаційному університеті за спеціальністю “Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології”. Паралельно ще отримував другу вищу освіту за спеціальністю “Фінанси”. Але ні по одній, ні по іншій спеціальності жодної хвилини не працював. Ні на одній роботі не питали, чи є диплом, просто цікавились, який університет закінчив. Зазвичай, питали просто для галочки.
– То як ти знайшов себе?
– Починав контент-менеджером, вносив товари на інтернет-сторінки магазинів. Паралельно почав захоплюватись сайтобудовою. Навчався цьому самостійно, створив свій блог ( www.oleksandrdadak.com), щоправда, останні декілька років закинув цю справу. Потім працював адміністратором сайтів. Зараз я – “SEO-шник”, займаюся оптимізацією сайтів, рекламою в Інтернеті. Я люблю те, що роблю.
- Часто зустрічаєшся з труднощами?
– Одне з того, чим подобається робота – це виклики. Можливість навчитися чогось нового. Одразу сідаю вчитись, шукаю по блогах, сайтах, як робиться та чи інша річ, і дізнаюся те, що потрібно! Останнім таким викликом був зустріч по лінкбілдінгу, тобто робити посилання, розсилати листи по сайтах, щоб знайти можливість замовнику розмістити посилання на свій сайт або навпаки. Трохи рутинна робота, але цікава.
– Чому повернувся в Коломию?
– Так життя склалося… Вирішив спробувати себе в Коломиї. Я ніколи не прив’язував себе до одного місця. Можливо, в Києві крутіше, адже там більш розвинена інфраструктура, є набуті знайомства, але добирання на роботу півтори години туди й назад щодня – це зло. Друзів багато, але часто було складно організувати зустріч з ними. Доводилося домовлятися за тиждень або два, щоб зустрітись. У Києві зазвичай все потрібно планувати наперед. Здається, невеличкі дрібниці, але вони мають вагомий вплив на життя.
– Що тебе мотивує?
– Прогрес. Коли я бачу, що стаю у чомусь кращим.
– Як борешся з емоційним вигоранням?
– Коли сидиш весь час перед монітором, то, звичайно, виснажуєшся. Мені допомагає футбол. Він дозволяє розслабитись, підтримувати в тонусі тіло та розум.
– Як давно займаєшся футболом? Це просто хобі чи займаєшся на професійному рівні?
– Футбол – це моє друге життя, ним я займаюся з дитинства. Поки жив і навчався в Коломиї, грав у великий футбол за Воскресінецьку команду. Переїхавши в Київ, почав грати у футзал, оскільки потрапити у великий футбол дуже важко – потрібно мати зв’язки.
Футзалом займався напівпрофесійно. Мене взяли в команду “DeLonghі”. Ми грали в першій лізі чемпіонату Києва. Спонсор винаймав зал, забезпечував формою та іншим інвентарем. У нас був тренер, тож підготовка, відповідно, була на рівні.
Коли повернувся в Коломию, то найважче було у період адаптації з футболом. Я тринадцять років прожив у Києві, усі друзі та знайомства там. Тут довелось починати практично все з нуля, та вдалось активізуватися, тепер граю 4-5 разів на тиждень. Знайшов людей, які грають у міні-футбол. Знову ж таки, запросили грати у великий футбол за Воскресінці. Гра більше для себе. Поки що я не знайшов команди, яка б грала на напів професійному рівні, як я. Чув, що із зими в залі на Довбуша відновлюються матчі з футзалу. Можливо, там знайду команду.
– Яка твоя улюблена футбольна команда?
– В Україіні я вболіваю за всі команди, які грають в Лізі чемпіонів та Європи. А з іноземних є дві улюблені – Барселона та Ліверпуль.
– Ти, мабуть, дотримуєшся правильного харчування. Складно? Не тягне на заборонене?
– Мені завжди було дуже просто відмовитись від солодощів чи алкоголю. Вже близько півроку стабільно ранки починаю з вівсянки. Тобто коли вага або самопочуття заважали мені тренуватись, я обмежував себе в цьому. Хоча я дуже люблю солодке. Я – страшний солодкоїжка. Зараз дозволив собі розслабитись, адже не тренуюсь так, як в Києві. Але любов до футболу компенсує все це.
– А який улюблений десерт?
– Мабуть, що чізкейк.
– Вмієш готувати?
– Готую. Вмію з дитинства, потім відточував майстерність в гуртожитку, продовжив освоювати ці навички і тоді, коли почав жити на квартирі в Києві.
– Любиш подорожувати?
– Зазвичай, стараюсь одну-дві країни в рік відвідувати. Загалом відвідав близько тринадцяти країн. Зараз намагаюсь пізнати Європу. Цього року був у Німеччині, в листопаді збираюсь у Португалію.
– Знаю, що ти займався латинськими танцями. Розкажи про це захоплення.
– Почав займатися народними танцями в школі, продовжив у коледжі. Паралельно пробував себе у хіп-хопі та брейк-дансі. Потім переїхав у Київ. Футбол був стабільно, але хотілось чогось ще. Мені завжди імпонувала латина. Тож, я пішов на бальні латиноамериканські танці. Але виявилося, що то не моє – тягнути носок, дотримуватись чітких правил… Тоді я спробував соціальну латину – бачата, сальса, і мені сподобалось. Я навчався у кубинця в школі танців “Cubanoboom”. Мені дуже подобалося. Провчився півроку, а тоді закинув через роботу, а також футзальну команду, за яку почав грати. Якщо знайду схожу школу в Коломиї, то продовжу навчання.
– Як щодо думки, що танці – то не чоловіча справа?
– Це стереотип. Чоловіки можуть і книжки писати, і ліричні вірші, то чому не можуть танцювати? У мене взагалі цікаве поєднання захоплень: футбол і танці. Якось байдуже, що думають інші. Я роблю те, що мені подобається і до чого лежить душа.
– Любиш читати?
– Звичайно. Стараюсь підібрати літературу, з якою мозок відпочиває і я можу розслабитись. На даний момент найулюбленіші автори – Бернар Вербер та Макс Фрай
– Назви три улюблені книжки.
- Бернар Вербер, трилогія “Мурахи”.
- Артур Конан Дойл, “Собака Баскервілів”.
- Всі частини Гаррі Поттера Джоан Роулінг.
– Які у тебе ще є хобі?
– Не сижу на місці. Дуже люблю лижі. По 5 днів перед Новим роком з друзями катаємось в горах. Дуже заряджає адреналіном. Підкорюю вже червоні та чорні траси. Якщо чесно, завжди мріяв навчитись кататись на сноуборді, але коли довелося, то став на лижі, і не шкодую.
Змагаємося з товаришами, хто швидше спуститься. Одного друга ніхто не може перемогти, всі змушені його доганяти.
Єдиний мінус – велика кількість людей на трасах, які не знають, або не хочуть, дотримуватись культури катання. Можливо, це пов’язано з ментальністю та егоїзмом, закладеним в українцях.
Є 2 основні, на мій погляд, проблеми: зупинка посеред траси, що може призвести до травмування інших, та “чисто українська поведінка” – в черзі на підйомники, коли лізуть “по головах”, щоб бути першим, наче вони найхитріші. Зазвичай, люди не читають правила поводження на схилах. Мабуть, нам потрібно більше подорожувати і таким чином переймати досвід та культуру, брати хороше в інших і це не лише катання на лижах стосується. Чомусь в Україні тих, хто дотримується елементарних правил, вважають диваками і роблять вигнанцями. Наприклад, коли людина пристібає ремінь безпеки, з неї починають сміятися. Чому? Це ж правило, яке збереже ваше життя! При чому тут круто-не круто?
– Бачу, у тебе цікаве тату. Що воно означає?
– Це моє перше тату. Я ще в 15 років хотів зробити татуювання, але добре, що тоді втримався і не зробив. Зараз це було свідоме рішення, коли я знав, який саме малюнок хочу, що він означає для мене та де буде розташовуватись. Рік я наважувався, ще рік обирав малюнок. Компас означає, що у кожної людини є свій життєвий шлях, оточуючі можуть підказувати, як жити, але суть в тому, що ти сам для себе вирішуєш, який у тебе життєвий шлях та як ти хочеш по ньому йти. Це твій вибір і ніхто немає права вказувати, як тобі жити.
– А тепер стандартні питання Чаювання. Ти вижив би на безлюдному острові?
– Думаю, що так. До моменту, поки мені би не стало нудно. Тоді збудував би пліт і поплив до людей.
– Якби ти мав суперсилу, якою вона була би?
– Читати думки.
– Які плани на майбутнє?
– Не люблю загадувати наперед. Якщо все складеться, залишуся в Коломиї. Мені подобається місто, я звідси починав. В принципі, я не прив’язаний до робочого місця, тому можу собі дозволити працювати, де хочу. Буду продовжувати грати в футбол, подорожувати, взимку – кататись на лижах.
За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва
Фото: Особистий архів Олександра Дадака та Фотостудія «Zebra Photos»: м. Коломия, вул. Театральна, 35/2. Контактний номер: 050 510 8575
Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547
Підписуйтеся на наш Telegram-канал та відкривайте разом з нами нові, нетипові та яскраві особистості.
