11-річний Захар Черников озвучує дитячі книжки у своєму телеграм-каналі та веде блог, де допомагає охочим переходити на українську мову. У всьому йому допомагає мама, Тетяна Черникова. Вони вимушено перебралися до Івано-Франківська з Нікополя. Родина починає життя у новому місті спочатку не вперше.
“Ми знову збираємо все в одну валізу і їдемо в нікуди”
Тетяна народилася та виросла у селищі Новотроїцьке Донецької області, яке тепер під окупацією росії. Жінка навчалась у Донецьку, там одружилася й народила сина Захара. У 2014 році, коли почалася війна, сім’я вимушено переїхала у Нікополь, на Дніпропетровщину.
“Захару не було ще двох років, коли ми їхали з Донецька, тому він каже, що родом із Нікополя. Ми з чоловіком почали все спочатку у новому місті, повністю змінили свою діяльність. У Донецьку я почала займатись творчістю — це мені більше подобалось, ніж працювати на заводі. У Нікополі відкрила свою фотостудію і стала однією з провідних фотографинь. У лютому 2022 року ми тільки оселилися у своєму будинку, де у Захара була власна кімната. Також узяли з притулку кішку, яку він довго хотів. І тут ми знову збираємо все в одну валізу і їдемо в нікуди”, — ділиться Тетяна.
На початку широкомасштабного вторгнення у Нікополі було спокійно. У липні 2022 року почались сильні обстріли, і Тетяна не витримала, адже треба було дбати про дитину. Спочатку жінка з сином поїхала у Львівську область. Пізніше перебралися до Івано-Франківська, мешкають тут досі.
“Захару важко дався переїзд. Він закінчив четвертий клас дистанційно ще у нікопольській школі. Йому не хотілося йти на заняття та гуртки в Івано-Франківську. Його моральний стан покращився тільки тоді, коли він почав ходити у «Школу миру» від «Спільноти святого Егідія». Йому не вистачало офлайн-спілкування з однолітками. Я сказала Захару, що в 5 клас потрібно йти до школи в Івано-Франківську. Спочатку він протестував, бо дуже боявся, як його приймуть місцеві школярі”.
Тетяна обрала ліцей імені Романа Шухевича, куди потрібно було вступати за іспитами, і Захар пройшов випробування.
“У ліцей всі діти вступали, клас сформувався з учнів різних шкіл. Не було такого, що Захар новенький, тому йому стало трошки легше. Тепер син дуже задоволений ліцеєм. Класна керівничка дуже хороша, підтримує Захара в усьому. На канікулах він уже не знає, що робити, хоче повернутися у школу”, — каже Тетяна.
“Українською мовою дуже мало аудіокнижок сучасних дитячих авторів”
Минулого літа Захару перевірили зір. Виявили, що на одне око він гірше бачить. Лікарі заборонили впродовж тижня писати, читати та дивитись у гаджети. Мама хлопчика ділиться, що він трішки погуляв і почав нудьгувати. Захар дуже любить читати, тож знайшла для нього дитячі аудіокнижки. Через дорослий голос вони йому не надто подобались. Тетяна запропонувала йому самому озвучувати книжки. А вже у серпні вирішили створити канал, де публікували озвучення Захара. Жінка казала сину, що почнеться школа і буде важко поєднувати. Він відповів: “Я ж все одно на ніч читаю, тепер будемо ще й записувати”.
“Ми з мамою шукали альтернативний вихід для мого дозвілля. Дитячих аудіокнижок українською мовою було дуже мало, тому вирішив озвучувати сам. Вести канал мене мотивує те, що багато дітей слухають книжки, які я записую. Я озвучую ті книжки, які вже читав раніше і які мені дуже подобаються. Вибираю такі, щоб дітям було цікаво та захопливо”, — ділиться Захар.
За словами Тетяни, ще до широкомасштабного вторгнення, коли вони жили в Нікополі, у гості до них приїхав хрещений Захара. Він військовий, який із 2014 року на передових позиціях. Приїхав втомлений зі служби і каже: “Захаре, ну почитай мені щось”. Захар узяв книжку Всеволода Нестайка “Тореадори з Васюківки”. Хрещений ще тоді запропонував хлопцеві створити свій канал.
“Подумала: хрещений хвалить, бо це його племінник. Лише в Івано-Франківську згадали його ідею. Коли я опублікувала уривок із твору на своїй сторінці, був шквал емоцій від підписників. Писали: класно, що саме дитина читає дітям. Іноді здається, що нікому це не потрібно, а тоді нам пишуть гарні відгуки. Мені як мамі дуже приємно”.
Назву каналу SoloveyKoZak придумав Захар, а логотип — Тетяна.
“Довго думав над назвою каналу, а коли вже лягали спати, вигадав SoloveyKoZak, і вийшла гра слів. Можна прочитати як «соловейко», що є символом України, або як окремі слова: козак — як символ волі і три перші літери мого імені англійською”, — розповідає хлопець.
Захар озвучив уже 12 книжок. Він читає кілька розділів кожного вечора, щоб сильно не напружувати очі. У телеграм-каналі є майже 100 підписників, приєднатися до нього можна за донат у 100 гривень. За словами Тетяни, це символічна оплата, щоб Захар мав натхнення щодня читати. Частину грошей віддають на ЗСУ, а решту хлопець накопичує, щоб придбати ноутбук.
“Моя улюблена книжка — «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Я люблю читати пригоди. У цій книжці ще й сюжет прикольний та є над чим посміятись. Також всі три частини в одній книжці — це дуже прикольно”, — каже Захар.
“Заохотити інших вчити рідну мову”
Нещодавно Захар вирішив вести ще блог в інстаграмі, щоб боротися зі стереотипами про те, що діти і дорослі зі сходу України не знають української мови.
“Ми не приховуємо, що раніше у побуті розмовляли російською. Проте, коли йшли в державну установу, там говорили українською мовою. Завдяки тому, що Захар багато читає, для нього не було проблемою перемкнутися на українську. Наші родичі, які все життя прожили в Івано-Франківську, кажуть, що Захар гарно розмовляє. Син вирішив вести блог, щоб заохотити інших вчити рідну мову”.
Тетяна допомагає сину з оформленням сторінки, знімає та монтує відео, робить фотографії. За словами жінки, дуже зручно мати маму-фотографиню.
“У Нікополі Захар займався у театральній студії. На жаль, тепер в Івано-Франківську не завжди є можливість продовжувати ходити на заняття. Викладачка, знаючи його здібності, займається з ним дистанційно з-під обстрілів у Нікополі”.
Торік у листопаді Захар їздив на конкурс “Буковельський зіркафест”, де представляв Нікопольську театральну студію. Це був його перший конкурс. Захар виступив з монологом — і зайняв 1 місце.
“Цього тижня ми з сином ходили на виставу у театр. Я думала, що він засне, бо спектакль тривав понад дві години Проте Захар був у захваті, казав, що ловив кожну емоцію акторів. Коли виросте, хоче стати актором та актором дубляжу. Теперішня його діяльність допомагає у цьому”, — ділиться Тетяна.
Щоб долучитися до телеграм-каналу, пишіть Захару в інстаграмі.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: Тетяна Черникова
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
