Херсонська кав’ярня Prostir.coffee, яку відкрили Поліна та Костянтин Дудченки, працює у Франківську з квітня.
Сюди приходять херсонці, щоб випити смачної кави та зігрітися думкою: “Як удома”, а також франківці, щоб посмакувати десертами із думкою: “Обов’язково відвідаю Херсон!”.
Костя вже 9 років займається кавовою справою, разом із дружиною та партнерами Іваном та Анною вони відкрили перший заклад у Херсоні у 2019 році. З маленького місця, де можна взяти каву з собою, виросли у повноцінний заклад, де подавали сніданки, найняли кондитерів та кухарів, які робили крафтові заготовки, а пізніше кав’ярня переросла у дещо більше, ніж просто улюблена справа.
Розповідаємо, як вдалося власникам не опустити рук та створювати все заново.
“Або ти живеш далі і намагаєшся працювати, або у тебе все відбирають”
Костя: Після весілля у нас залишилися кошти, які ми планували витратити на подорож та відпочинок, але сталося найгірше — війна. В один момент ми зрозуміли, що не знаємо, чим це закінчиться для нашого бізнесу в Херсоні, тож подумали, що або будемо проживати заощадження і зіткнемося з тим, що кошти закінчаться і доведеться шукати роботу, або спробуємо відкрити бізнес, закріпитися і працювати на себе, як ми звикли вдома, у Херсоні.
Франківськ обрали не випадково, ми тут часто бували, мали контакти, трохи орієнтувалися у місті, вивчили його особливості. При переїзді не думали, що будемо щось відкривати, вибрали Франківськ як умовно безпечне місто. А далі зрозуміли — треба щось робити.
“У нас був успішний досвід, тож ризикнули”
Костя: У нас був досвід, була мотивація і навички, адже у Херсоні ми відкривали і рамен-бар, і франшизний проєкт із нашими партнерами, відкривали кав’ярні та місця відпочинку.
У Херсоні кав’ярню ми передали в руки нашому другові, повністю довірили йому управління та усі справи. Там є два варіанти: або ти працюєш, або у тебе забирають все — усе твоє обладнання працює на когось, і точно не на користь тобі, і точно не на користь державі.
Поліна: Спершу морально було складно.
Ми не знали, як будуть розгортатися події і що буде завтра, чи приймуть нас у місті, адже кав’ярень багато. А ще, коли ми відкривалися, то всі їхали з Франківська, купляли валізи та вирушали за кордон, хоч Франківськ досить безпечний. Люди дивувалися нашому пориву відкритися, дехто крутив пальцем біля скроні. Нам і самим справді було страшно та складно, однак усе ж ризикнули.
Довго вибирали локацію, аналізували, куди ходять люди, де відпочивають. Зупинилися тут, біля озера, на вулиці Мазепи. У це місце ніхто, окрім нас, не вірив, але нам вдалося зробити щось гарне і особливе. Це робота, яка потребує багато часу і навичок, але ми вже знаємо, як працювати, тож наважилися.
Варимо каву — допомагаємо військовим
Поліна: Ми допомагаємо волонтерам, з літа почали віддавати 20 відсотків за кожен тиждень нашої роботи на допомогу для військових. А ще я дуже люблю квіти, тому роблю квіткові маркети (одноденний ринок, де можна придбати букети, — ред.) і всі гроші переказую то на дрони, то на форму, то організаціям, які допомагають. Це наш вклад у перемогу і це точно наближає наше повернення додому, в Херсон.
Костя: Наш кондитер Стас привіз із війни тубус від американської гаубиці, а ми влаштували аукціон, з якого усі кошти підуть на ремонт автівки для військових. Взяти участь може кожен, придбавши квиток вартістю 300 гривень. Тубус особливий, адже розмальований.
“Наші люди знайдуть нас і на Марсі!”
Поліна: Ми робимо не просто бізнес, ми облаштовуємо свій простір з особливою філософією, з поглядами, з життєвою позицією. Ми стараємося насамперед для себе, аби було затишно та комфортно нам. А люди будуть приходити. І не важливо, де це буде, і не важливо хто — франківці чи херсонці, гості міста чи вимушено переселені. Ми маємо мету і творимо — творимо для “своїх”.
І справді, під час розмови у кав’ярню приходили гості, усміхнено віталися із власниками та баристами, поводилися вільно і наче вдома. Заходили і з тваринками, яких тут дуже люблять, брали напої, фотографувалися. Було видно, що тут радіють кожному гостеві та приділяють максимум уваги й турботи.
Коли закінчиться війна
Костя: Про це складно говорити. Дуже хочеться, щоб усе закінчилося вже, але ситуація та реалії змушують мислити тверезо. У нас є плани розвиватися тут, у Франківську. До Нового року хочемо відкрити додатковий зал, аби люди могли у холодну погоду грітися, снідати, пити вино, каву та проводити гарно час.
Поліна: Та все ж сумуємо за домом, за тим, що у нас було. Особливо не вистачає наших партнерів. Там ми починали усі разом, спільно працювали. У нас є друг, який дуже любить епл-техніку, тож у нашій кав’ярні облаштували невеликий музей, де є перший “Мак”, усі айфони, перші монітори і дуже багато різних експонатів. Я навіть не впевнена, що десь іще в Україні таке є!
Ще ми з партнеркою Анею робили квіткові компліменти та букети, продавали їх у кав’ярні, тож люди приходили до нас не тільки заради атмосфери та кави, а ще і мали змогу порадувати своїх рідних гарними квітковими композиціями. Цього мені тут не вистачає. Тут немає місця, бракує вільного часу, адже у Херсоні команда була великою, а тут ми найняли кількох людей, тож потрібно щодня працювати, вести соціальні мережі та готувати каву.
То кава з кавунів?
Костя: Зернятка кавунів ідеально підходять для варіння запашної кави. Ми їх збираємо та обсмажуємо. Є спеціальні плантації із кавуновими деревами, уявляєте?
Це, звісно, був жарт. Але у Херсону справді є проблема – місто пов’язують винятково з морем і кавунами. З одного боку, це позитивний стереотип, та його варто було змінити. Тож ми зробили особистий вклад як кав’ярня і як жителі міста — херсонську каву. Оскільки зернятка кавунів схожі на кавові зерна, то ми вигадали таку концепцію і вирішили, що нехай замість звичайних зернят у кавунах будуть рости кавові. Це продукт, який має зруйнувати сталий стереотип і заманювати туристів, які приїхали в місто біля моря, щоб вони відвідали нас і сказали: “Покажіть нам ту каву, що росте у кавунах!”
Це легенда. На звороті упакування кави, яку можна у нас придбати, є розповідь про те, як кава потрапила у кавун.
Якось перші херсонські мореплавці поїхали в Ефіопію купувати каву. Але того року врожай не вдався, зерен було мало, тож завантажили лише пів трюму. Перевальний пункт був у Туреччині, і там вони побачили кавуни, які в Україні тоді ще не родили, тож корабель довантажили кавунами, а потім через шторм усе перемішалося. Пізніше херсонський фермер виростив кавуни, а коли вони дозріли, то побачив, що насіння дуже подібне на кавові зерна. Вирішив спробувати заварити з них каву — вона вийшла запашною і смачною. Тож так у Херсоні почали “добувати” каву з кавуна.
Не одною кавою. Полиці наповнені продукцією франківських майстринь
Поліна: Ми знайшли тут майстриню, яка робить шопери, магнітики, декоративну продукцію. Розуміємо, що люди ходять до нас по емоції, тому в нас можна купити і сувеніри. Ми продаємо каву, яку можна подарувати друзям та близьким, випити з колегами на роботі чи просто купити для себе. У нас є чай, карамель, апельсиновий крафтовий джем, листівки, прикраси та магнітики. Тобто усе, що дарує людям позитив.
Сім’я та бізнес
Поліна: Ми познайомилися шість років тому. Костя тоді працював в одній з кав’ярень міста, а я приходила випити кави. Тоді я працювала у театрі і не думала, що пов’яжу своє життя з кавою. А потім він запросив мене на каву, згодом на апероль, у театр. Слово за слово — і ми вже були разом. Багато подорожували, відкривали нові місця та одне одного, і щодня я любила більше. Одружилися рік тому, і це був найпрекрасніший та найемоційніший день для нас обох.
А згодом і я почала працювати в кав’ярні, навчилася варити каву і також полюбила цю справу. Далі відкрили з друзями перший у Херсоні рамен-ресторан, про який давно мріяли.
Звісно, робота займала багато часу, інколи не мали змоги навіть поговорити одне з одним. Але у нас були спільні думки, ідеї, бачили своє життя разом, та й дивилися в майбутнє в одному векторі. Намагалися підтримувати, хоч і були труднощі. Вони у всіх є, без цього ніяк. Навчилися поєднувати роботу та подружнє життя, навчилися розуміти та слухати. Головне, що разом, а далі все складеться так, як має бути.
Тепер Костя та Поліна працюють у Франківську, будують плани, намагаються повернути усі потужності, які у них були в Херсоні. Мають бажання відкрити поруч іще приміщення з кухнею, де можна буде проводити час з друзями та пити вино.
Херсон для них залишається домівкою, у яку мріють повернутися. Але поки що кав’ярнею там займається друг. Він намагається зберегти усе так, як було. Власники сподіваються, що зможуть знову зайти у своє улюблене місце, тож докладають усіх сил, щоб допомогти повернути Херсон.
Журналістка та фотографка: Софія Дмитрів
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
