Як подружитись із сучасним мистецтвом?

Громадська організація “Д.О.М 48.24” реалізує в Івано-Франківську різні культурні проєкти, спрямовані на розвиток громади.

Представниці організації Ольга Кукула та Анастасія Івашина взялися досліджувати, що таке сучасне мистецтво, які його ознаки. Чи має воно лише милувати око? Де шукати ключі, щоб зрозуміти, що хотів сказати митець? Ці питання команда ДОМу поставила сучасним митцям різних регіонів України, а відповідями поділилася з Глуzдом.

Алевтина Кахідзе (Київ) — українська художниця, кураторка й садівниця. Навчалась у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА), а також в академії Jan Van Eyck (Нідерланди). 

2002 року перемогла в конкурсі для молодих кураторів та створила свою першу інсталяцію “Запрошення до Австралії, або Музей однієї історії”, далі був перформанс “Тільки для чоловіків, або Суджений-ряджений, з’явись мені у дзеркалі”, проєкт “Я запізнююсь на літак, на який неможливо запізнитися”, де розповідає про споживацьке ставлення до речей, “Клубніка Андріївна” — про буденне життя своєї матері в так званій ДНР. 

Алевтина Кахідзе

Від 2013 року Кахідзе також досліджує світ рослин та тварин у своїх мистецьких роботах і втілює ідею Дорослого саду, куди дуже мало втручається садівниця або садівник. 

Разом із чоловіком відкрили приватну резиденцію для художників у Музичах біля Києва, яку назвали “Розширена історія Музичів”.

Відео перформансів мисткині: “Прогулянка з Дюшаном, або Рандеву (2012) та “Перформанс без відеофіксації” (2018).  

Сергій Захаров (Донецьк) — художник, який став відомим після того, як 2014-го намалював на вулицях окупованого Донецька зображення, що висміюють бойовиків. Цей проєкт автор назвав “Мурзилка”, найвідомішими з них стали Моторола в образі чорта з нареченою та Гіркін із пістолетом біля скроні й написом “Just do it”. За це художник потрапив у полон до сепаратистів, у якому провів півтора місяця. Вийшовши звідти, Захаров описав свою історію в романі-коміксі “Діра”. Тепер працює та проживає в Києві. 

Сергій Захаров

Артур Сумароков (Херсон) — драматург, актор, кінокритик, журналіст, автор статей для видання Moviegram, учасник головної незалежної театральної лабораторії Херсона Totem Centre Theatre Lab, фестивалів “Мандрівний вішак” (м. Луцьк, 2018 рік), Taking the stage. Його п’єси потрапляли в шорт-лист фестивалю сучасної драматургії “Тиждень актуальної п’єси”.

Ознайомитись із роботами драматурга можна тут

Артур Сумароков

Василь Стефанишин (Івано-Франківськ) — художник та художній керівник Центру сучасного мистецтва в Івано-Франківську. Навчався в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника та Львівській національній академії мистецтв. Працював у рамках традиційного живопису, займався сакральним мистецтвом. 2018 року представив виставку абстрактних робіт під назвою “Проекції”.

Василь Стефанишин

Що таке сучасне мистецтво і де його межа?

Артур: Завжди стосовно сучасного мистецтва виникає питання: “А що це взагалі таке?”. Адже воно набуло дуже різних форм, тобто як сучасне мистецтво можна сприймати будь-що, що артикулює нові ідеї, провокує дискусії, шукає нові точки перетину й нову мистецьку мову. 

Територія сучасного мистецтва — це територія екстремальна, територія тотального дискомфорту і для митця, і для глядачів, бо це мистецтво їх не обслуговує, а порушує табуйовані теми й артикулює ними так, що це може комусь не сподобатись. У будь-яких творах сучасного мистецтва головне проговорити проблеми суспільства. Ми повинні розуміти, що таке мистецтво, іноді воно може й не мати конкретних тем, це передусім твори, що викликають емоції, роблячи глядача своїм співтворцем. Коли ми говоримо про мистецтво, то повинні розуміти, що це не тільки живопис, це мультидисциплінарна галузь. Наприклад, у справді цікавих виставах є багато елементів відео- чи медіаарту, фізичного театру, співпраця із сучасними художниками. 

Артур Сумароков, читка п’єс

Сучасне мистецтво — це мистецтво не однієї конкретної галузі, воно завжди колабораційне, і реакція на нього не завжди позитивна. А українського глядача шокувати дуже легко. Здебільшого негативна реакція на ті чи інші яскраві виставки чи перформанси — це завжди відраза тієї публіки, яка звикла, що мистецтво винне їй щось, має розважати чи давати конкретні меседжі. Справжнє мистецтво нікому нічого не винне.

Твір — це рефлексія автора на щось, що його чи її турбує, а про реакцію автор не повинен думати. Коли ж публіка хоче нав’язати свій погляд автору — це не добре, це такий собі диктат аудиторії, яка звикла до чогось одного й не хоче виходити на інший рівень сприйняття. 

Алевтина: У нас ще є умовна межа між сучасним мистецтвом і якимось ще мистецтвом. Річ у тім, що мистецтво, яке ми вивчали в радянських школах і отримали у спадок, було пропагандистським. І от 1991 року Радянський Союз припинив своє існування, а на цих руїнах з’являється нова постать художника, який творить мистецтво, не схоже на те радянське, і його починають називати сучасним. Та є художники, які досі перебувають в очікуванні замовлення від Союзу художників — вони наші сучасники, але перебувають в інших антропологічних світах. Тепер з’явилися нові митці, готові працювати зі складною реальністю, у різних формах. Я можу багато говорити про різні постаті митців: тих, хто надихає або тих, хто критикує. Основне, що постать художника не пов’язана з ідеологією. Водночас художники вважають свої роботи політичними, але не пов’язують себе з політичними силами. 

Немає непотрібного мистецтва: якось воно та й змінює людей. Якщо це сильний твір, я вірю, що він може діяти навіть на тих, хто не дуже знається на мистецтві. Інколи з’являються такі твори, які розуміють майже всі, вони мають величезну амплітуду. Слабкому твору, навпаки, не вистачає якихось компонентів, змісту, але ця робота була важлива людині, яка її зробила.

Сергій: Мистецтво завжди на крок попереду, бо дає варіанти розвитку суспільства, а тут, як завжди, щось нове й незрозуміле, тому воно лякає. Те, що називають сучасним мистецтвом, — найчастіше лише художні ідеї, які доносять із допомогою нових, а не звичних традиційних медіумів. Інертність свідомості “звичайної людини” не дає їй сприймати незвичні форми легко, але в цьому і завдання мистецтва — додати нову планку оперативної пам’яті у свій комп’ютер.

Якщо об’єкт резонує зі мною, якщо є зв’язок, з’являється особливий внутрішній стан. Інструкції, як зрозуміти мистецтво, немає. 
Головне — інтерес: ходити на виставки, читати рецензії, слухати критиків, і згодом сформується розуміння справжнього.

Василь: Коли я пояснюю своїм учням у художній школі про сучасне мистецтво, намагаюсь говорити простими словами, бо складно пояснювати дітям –– це шлях у нікуди. Я їм кажу, що сучасне мистецтво відрізняється від традиційного тим, що в ньому на першому місці ідея, що показує актуальну проблематику. 

Якщо раніше художники відтворювали дійсність, робили те, що зараз роблять фотоапарати, то в сучасному мистецтві найважливіше — гостра проблема. Митці часто не створюють візуального продукту власними руками, але ідея вже є мистецтвом, а втілити її може принтер чи хто завгодно —  у цьому й різниця. Треба мислити критично й забути, що мистецтво – це тільки оспівування краси. 

Абсолютно нормально, що більшість людей не розуміє сучасних художників, було б дивно, якби всі розуміли. Нащо змушувати розуміти це тих, кому мистецтво не потрібне, ми працюємо на той сегмент, якому воно цікаве. Єдине — у нашому суспільстві має відбутися трансформація несприйняття, тобто ти можеш не розуміти, але не варто одразу засуджувати й ставити клеймо, що це дурня.

Чому більшість людей реагує на сучасне мистецтво негативно?

Артур: Тригери. Так той чи інший твір б’є по больових точках окремої людини чи великої групи людей. Твір сучарту (сучасне мистецтво  —  ред.), по суті, викриває людей, а відверта негативна реакція (вона може бути будь-якою: від заборон до надсилання погроз чи вандалізму) доводить, що автор пробив у глядачів якусь дуже важливу стіну, просто розкопав їхні рани, а їм це не сподобалось. Звісно, тут виникає питання етики, але сучасне мистецтво не обов’язково має бути етичним. Це територія майже повної творчої свободи самовираження. А справді цікаві сучасні художники дуже часто плюють на етику так, що майже всім стає болісно. Така тотальна відсутність етики, звісно, породжує конфлікти в мистецьких колах: чи повинен сучасний митець, створюючи той чи інший мистецький продукт, зважати на питання етики. Якщо художник починає створювати у комфортних умовах, чи буде це правдивим? 

Василь: Якщо людина не розуміє, то перша реакція — відторгнення в силу своїх комплексів. Якщо з нас намагаються робити місто традиційних консерваторів (йдеться про  Івано-Франківськ  —  ред.) і на когось ця ідеологія впливає, то, звісно, буде внутрішнє відторгнення всього, що виходить за межі цього. Я думаю, що це проблема нашого пострадянського суспільства. Коли відбудеться трансформація? Думаю, невдовзі, бо вже діти інші, ніж ми були. Тому потрібно набратися терпіння й поліпшувати якість освіти. Щоб це зробити, потрібно кидати в освіту значні ресурси, бо в нас вона на останньому місці.

Сергій: Чесно, я не бачу тут особливого конфлікту, усе досить природно. Молоді люди вистоюють чергу в PinchukArtCentre, таксисти слухають шансон, а не класичну музику, що для них таке ж незрозуміле, чужорідне явище, як і сучарт.

Алевтина: Я не погоджуюсь із думкою, що люди реагують на сучасне мистецтво негативно. Вони щирі, ніколи чогось такого не бачили, тому реагують так, як і багато з нас, на щось незвичне. Вони не розуміють мистецтва, і їх це дратує. Правда, є ще й вандалізм. Моя перша виставка відбулася, коли мені виповнилось 13 років. У нашій школі тривав тиждень самоврядування, і нам, дітям, дали владу. Я вирішила бути культурною менеджеркою, хоча не знала тоді, що це таке. Принесла свої малюнки й повісила їх у шкільному коридорі, це були ілюстрації до книг наукового фантаста Станіслава Лема. Я їх розмістила без скла, вони були такі беззахисні, а через декілька годин усіх їх обмалювали. Я не знала слова “вандалізм” (що й трапилося), однак досі переконана, що діти так взаємодіяли з моїми роботами. У моєму місті не було жодних галерей, дітей ніхто не навчив, як із цим бути, і я дуже жалію, що не забрала ці роботи, а кинула їх там. Після того в мене було багато виставок, я маю потребу, навички й практику комунікувати з людьми, які щиро кажуть мені, що вони чогось не розуміють. Саме це можна назвати ще одним мистецтвом — медіація, створювати простір для розуміння сучасного мистецтва. У мене теж бувало, коли не одразу розуміла роботу якогось художника, тільки через певний час.

Поки не оголосили карантину, я побігла дивитись у PinchukArtCentre на роботи молодих художників, серед яких обирали найкращих. Знаєте, є серед них такі, яких я вважаю в певних місцях слабкими. Є також твори мистецтва, що поверхові або слабкі за змістом.

Чи варто людям пояснювати сучасне мистецтво?

Сергій: Так, найчастіше добре допомагає вербальний опис.

Василь: Звичайно варто, але розповідати тим людям, яким це цікаво. Якщо людина не прагне мистецтва, навіщо витрачати сили й пояснювати. Повторю: оскільки сучасне мистецтво — це мистецтво ідеї, його не просто сприйняти, тому важливо бачити й читати текст, дивитись на інші роботи художника. Коли це ілюстрація “жінка із хлібом”, то це зрозуміло, а от складні символи, звичайно, потрібно пояснити. 

Артур: У сучасному мистецтві, особливо в живописі, концепції завжди повинні бути, бо якщо художник не зміг сам зартикулювати, що він виробив, не зміг сформулювати якусь концепцію, то це не дуже гарно. Усе ще залежить від аудиторії й рецензування. Гідний фідбек від арткритиків, від спільноти, яка дотична до цієї галузі, зафіксує, що подія відбулася і що цей митець справді цікавий. І коли ми говоримо про статусність, то якщо той чи інший сучасний художник хоче отримати якісь бонуси, він повинен розуміти, що має взаємодіяти з куратором, який із його масиву робіт обере справді цікаві, що покажуть еволюцію цього художника чи важливість тем, які  він артикулював.

Артур Сумароков, читка п’єс

Чи мають мати сучасні митці академічну базу?

Алевтина: З двадцяти фіналістів PinchukArtCentre лише половина митців має академічну освіту. Твори там не погані, автори талановиті, то виходить, що академічна освіта не є вирішальною. Я, як людина, яка вчилася і в Україні, і за кордоном, вважаю, що освіта має значення, але важлива її якість та, безперечно, здатність людини до самонавчання. Наприклад, у Jan Van Eyck у Нідерландах, де я вчилася, була така умова: маєш бути присутнім у просторі академії не менше ніж 14 днів. І це означало, що ми вчимося не тільки від наших викладачів, лекторів, запрошених професорів, а й один в одного. Тому я вважаю всі мистецькі платформи, навчальні клуби важливими й переконана, що навчання відбувається не тільки в закладі, де є певна ієрархія, а також у середовищі.

Василь: Тут немає однозначної відповіді, залежить від того, яку форму ти хочеш для свого продукту. Якщо хочеш робити якісь технічно складні речі, то освіта потрібна. Я взагалі вважаю, що вона нікому не завадить, якщо вміти вчасно зупинитися й не бути рабом цієї освіти. 

Найкраще провести аналогію з музикою: чи може музикант не мати освіти? Може. Чи зашкодить освіта музиканту? Думаю, ні. Є класні рок-музиканти і з освітою, і самоучки. Що складніше: стати музикантом завдяки освіті чи вчитися самостійно? Думаю, самоучкою, бо потрібно докладати більше зусиль. Так само й у візуальному мистецтві — освіта потрібна. Має бути якийсь баланс між твоєю світлою головою, здатністю створювати нові ідеї й умінням за формою їх реалізовувати. У кожного цей баланс свій, але я вважаю освіту потрібною. 

Сергій: Щодо освіти, то є приклади дійсно потужних артистів без академічної школи, але я думаю, що вона необхідна, особливо для тих, чий медіум — живопис, графіка, скульптура.

Для міцнішої дружби з мистецтвом радимо ці посилання:

PinchukArtCentre — лекції, дискусії та розмови, які відбувалися в PinchukArtCentre.

Horse & Penguin — україномовний ютуб-канал про сучасних митців та їхнє мистецтво. 

IZOLYATSIA — фонд культурних ініціатив із непростою історією, який засновано 2010 року в Донецьку, на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів. На сайті Ізоляції можна знайти задокументовані мистецькі події, подивитись колекцію сучасного мистецтва, створених за 10 років роботи, познайомитись із великою кількістю резидентів. 

Історії зібрали Ольга Кукула та Анастасія Івашина за ініціативи ГО “Д.О.М.48.24” та за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Фото: архів митців

Основне зображення: робота Сергія Захарова

Щоб залишатися на зв’язку із здоровим Глуzом — підписуйся на наш телеграм-канал.