11-річна Євгенія Артиш нещодавно закінчила 5 клас. Ще від 2019 року вона в’яже іграшки, після широкомасштабного вторгнення вирішила віддавати зароблені кошти на потреби Збройних сил України.
Не просто іграшка
Якось на Новий рік Євгенія хотіла придбати в’язану іграшку. Виявилось, вона була ручної роботи. Дівчинка тоді вирішила, що й сама може її зв’язати. Тепер навіть після риболовлі з татом привозить готові іграшки.
“Я почала вчитися в’язати пряжею зі спеціальних петельок, такою, з якої в’яжуть пледи. Моя перша іграшка — Мармудія, така, як грибочок, очі, ніс, руки, ніжки. Але це не просто іграшка, а й подушка-валик. Я її не продаю, лежить на ліжку”, — розповідає Євгенія.
Основи в’язання дівчинці показувала мама. Галина Артиш каже, що в школі також в’язала, але тепер не може так швидко, як її донька, губиться в технології.
“Багато хто казав, що це я в’яжу іграшки або допомагаю, але я лише відправляю їх і сприяю фінансово, ще, як експертний суддя, можу ніс зачепити, а тато — очі, брови, бо з ними важче працювати. Це гарантія того, що вони не вистрибнуть і не вискочать”, — ділиться мама Євгенії.
Дівчинка вчилася в’язати, переглядаючи майстер-класи однієї майстрині в ютубі, а тепер створює авторські іграшки.
Галина Артиш каже, що другу іграшку, яку зв’язала її донька, взяли на благодійність.
“Іграшку назвали Сніжинка, бо була така біленька, подарували її дівчинці з особливими потребами в її день народження”, — усміхається Галина Артиш.
Коли Євгенії почало все вдаватися, вона захотіла в’язати іграшки на замовлення. Одним з перших авторських виробів Євгенії був Олаф (з мультика “Холодне серце”) заввишки 40 см. Іграшку через інстаграм замовив один чоловік. Дівчинка сама придумала схему та зв’язала.
Підставку-стаканчик у вигляді тигра Євгенія зробила на прохання своєї вчительки.
Замовлення дівчинка приймає через інстаграм, телеграм, фейсбук.
Щоб абстрагуватися
На початку війни Євгенія мала чимало пряжі патріотичних кольорів. Виїхавши за місто, вона взяла її із собою. Саме це допомогло абстрагуватися від жахливих подій.
“Женя сиділа і в’язала сердечка. Перших було десь 10 штук, їх ми передали нашим знайомим волонтерам з “Восьмого загону”, а ті — військовим на фронті і в госпіталі”, — розповідає Галина Артиш.
Далі юна майстриня почала в’язати зайців у патріотичних кольорах.
“Донька підтримала мою ідею стосовно синьо-жовтих кольорів, спробувала зв’язати. Зайці їй сподобались, вона почала називати їх іменами впливових українців: Володимир та Олена Зеленські, Арестович, Залужний. До того ж донька зробила їм ще й патріотичні нашивки на сердечка”, — говорить мати Євгенії.
Дівчинка також зв’язала рожеву зайчиху, яку назвала “Зефірка”. Її вирішила подарувати сім’ї з міста Кам’янськ, яка деякий час перебувала в Івано-Франківську.
Відома лікарка-педіатр із Харкова замовила в дівчинки зайця м’ятного кольору — “М’ятку”. Лікарка ще й консультантка з грудного вигодовування, тому, крім зайця, попросила зв’язати молочні залози для роботи.
Євгенія створила маленькі синьо-жовті сердечка-обереги й червоно-чорні герби, які подарувала нашим військовим.
“В’яжу у своїй кімнаті і прошу, щоб ніхто до мене не заходив”
Золотий час в’язання для Євгенії — полудень, коли її молодший брат спить. Він любить усе поперекидати, порозкидати, загубити голку, якою вона робить нашивки. Ще й кіт допомагає.
“Взимку мені легше в’язати, бо не так жарко, ще ж пряжа дає своє тепло. Тоді для в’язання однієї іграшки я виділяю 2–3 дні. Влітку, якщо постаратися, десь 3–4 дні”, — говорить юна майстриня.
Якось дівчинка під час в’язання іграшок каже: “Мам, ну ти розумієш, я в’яжу тих зайців, а в мене їх ніхто не купує, а я б допомагала армії”. Галина Артиш добре знайома з Ольгою Барзій, яка разом із чоловіком волонтерить від початку вторгнення в благодійній організації “Віра і вчинки”. Написавши їй, мати з донькою вирішили прийти на ярмарок.
Тоді Євгенія мала 6 зайців. За декілька годин отримала 3350 грн, які віддала на благодійність організації “Віра і вчинки”.
“У мене жодна іграшка не схожа на іншу, кожна по-своєму красива. Навіть якщо зробити дві Олени Зеленські, то вони не будуть однакові, а просто подібні, бо в кожну іграшку вкладаю іншу частинку душі”, — каже Євгенія.
Для майстрині в’язання є і відпочинком, і змогою допомогти.
“В’яжу у своїй кімнаті і прошу, щоб ніхто до мене не заходив. Сиджу і, наприклад, коло мене моя киця спить. Так я в’яжу і відпочиваю”, — додає дівчинка.
«Я знаю, які це відчуття, коли ти починаєш робити і в тебе це не виходить. У неї було кілька таких ситуацій, коли казала, що все вже. Багато пряжі викинуто. Проте Женя відпочивала і з новим натхненням далі працювала: “Ні. Я все зроблю. Я мушу”», — ділиться Галина Артиш.
Коли дівчинка має змогу десь пов’язати, то бере пряжу із собою, але тільки туди, де чисто.
“Ми 100 % переможемо. Коли зустріну військового, то подарую йому якесь сердечко і скажу дякую за те, що він нас захищає”, — ділиться Євгенія Артиш.
Журналістка та фотографка: Уляна Сторощук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
