ГЛУЗД

Дивлячись на неї, складно уявити торгового представника, жінку із втраченим коханням чи повірити, що після закінчення школи вона так і не вступила до вишу… 

Сьогодні успішна бізнесвумен із впевненим поглядом — жінка, яка починала свою справу зі стартовим капіталом 7000 грн, розриваючись між двома містами.

Читай історію власниці BELITA ROOM Жанни Григоряк, історію наполегливості та жіночності, де ми розповідаємо про ціну успіху.

Формування__001

Ми жили в бабусі в селі, тоді я була у 8 класі, мама працювала за кордоном. Я не мала з ким порадитися, тому інтенсивно почала займатися спортом. Коли мені було морально боляче, взувала кросівки й бігла, поки вистачало сили. Я вимотувала себе фізично, а легше ставало морально. Хотіла якнайшвидше втекти із села, планувала вступити після 9 класу в Тернопіль та здобути освіту за спеціальністю фізична культура, але мама чітко сказала, що я йду вчитися в 10-11 клас. У мене почалась апатія до всього, просто весь світ рухнув, я закинула навчання і спорт. 

Згодом у мене з’явилося нове захоплення — психологія. Я читала різні книги мало не до 3 години ночі. Пробувала сама розширити свої грані, зрозуміти, хто я, чого найбільше боюся, старалася дивитися в очі всім своїм страхам, робила багато експериментів над собою.

Я пізнавала себе й намагалася зрозуміти, як правильно поступати далі. Якщо піду вчитися, то мама ще дуже довго буде за кордоном, а я не хотіла бути для неї тягарем, тому в мене з’явилася ідея йти працювати, самій заробити грошей і тоді вже вступити, куди захочу. 

Я мала страшенну жагу до навчання, скуповувала книжки про маркетинг та психологію. 

Це не було велике кохання, скоріше втеча з дому, із зони не комфорту…

Закінчивши школу, одразу записалася на курси водіння й почала зустрічатися із хлопцем. Через три місяці ми вирішили разом жити. Це не було велике кохання, скоріше втеча з дому, із зони не комфорту. Я просто хотіла переїхати із села. Так все і трапилося… 

Я відмовилася виходити заміж, але тут втрутилася моя мама з оцим “а що люди скажуть? Треба розписатися!”. Вона дзвонила з-за кордону з плачем, і я у 18 років узяла і розписалася із цим хлопцем. 

У цих стосунках я була сильнішою, рушійною силою. Мій чоловік казав, що знайде мені роботу, але мене таке не влаштовувало, я хотіла реалізуватися сама. 

Формування__002

Я знайшла оголошення: “На роботу потрібен торговий представник”. Не знала, що це за професія, але в умовах писало, що висока зарплата й офіційне працевлаштування. Розуміла, що освіти не маю, але марила цією роботою, тому взяла і зателефонувала. 

Спочатку потрібно було заповнити анкету, а тоді, якщо компанію все влаштовувало, запрошували на співбесіду. Мене на неї запросили одразу: коли зателефонувала, трубку взяв керівник, і це було рятунком, бо я могла запропонувати тільки одне — бажання працювати. Довелося зізнатися, що я не знаю, що писати в анкеті, оскільки досвіду і необхідних знань не маю. Керівник сказав, що моя наполегливість його переконала. 

Та в компанії був ще один нюанс —  туди не брали дівчат. Проте для мене зробили виняток — дали один місяць випробувального терміну: якщо виконаю план, то залишуся. Я його перевиконала… Мене не тільки  залишили, ще й отримала похвалу за плідну працю від керівництва з області.

Ця компанія продавала все: і горілчані вироби, і хімію, і цукерки. Перші три місяці о 8:00 я йшла на роботу, о 22 приходила додому. Продавці траплялися різні. Мені допомогло розуміння психології та наполегливість. Я сама пробувала сформувати асортимент товару для кожного магазину, щоб, до прикладу, не залежувалися цукерки, і це теж позитивно впливало на мою роботу.

Нас часто перекидали з однієї продукції на іншу, давали нові маршрути. Також я навчала стажерів. 

Робота виснажувала, але я почала добре заробляти. Захотіла власної машини, була готова навіть узяти її в кредит, але мій чоловік тоді був у  Чехії, ми мали обговорити це через пів року, коли він повернеться. Та я хотіла вже, тому пішла в банк, оформила кредит і купила свою першу машину, вона була вживана, але моя.

Тріщина в стосунках у нас з’явилася давно, а моя покупка додала непорозумінь та сварок. Ми вирішили розлучитися…

Три з половиною роки я працювала торговим представником в Коломиї, а потім вирішила переїхати в Івано-Франківськ, працювала у цій самій компанії, але вже з великими супермаркетами.

Перший місяць я шокувала навіть себе, бо перевиконала план. Розуміла, що в мене повірили, і я не можу підвести. Якби зараз так працювала, то побудувала б мережу.

Я розуміла: якщо буду з ним далі, то знищу себе…

Я познайомилась із сильним духом чоловіком, старшим від мене на 20 років, і то було перше зріле кохання. 

Ми були схожі… Усе почалося з його підколів, мене це зачепило, і я вирішила показати, де раки зимують. Він мені сподобався, але я бачила, що треба поставити його на місце, бо досі все крутилося довкола нього. Ми загралися і не втямили, як закохалися. 

Він завжди щось влаштовував, найкращі емоції я відчула з ним. Він кайфував від того, що поряд зі мною, ніколи не очікував похвали, а просто робив… Я отримала від нього багато цінного життєвого досвіду.

Та біля нього крутилося багато жінок, а я дуже ревнива. Я сильно закохалася і стала залежною, а коли людина залежна, то дуже слабка. 

Ми жили спочатку окремо, а потім разом, але я ніколи не показувала своєї слабкості, надягала маски… Ці стосунки були болючими й водночас повчальними. 

Розійшлися ми 31 грудня. Я пів року все обдумувала і планувала. Це була помста за той біль, який я відчула після однієї ситуації… Була зрада, і я хотіла, щоб він відчув те саме, що і я. 

Розуміла: якщо буду з ним далі, то знищу себе, бо житиму в страху, що мене знову зрадять… Я вибрала себе. 

Відтоді минуло 7 років, і тільки цього року я його відпустила. Ми хороші друзі, він — людина, яку я поважаю, якій можу за потреби подзвонити в будь-який час доби. 

Тепер він має сім’ю, а я щиро за нього рада. 

Формування__003

Я пішла з компанії, переїхала в Чернівці й знайшла там роботу. 

Брат запропонував паралельно працювати з білоруською косметикою — і поїхала на співбесіду в Київ. 

Колишній мені періодично телефонував. Якось ми говорили про те, що мені потрібен автомобіль, і через декілька днів він приїжджає машиною й залишає її мені. Я була дуже вдячна, але пояснила, що між нами це нічого не міняє (я ридала ночами, але повернутись не могла). 

Він порадив мені не звільнятися з попередньої роботи і тягнути дві справи водночас. І мав рацію, бо стартап з косметикою не приносив спочатку нормального доходу.

Я три місяці розривалася між двома роботами, потім зайнялася тільки дистрибуцією білоруської косметики, почала її вивчати, й мене затягнуло… Я закохалася в цей продукт і почала їздити в Білорусь. Відвідувала заводи, де її виготовляють, вивчала технології, бачила, як розробляють ці рецептури. Так зрозуміла, що це якісний продукт. 

Ще мені сподобалася політика компанії: дати середньостатистичному населенню якісний продукт. Мене захопила цінність, яку вони транслювали, і я почала цим жити. 

Про шлях до BELITA ROOM

Мені делегували обов’язок відкривати магазини білоруської косметики, і мені це вдавалося. Я запустила магазини в Чернівцях, Одесі, Чернігові, почала допомагати іншим менеджерам із цим. 

На якомусь етапі я зрозуміла, що в мене є фішечки, смачні ідеї, а у великій компанії чи мережі важко швидко їх втілити, бо треба прописати план, затвердити його в керівника. Коли ще не було інстаграму, я радила створити ютуб-канал з оглядом косметики, тоді з мене якоюсь мірою посміялися. Я відчула, що видихаюсь. Розуміла, що хочу займатися цією справою, але сама, по-своєму: хочу більше комунікувати з покупцем, будувати щирі, довірливі відносини. Мені подобався продукт, але не подобався підхід компанії, де я працювала. 

Колишній сказав, що вже час відкривати щось своє. Закинув цю ідею і пішов, а я не могла заснути, узяла блокнот й почала пошуки приміщення. Так і народилась ідея створити BELITA ROOM.

Ми відкрилися 4 грудня 2014-го. Стартовий капітал становив 7 тисяч гривень.

Я приїхала в Коломию і зрозуміла, що тут про білоруську косметику знають одиниці, відчула, що готова ризикувати. Мені було потрібне невелике приміщення, квадратиків так 20. Порахувала зарплати працівникам, вартість оренди, меблів та вивіски. Товар узяла в кредит, бо  не мала тоді потрібної суми.

Про те, що я відкрила магазин, мама дізналася тільки через 2 роки

Я прийшла до мами одного вечора й кажу, що хочу відкрити магазин і шукаю, у кого з родичів можна позичити гроші, хоча б 20 тисяч гривень. А вона мені у відповідь: “Ти що, Жанно, у країні війна! Ти хочеш у щось вляпатися?”. Вона мене відмовляла, казала, не дай Боже, передумаю і щось зроблю. Але я дуже наполеглива. Маму запевнила, що це просто ідея, а сама приступила до справи.

Жила в Чернівцях. Відколи відкрила магазин, після роботи майже щодня їздила в Коломию. Моєю вечерею була кава та снікерс по дорозі. Додому, у Чернівці, я поверталась о 00:00–02:00 годині. Зранку вставала і їхала на роботу.

Успіх почався, коли я залишила основну роботу й почала займатися тільки магазином. Спочатку я ночувала в подруги: коштів на квартиру ще не було. Інколи спала в магазині. Знала, що до ранку недалеко, постелила на підлогу і лягла. Згодом орендувала квартиру, мамі сказала, що просто переїжджаю. Із сім’ї про BELITA ROOM знав рідний брат, мамин брат та колишній.

Про те, що я відкрила магазин, мама дізналася тільки через 2 роки. Їй було неприємно, але якби вона знала скоріше, то мені не вдалося б, бо її страх зруйнував би все, навіть мене…

Я залажу у ванну до кожного покупця

Бізнесвумен має мати наполегливість та любов до того, що вона робить. Без душі не вийде створити хороший бізнес, хіба з мільйонами. Часто люди думають, що підприємець займається лише документами, але це не так… Психологія, на мою думку, невіддільні складові продажів. А успішний бізнес  —  це поєднання віри в себе і щирості до людей. Я не хочу, щоб клієнти йшли з магазину з почуттям спустошеного гаманця. 

Тривалий час не показувала, що я власниця магазину. Робила це для того, щоб дізнатися про всі наші недоліки, ну, і не хотіла себе піарити, бо нічого такого не зробила.

Мене заряджають фідбеки відвідувачів, а ще я не вмію швидко обслуговувати людей. Якщо бачу, що мені не йокає, шукаю доти, поки не підберу “ту саму помаду”. Я залажу у ванну до кожного покупця, розпитую, що він / вона має із засобів, щоб можна було поєднувати.

Я думала над тим, щоб зробити BELITA ROOM мережею, але зрозуміла, що так розвалиться його душа, тому розширюватися ми будемо тільки в онлайн-форматі, мережею я не передам душі.

Інколи в мене з’являється почуття вини за те, що я краще від них живу…

Мене дико болить душа за безхатьків, хоча розумію, що у всіх однакові можливості, водночас у цих людей не вірить суспільство. Я ставлю себе на їхнє місце і думаю, як би я вискочила з такої точки, що зробила б на місці не соціалізованої людини, яку не влаштують на роботу тільки через гігієну та загальний вигляд. Мені їх шкода, бо на них ставлять клеймо і сміються. 

Інколи в мене з’являється почуття вини за те, що я краще від них живу, хоч  розумію, що я теж щось зробила, щоб бути там, де є тепер. Але вони могли стати просто жертвами обставин. 

Мені жаль навіть алкоголіків, бо знаю, що це таке: мій дідусь колись випивав… У таких людей немає сили волі. Я не відчуваю до них зневаги, навпаки, розумію їх і завжди думаю, чим можу допомогти. Так само й щодо тварин. У цьому і проявляється суспільство: якщо ми можемо допомогти тим, хто нам нічого не може дати, тоді ми і є людьми.

Про жіночність…

Я колись думала, що жіночність  —  це коротка спідниця й красивий мейк, а згодом зрозуміла, що жіночність — це внутрішнє. Я відчула її, коли полюбила. Тоді проявила слабкість і усвідомила, що в цьому наша сила, перед якою чоловік не встоїть. 

Жіночність  —  це гармонія із собою. 

Я пізнала себе, коли була одна. Тепер займаюся своїм тілом, відпустила внутрішні страхи, відкрилась… Допускаю, що готова нарешті з кимось ходити на каву… (Усміхається).

Журналістка: Оленка Гелетюк

Фото: Назар Яжинський та архів Жанни Григоряк


А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.

Наші партнери