Олег Турянський: як приборкати анімацію. Відео

Відео аніматор… На думку спадає добрий чоловік, який малює мультики для дітей. Можливо, колись так і було. Проте, в еру сучасних цифрових технологій важко співставити цей образ з реальністю. Хороший відео аніматор заробляє дуже багато і працює в основному з програмами на комп’ютері. Чи їздять вони на дорогих автомобілях і носять брендовий одяг? Не всі. Зустрічаємо Олега Турянського – просто вдягнений, з хорошими манерами, без Ролекса та Hugo Boss. Розповів Глуzду про те, як створюються мультфільми в Україні, де цього навчився, що робить, коли зникають ідеї, електрика та коли зіштовхується з українською ментальністю.

– Коли ти зрозумів, що хочеш займатись анімацією?

У 2006 році я зрозумів – щось іде в житті не так. Тоді я навчався та  взяв академвідпустку, щоб врешті зрозуміти, чим саме хочу займатись. У той період я дуже любив комп’ютерні ігри: перегони, футбол. Подумав, а чому б самому не почати розробляти власних героїв? Так я і прийшов до анімації. Спочатку моделював персонажів. Диплом у коледжі я таки отримав, але зрозумів, що за спеціальністю працювати не буду. Тоді вирушив до Києва, де проходили авторизовані курси компанії «Autodesk», яка є найбільшою у світі з постачання програмного забезпечення. На цих курсах я отримав фах «спеціаліст по розробці персонажів комп’ютерних ігор». Далі вже займався самоосвітою.

Відео аніматор – це досить таки рідкісна професія в Україні. Як оточуючі сприймають твою професію?

О, це стандартно! «Ти відео аніматор? А! То ти робиш мультики!» Батьки ж впевнені, що я «комп’ютерник». Що це детально означає, вони й самі не знають. Однак, розмов на тему «знайди нормальну роботу» вони вже не починають.  

– Для людей, котрі не розуміються в анімації, розкажи, як вона створюється?

Усе починається з ідеї. Тоді пишеться сценарій. Потім йде малювання, розкадровка. Багато часу займають нариси. Тоді вже малюється основна графіка, розкадровка підлаштовується під нариси. Після цього відбувається підготовка до анімації. Коли вже все це зроблено, тоді відео фільмується. Інколи усе це дуже рутинно, інколи – творчо. В основному працюємо з програмами. Деякі з них коштують тисячі доларів. Особисто моя спеціалізація – налаштування персонажів. Мені дають персонажа і я вчу його рухатись – це так, щоб зрозуміло було, чим займається такий «комп’ютерник», як я. Один проект може затягнутись на півроку, а то й більше. Люди думають, що анімація – це щось легеньке, щось, що робиться на “раз-два”. Насправді, це важко і потребує багато знань та вмінь. А оскільки в Україні нема ні курсів, ні закладів, які б навчали такого напрямку, доводиться займатись самоосвітою. У мене було правило: 40% свого доходу вкладати у свою освіту.  Повірте, воно того варте.

– Ти зараз співпрацюєш з проектом «Поки Ви там». Розкажи про нього детальніше?

На зустрічі однокласників я зустрівся з Романом, він розповів про проект. Я зацікавився і вирішив брати в ньому участь. Цей проект був заснований, щоб показати українцям та діаспорі, що Україна дуже красива. Тут є де відпочивати, є на що подивитись. Ідею з історичними відео запропонував я. Це і стало поштовхом до рестарту проекту, який був заморожений близько півроку.

Довідка: “Поки Ви там” – проект, котрий спрямований на те, щоб привернути увагу до України, донести до людей, що в Україні можна жити яскраво. Назва проекту – це звернення до заробітчан, які виїхали за кордон. Творчий осередок (команда) знаходиться в Коломиї, проте, їхня локація  залишається таємницею. Олег Турянський – один із них.

– Ти кажеш про історичне відео з Коломиєю?

Так. Воно стало першим такого жанру в проекті. Та і взагалі такого формату відео є першим в Україні. Чому Коломия? Тому що я тут живу, мене цікавила історія міста, до того ж якось я побачив багато красивих фото Коломиї 19-20 століття. Я захотів зробити щось саме цього періоду. А вийшло так, що зробили за увесь час існування міста. Основною ідеєю було за 2 хвилини донести максимум інформації. Зібралась команда. Написання сценарію доручили Віталію Жилаку. Він, щоправда, приніс матеріалу на 10 хвилин, хоча просили на 2. Довелось обрізати. Скільки ж суперечок у нас було стосовно інформації, яку треба було викинути! Проте були обмеження, яких довелось дотримуватись. Усі кінцеві рішення щодо відео та сценарію приймав я. Коли зібрали необхідну кількість інформації, я відправив її знайомій копірайтеру-фрілансеру з Києва. Вона, у свою чергу, вже усю інформацію втиснула у 2 хвилини. Начиткою тексту займався відомий український диктор Дмитро Талипов, з яким ми співпрацювали ще в одному проекті.

-З якими труднощами ти зазвичай зустрічаєшся у своїй роботі?

Перш за все – це електрика, яка любить зникати час від часу, а у моєму випадку – у найвідповідальніший момент. У мене так могла зникнути розробка, над якою я працював по декілька годин без перерв. Ще пошук ідей: інколи виникає ступор і не знаєш, куди рухатись. У мене багато друзів-фрілансерів. Інколи я звертаюсь до них по допомогу, інколи вони – до мене. Так і виручаємо одне одного. Ну, а в Україні найбільша проблема – це ментальність. Люди не звикли, що праця має оплачуватись достойно, і хочуть за копійки голлівудський блокбастер. Вони щиро не розуміють, як це анімоване відео може коштувати більше 100 доларів. А я не розумію, як можна пропонувати таку мізерну суму.

– А які у тебе бували кумедні чи може просто цікаві випадки у роботі?

Працюю я в напрямку Motion Design – донести максимум інформації за мінімальний час. Іноді ведемо з друзями-фрілансерами прямі ефіри, розповідаючи на питання  про нюанси роботи молодим моушн дизайнерам. Інколи і сам щось запитую. Якось я виступав перед великою аудиторією в Києві. То було дуже незвично, я відвик спілкуватись вживу з людьми, по роботі спілкуюсь в основному через месенджери. Довелось нашвидкуруч долати страх публічного виступу. На щастя, виступав я не сам і це полегшило ситуацію. А найбільший «прокол» – втрата можливості працювати у Dream Works (американська кінокомпанія, що займається розробкою, виробництвом і прокатом фільмів, мультфільмів, відеоігор, телепрограм, – ред.). Потрібно було тільки здати екзамен з TOEFL, це міжнародний іспит з англійської мови. А от англійської я не знав. Так що «плакав» мій переїзд у Голлівуд. Після цього одразу почав вивчати англійську. Одним словом – і сміх, і гріх.

– Які справи з анімацією в Україні? Вона затребувана?

Ця індустрія в Україні поки не дуже розвинута. Нам треба ще рости до рівня тієї ж Європи. У нас прекрасні талановиті відео аніматори, однак в Україні цим не вигідно займатись. Наші люди ще не розуміють, що за якісний продукт потрібно відповідно дорого платити. Може, якби хтось хотів безкоштовно працювати, то анімація і розвивалась би. На розробку відео йде немало часу, потрібно багато вчитись, закуповувати дорогі програми. У Києві ще є перспективи. У Коломиї – поки що ні. Якщо країна буде розвиватись, то і анімація відповідно буде також. Особисто я співпрацюю більше із закордонними замовниками: Америка, Європа, Сінгапур… Там дійсно цінують професіоналів і готові платити за якісний продукт хороші гроші.

– Що тебе надихає у цій роботі? Що робиш, коли трапляються творчі кризи?

Надихає моя дворічна племінниця Еріка. Вона здатна підняти мені настрій і надихнути, коли не хочеться працювати. Я залюбки з нею граюся та дивлюся мультики.  Наразі вона виїхала за кордон з батьками. Шалено за нею сумую. Також надихають інші відео. Велотуризм. Ним займаюсь вже два роки. Їздимо компанією у Карпати. У червні плануємо поїхати у Трансфагараш, Румунія – це найкрасивіша дорога Європи. Люблю порибалити зі своїм дідусем. Їздимо у Косів та на Дністер, інколи з ночівлею. Якось мені вдалось злапати білого амура вагою 7 кілограм! Вражень було багато. А щодо криз, то їх у мене таких дуже суттєвих не було. Якщо і трапляються, то виручають Red Hot Chili Peppers і мультики. Улюблені мультики – це «Мегамозок» і «Як приборкати дракона». У останнього просто неймовірна анімація! Я в захваті! З нетерпінням чекаю виходу «Суперсімейка 2». Це має бути бомба! У дитинстві дуже любив «Качині історії». Кожного ранку дивися перед школою. Це єдине, що піднімало мене з ліжка. Взагалі мультики дуже люблю. У цьому випадку вважаю: головне, щоб сценарій був хороший і було з чого посміятись.

– Які у тебе плани на майбутнє?

У планах зробити відео про Україну: про події в країні, війну на Сході. Хочу, щоб відео було з мораллю. Тому готуюсь ґрунтовно. А ще хочу купити квартиру в Барселоні. Мені дуже подобається це місто. Окрім того там мій улюблений футбольний клуб «Барселона». Я їх фанат, не пропускаю жодного матчу. Це насправді перевага роботи фрілансера – ти можеш жити у будь-якому куточку світу, хоч на Балі, хоч у Нідерландах. Не прив’язаний до роботодавця.

– Якби у тебе була суперздібність, якою вона була би?

Супершвидкість. Економив би суттєво час.

– Якби ти потрапив на безлюдний острів, то вижив би?

Для початку треба туди попасти, щоб перевірити. Хоча я дивився передачі з виживання на Діскавері, так що можливо і вижив би.

За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва

Фото: Фотостудія Zebra Photos: м. Коломия, вул. Театральна, 35/2. 

Контактний номер: 050 510 8575, 

Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547