Проект реалізований за підтримки Sushi House
Іван Візнюк не уявляє свого життя без гір. А ще він один з небагатьох, хто працює за спеціальністю, ще й встигає керувати громадською організацією “Білий камінь” і бути хорошим батьком. Іван має найвищий відсоток довіри серед громадських активістів за опитуванні Глузду. Ми поспілкувалися із переможцем та дізналися більше про закоханого в гори коломиянина.
– Іване, хто ти за освітою?
– Я магістр з автоматизованого управління технологічними процесами. Університет закінчив із відзнакою. Після університету пішов служити у Збройні Сили України. Після повернення додому з армії знайшов роботу, де працюю й досі. Я керівник відділу на виробничому підприємстві. Робота благородна, як на мене, робимо борошно.
– А хліб вмієш пекти?
– Хліб печу з 8 класу. Мама навчила. Насправді, хліб не так важко зпекти, як відремонтувати якусь залізяку, тим більше, коли по ній струм бігає. Роботу свою люблю, вона мені подобається. Люблю запроваджувати щось нове. Коломия – це Шанхай, у нас усі переважно в торгівлі, виробничих підприємств не так багато. Я вважаю, майбутнє за оптимальним виробництвом.
– Робочі навички допомагають в житті?
– Звичайно. Спираючись на професійний досвід, бачу вирішення різноманітних питань. Це допомагає в плані організації роботи, особливо, в роботі громадської організації “Білий камінь”. Є багато технічних питань, тут своя специфіка: треба усе прораховувати, вичисляти і частково мати схильність до такої роботи, а решту треба вчитись, читати книги, з кимось радитись та обмінюватись досвідом.
– А як рідні ставляться до твого гірського захоплення?
– Батьки ще в школі змирились з моїм захопленням. Вони принаймні знали, куди їх дитина ходить і звідки приносить поламані лижі (сміється). Тим більше, майже увесь клас відвідував туристичний гурток.
А з дружиною сходимось в уподобаннях, разом ходимо у гори.
– У тебе є п’ятирічна донька. Береш її у гори?
– Звичайно! Першу значущу вершину моя донька підкорила у рік і 5 місяців, вона зійшла на Маковицю. Якщо першого разу Злата долала дорогу частково у мене на плечах, то цьогоріч цей маршрут пройшла самостійно.
– Подобається роль батька?
– О, мені дуже подобається! Проте, на жаль, доводиться багато працювати, але стараюсь надолужувати. Вихідні – це батьківські дні, які ми обов’язково проводимо разом. Та й щодня стараюсь знаходити годину-другу, щоб провести час з донькою. Злата – татова помічниця: коли я щось роблю в майстерні, вона бере кріселко, сідає біля мене і старається допомагати. Вона любить щось робити, особливо якщо її зацікавити.
– Як давно займаєшся скелелазінням?
– Якщо чесно, то скелелазіння мені дуже не подобалось до певного моменту. В гори я ходжу з п’ятого класу, а скелелазінням почав займатись десь в класі 9. Повної технічної можливості на той момент не було, усе, що ми мали – це Станція юних туристів, там був такий напрямок, як техніка пішохідного туризму, яка розділяється на свої окремі піднапрямки: пішохідний туризм, технічний туризму, і гірський туризм, який ділиться на скелелазіння та альпінізм. Скелелазіння має багато течій. Але усе в туризмі споріднене, тобто знання з одного напрямку знадобляться в іншому.
Скелелазінням вже почав активно займатись в студентські роки у Львові. Там і можливостей було більше. Так у студентському гуртожитку власними силами ми створили свій перший скелелазний зал для боулдерингу (Боулдеринг – різновид спортивного скелелазіння. Полягає в проходженні серії коротких, але дуже складних трас. На відміну від інших видів скелелазіння здійснюється без використання мотузок, карабінів і інших страхувальних пристосувань, – прим. ред.).
– Чи траплялися в горах якісь оказії?
– Випадків бувало багато. Ведмедів не зустрічав, а от як чугайстер ходить – чув (сміється). Взагалі вважається, що у нас в горах багато різних таємничих, навіть сакральних місць, де відбуваються цікаві речі. Хто ходить в гори, той може багато чого розповісти. Можна натрапити на криївки наших повстанців, є місця, де проводились різні ритуали нашими предками. В Яремче, наприклад, є перехрестя семи доріг, де люди встановили хрести. Чомусь саме там найчастіше гинули люди. До речі, я нещодавно дізнався, що в Яремче є печера на 400 метрів, в яку можна спуститись. Вона, щоправда, ще не надто популярна серед туристів. А взагалі гори добре показують, хто є хто. Особливо у довгих походах, днів на 12, коли ллє, як з відра, а потрібно їсти приготувати на всіх. Але завдяки такому людина себе гартує.
– А чи були ситуації небезпечні для життя?
– Бували, звичайно. І техні, і десь щось не прорахували. Якось заблукали під час походу в гори. Але, як бачите, живий-здоровий, знайшли вихід. Перш за все, потрібно зрозуміти, що ти заблукав – це перший крок, щоб знайти вихід. Головне не панікувати в таких ситуаціях. Сісти, заспокоїтись, відпочити, а тоді вже починати думати, що робити. До будь-якої справи потрібно грунтовно підготуватись, щоб не виникало неприємних ситуацій, прораховувати усі можливі нюанси та бути до них готовим.
– У тебе найбільший рейтинг у голосуванні Глузду, серед громадських активістів, якому довіряють коломияни. Очікував такого? Вважаєш, що заслуговуєш цього звання?
– Однозначно, це стало для мене несподіванкою. Ну, що ж тепер доведеться більше слідкувати за своєю поведінкою (сміється). Приємно, не думав, що займаю аж таку позицію в громадському житті міста. Це певна відповідальність, адже люди покладають на тебе якусь надію. А чи заслуговую цього звання…? Знаєш, коли я говорив рік тому про створення клубу любителів скелелазіння, до цього ставились скептично. А цього року ми святкуємо рік “Білого каменю”. Коли я розповідав про проект, який подав на Громадський бюджет, ніхто не вірив, що ми назбираємо потрібну кількість голосів. Але ось ми чекаємо на кошти для встановлення скелелазної стінки. Я зрозумів, що потрібно діяти, якщо ти хочеш чогось досягти, і не оглядатись на когось. За цей час я навчився стукати в усі двері і не опускати рук після відмов. Хочеш чогось – йди і роби. Мабуть, тому люди помітили мою роботу і виник певний відсоток довіри.
Люди взагалі тепер дуже спостерігають за громадськими діячами, адже є велика кількість тих, хто багато говорить, але мало робить. Я не з таких. Я хочу, щоб місто розвивалось, щоб і діти, і молодь, і дорослі долучались до активного відпочинку, загартовувались та цікаво і корисно проводили свій вільний час. Саме тому я і створив громадську організацію “Білий камінь”. Тут нема особистої вигоди. Я думаю про свою доньку і те, як, де і в якому середовищі вона буде рости. Ми шукаємо співпраці, спільні шляхи розвитку. Я не чекаю, що хтось прийде і все зробить замість мене. Багато чого ми з друзями робимо власними силами та за власний кошт. Але нам це подобається, ми бачимо в цьому щось більше, ніж просто скелелазіння.
– А в депутати не думав піти?
– До виборів ще далеко (сміється). Є бажання щось робити, і чим більше ти стараєшся щось зробити, тим більше зіштовхуєшся з системою, яка там працює. Тоді починаєш думати, що я б сам там щось змінив, питання в тому, скільки таких людей взагалі є. Хоча, я вважаю, що потрібно перечекати, поки увесь комунізм не зникне з голів людей – тоді, можливо, щось зміниться.
– Є у тебе ще якісь хобі?
– Моє хобі стало моєю роботою. Я багато часу приділяю клубу. Так багато всього організовую, що можу легко стати організатором весіль (сміється). Окрім того працюю офіційно.
ГО “Білий камінь” – це неприбуткова організація, а сім’ю забезпечувати треба, крім того потрібно і рідним приділяти час. Тому, на щось ще просто не вистачає часу.
– І, уже традиційні питання Чаювання: Якби у тебе була суперсила, якою вона була би?
– Супершвидкість. Ця суперздібність допомогла би більше всього встигати.
– Чи вижив би ти на безлюдному острові?
– Безлюдний, на те він і безлюдний, що там ніхто не виживає (сміється). Якийсь час я б там прожив, але от скільки часу, не можу сказати.
– Поділись планами на майбутнє.
– Хочеться зробити щось таке, щоб нас запам’ятали, щоб наша діяльність приносила користь місту. Хочеться зробити щось для дітей, щоб вони мали де розвиватись. Шукаємо приміщення, яке нам міська влада могла б виділити для дислокації і зведення стінок. Адже поки дозволяє погода, проводимо заходи на відкритому повітрі, а ось узимку з цим складно. Я хочу, щоб люди мали де тренуватись, і впевнений, що наявність приміщення збільшила би кількість охочих. Не тільки у великих містах, а й у зовсім крихітних є свої тренувальні зали. То чим Коломия гірша? Я подав два проекти на цьогорічний Громадський бюджет: будівництво спортивного скеледрому та встановлення стаціонарних бетонних тенісних та шахматних столів у відпочинкових зонах та житлових масивах. Чекаю початку голосування у вересні, може, й цього року виграємо кошти. Впродовж літа будемо продовжувати транслювати кіно у парку Трильовського. Планів багато, так що будемо продовжувати свою роботу та шукати нові можливості для реалізації.
За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва
Фото: Фотостудія «Zebra Photos»: м. Коломия, вул. Театральна, 35/2.
Контактний номер: 050 510 8575
Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547
