БУР-табір робить капітальний ремонт у приміщенні колишнього садка в Коломиї. Я багато про нього чула і навіть писала, а тепер мала змогу відчути атмосферу, що там витає. БУР почав свою діяльність 2014 року. Тоді троє львівських активістів відправилися до звільненого Краматорська, щоб відновити зруйновані будівлі. Тепер БУР — один з найбільших волонтерських рухів в Україні. Раніше ми вже розповідали тобі про нього.
Чую звук ремонту, заходжу у ворота, і мене зустрічають заклопотані, але привітні БУРівці. Ми бачимо одне одного вперше, а вони всі вітаються, усміхаються, запитують, чи щось потрібно, і дивуються моєму чистому й білому одягу.
Перший, з ким я познайомилася, був Сергій з Києва:
“Якби не робота, я б залишився в БУР-таборі. Деякі волонтери переходять з одного табору в інший, а я приватний підприємець, маю свій ювелірний бренд, тому не можу все покинути. Мені випадково хтось скинув інформацію про БУР, я подивився, що це щось цікаве, і приїхав. Це мій перший БУР-табір і взагалі щось, пов’язане з волонтерством”.
Тут нашу розмову перериває дівчина із широко розплющеними очима, у бандані, сірій футболці та таких самих спортивних штанах:
— Сергій, тебе дуже треба! Спустило колесо в тачці, а на ній велика бочка з водою.
Приходимо на місце проблеми — тачка застрягла в болоті, її ні туди ні сюди.
— Добрий ранок! А дасте нам насоса, будь ласка, — Сергій кричить через паркан сусідові, а точніше доброму дядечку, який допомагає БУРівцям.
— Насос отут акуратненько поставиш, — відповідає сусід.
Хлопці приступили до роботи, підняли тачку, покрутили колесо і накачали. Але не все так просто: бочка з водою постійно перехилялася на правий бік. Роман (про якого напишу далі) везе тачку, Сергій тримає бочку, а я не знаю, куди себе приткнути, щоб і не заважати, і допомогти. Наступна перепона — захаращена дорога. Сергій узявся розчищати її — і вода таки доїхала до місця призначення.
Усі пішли займатися своїми справами, а ми із Сергієм налаштовувати перфоратор і спілкуватися про роботу:
“Я думав: ми вдень будемо працювати, а ввечері відпочивати. Виходить, що працюємо і дуже активно відпочиваємо: для нас організовують різні лекції, екскурсії, ігри. Хочу ще піти на БУР-табір, але це буде не найближчим часом, бо маю роботу. Ідеально було б один раз на рік їздити у відпустку на море і в БУР”.
Далі Сергій усміхається і каже, що тут такі дівчата красиві, з якими точно буде спілкуватися, а з тими, хто з Києва, ще й бачитися. Волонтери мають чат свого табору, кажуть, що деякі чати живі, люди постійно спілкуються, хоча минуло багато часу.
“Ми практично закінчили демонтаж — ламали стіни, виймали старі двері, вікна. Ось ця величезна купа (вказує прямо переді мною) така не перша”, — розповідає Сергій.
Ми ще трішки погомоніли із Сергієм і довелося відпустити його, бо мав багато роботи. І тут я натрапила на Романа. Він фотограф у БУР-таборі, а крім цього допомагає у всьому: виносить сміття, розвантажує інструменти, словом, не фотографією однією.
Далі я познайомилася з лідеркою кемп-табору Анею, яка вже третій рік є частиною БУРу.
“У цьому заїзді 26 волонтерів з різних міст України, 8 людей з команди, і ще долучаються місцеві. Від 9:00 до 13:00 ми працюємо, тоді перерва на обід та відпочинок до 14:00 — і знову до роботи до 16:00. Потім ідемо в школу: душ, вечеря і культурно-розважальна програма. Усіх місцевих запрошуємо до нас потусити, ми раді новим знайомим. Узагалі в школі суперські умови, бо зазвичай ми живемо у спальниках, найчастіше в спортзалі, а тут маємо власне ліжко, матраци, нам видали постіль, є пральна, сушильна, два прекрасні душі, що дуже важливо для волонтерів після робочого дня. І головний пунктик — це їжа. Нас дуже класно годують, на рефлексії всі волонтери зазначили цей плюсик нашого табору”, — розповідає Аня.
І тут чую пісню Скрябіна “Танець пінгвіна”, йду на звуки та бачу прекрасних дівчат, які відриваються на повну, не забуваючи про молоток у руках. Отак я познайомилася з Марічкою й Анею, які демонтували плитку з підлоги та стін кімнати. Для однієї з них це перший БУР-табір, а для іншої другий. Обидві хочуть поїхати ще, але в інше місто, адже крім доброї справи ти ще й подорожуєш Україною.
“У БУР-таборі панує дуже класна атмосфера, ми надихаємо одне одного на працю, адже розуміємо, як це важливо. Ще прикольно, коли ми робимо конвеєр — стаємо в ряд і передаємо одне одному сміття”, — розповідає БУР-волонтерка.
Після кількох годин, проведених у майбутньому шелтері для переселенців, я зрозуміла, що БУР — це багато світлих людей, яких об’єднує спільна ідея, які люблять свою країну і готові допомагати одне одному.
Є погана новина: завершується БУР-табір у Коломиї, але є й хороша: невдовзі буде новий заїзд, а це означає, що ще більше крутих людей і знайомств.
Читай також, як потрапити в БУР-табір, та дізнайся більше про шелтер для переселенців.
Журналістка: Юлія Варчук
Фотограф: Роман Москаленко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
