ГЛУЗД

Проект реалізований за підтримки Sushi House

Менеджер за освітою, волонтер за покликанням, поет у душі, Віталій Бирчак не уявляє свого життя без благодійності та кави. Здобуті в університеті економічні знання використовує в основному у роботі волонтера. Чи важко писати вірші, де взяти натхнення та як воно бути волонтером, молодий поет ділиться ексклюзивно з Глуzyдом:

– Коли почав займатись волонтерством?

– Коли захворів мій хороший товариш Андрій Коник. Це був серпень 2016 року. Ми, друзі Андрія, об’єднались, щоб врятувати йому життя. Вже пізніше створили Благодійну організацію “Konyk Help”. З того моменту і почалась наша волонтерська місія. Окрім благодійництва, працював баристою у місцевих закладах. Насправді, дуже люблю каву: і готувати, і пити, тому робота приносила задоволення. До того ж, паралельно вчився і займався громадською діяльністю в Молодіжній раді, свого часу був її головою.

– Які у тебе обов’язки у благодійній організації?

– Насправді широкий спектр обов’язків. Адже у нас кожна людина – це маленька деталь великого механізму, а без окремої деталі, механізм не може працювати. З самого початку на мене були покладені обов’язки комунікації зі спонсорами, тобто знаходити їх та залучати до співпраці. Також був координатором ряду проектів (“ЛітераТур”, “Кошик допомоги”). Тепер спектр обов’язків набагато ширший, частково відповідаю за Konyk Help Shop.

– Що найбільше захоплює у роботі волонтера?

– Це можливість допомагати людям та залишити по собі якийсь слід. Наше життя, як сплеск, тобто воно проходить і все, а якщо не робити хоч якихось справ милосердя, то воно нічого не варте.  

– Що є найважчим для тебе у цій діяльності?

– Байдужість людей та зневіра до волонтерства та благодійності. Є багато псевдоволонтерів та благодійників, які підривають віру людей, а ті, у свою чергу, починають ставитись з пересторогою до справжніх благодійних організацій, очікуючи чергової афери. Тоді на своєму прикладі доводиться доводити протилежне, а переконати людей буває дуже складно.

– Бували моменти, коли хотілось усе кинути і піти?

– Переломні моменти бували, але тоді я згадував, як усе починалось. До того ж, відчував і відчуваю відповідальність перед Андрієм Коником. Його я знав усього рік, але він став для мене справжнім другом і я зрозумів, що таких людей, як Андрій нема і не буде. Це була людина любові: він усіх любив і всі любили його. Він був дійсно безкорисливим та всіх довкола мотивував. Тому, шануючи його пам’ять, ми продовжуємо допомагати людям. І саме розуміння того, що не можна опускати руки, завжди підтримує мене.

– Волонтер – це назавжди?

– Так. Волонтер – це людина, яка служить іншим. Навіть якщо ти будеш займатись чимось іншим, у тобі вже будуть закладені засади допомоги ближньому. Я ось закликаю усіх брати відповідальність за інших та ставати волонтером, незважаючи на основну зайнятість.

– Ти, як волонтер, бачив різні ситуації, чув історії багатьох людей… Як думаєш, чого не вистачає цьому світу?

– Люди живуть і думають, що горе, яке трапляється з іншими, їх не зачепить і все завжди буде добре. А не факт, що буде, тому думати про завтра потрібно вже сьогодні, робити добрі справи і дбати про інших. Я впевнений, добро повертається сторицею.

– Коли ти почав писати вірші?

– Близько трьох років тому. Я ніколи не міг подумати, що буду писати вірші. Якби хтось сказав, що я буду поетом та організатором літературних вечорів, я би подумав, що ця людина жартує. Колись страшенно боявся публічних виступів. У свій час я відвідував музичну школу і коли потрібно було виступати на академконцертах, то моє хвилювання відчували люди, які сиділи далеко від мене –  вібрація йшла на весь ряд! А перший вірш був написаний про війну на Сході, про її тоді початки, просто сів і записав усе, що було на серці. Якось так все почалось. Потім вже були сильні почуття і зовсім інші вірші.

– На яку тематику в основному пишеш?

– В більшості це – інтимна лірика. Кожен вірш для мене – не просто набір рим та гарних слів. Це частинка мене, я вкладаю в них певні переживання, вони написані не просто так. Взагалі речі, які мають позитивний чи негативний сплеск емоцій, потребують вивільнення. У кожного це відбувається по-своєму. Я, наприклад, пишу поезію.

– То у тебе є дама серця чи воно вільне?

– Упустимо це питання. Це надто особисте.

– Де черпаєш натхнення?

– Якщо чесно, досі не можу розібратись, як воно відбувається. Інколи тебе може просто зачепити якась фраза і від неї вже йдуть гілки, які складаються у поезію. Інколи вимальовується ціла картина в голові, а ти не встигаєш записати. Але в основному це емоції.

– Ти казав, що любиш каву. Що важче: варити каву чи писати вірші?

– Важче любити. Цього потрібно вчитись, напевне, все життя.

– Як ти сприймаєш критику? Тебе легко вибити з колії?

– Критика потрібна, якщо вона доцільна. Я просіюю її через три сита Сократа: правди, добра і користі. І тільки тоді розумію, чи потрібно мені зважати на ці зауваження. Адже є “добродії”, критика яких спеціально спрямована, щоб вибити людину з колії.

– Бувають творчі кризи? Як ти з ними даєш раду?

– Був час, коли не міг нічого написати. Але, як то кажуть, лікує не час, лікують люди. Також багато гуляю в такі дні та слухаю музику.

– А чим ще займаєшся, окрім волонтерства та написання поезії?

– Пробую себе в журналістиці, пишу як фрілансер в одне з видань. У свій час навіть поступив на факультет журналістики, але мене тоді відмовили і я продовжив навчання на економічному факультеті, вивчаючи  менеджмент. Розвиваюсь в прозі.

– То ти ще й у прозі пишеш?

– Пробую, але поки тільки  для себе. Мені взагалі подобається писати. Є мрія розповідати внукам свої історії. У мене було дуже хороше дитинство. Мої бабуся та дідусь часто читали мені казки. А якось дідусь прочитав дуже цікаву казку, яку я не зміг потім знайти у книжці. Як виявилось, він сам її придумав. Отак і я хочу в майбутньому бути казкарем для своїх дітей та онуків.

– Ручка та папір чи клавіатура і монітор?

– Клавіатура. Спочатку писав в одній із соцмереж, потім перейшов суто на “вордівські” документи.

– Читаєш книги?

– Звичайно, це обов’язково. В більшості це сучасна художня література. Зараз читаю “Список Шиндлера” Томаса Кініллі. Зачепила книга “Все те незриме світло” Ентоні Дорра. Дуже сподобалась книга “Блаженніший Вуйко Любко” видавництва” Свічадо” – це різні історії з життя кардинала Любомира Гузара – Патріарха УГКЦ, справжнього приклада не тільки для українців, а для цілого світу.

– Які у тебе хобі?

– Допомагаю у Воскресінецькій Молодіжно-християнській спільноті “Воскресіння”. Дуже люблю ходити в гори. Через певні обставини довго не катався на лижах, проте цього року вдалось покататись на Буковелі – отримав величезне задоволення. Також дуже люблю музику. У музичній школі вчився грати на сопілці, до речі, у мене, досить добре виходило. А зараз вчусь грати на гітарі і це приносить неабияке задоволення, це дає можливість свої тексти ще й співати.

– Тепер традиційні питання Чаювання: Якби у тебе була суперсила, якою вона була би?

– Зцілювати інших.

– Ти вижив би на безлюдному острові?

– Я – людина, яка іноді потребує самотності, але в основному таки потребую людей, тому складно відповісти. Думаю, якийсь час прожив би.

– Які плани на майбутнє?

– Хочу розвиватись у поезії та письмі, адже це приносить найбільше задоволення. Планую реалізувати ще один “ЛітераТур” (літературно-музичні вечори в різних містах України) цього року. Минулого року таким чином збирали кошти на лікування онкохворій Юлії Дмитренок. Зараз я бачу, що можу зробити це ще інакше, тому будемо обговорювати можливість реалізації проекту з новинками.

За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва

Фото: Фотостудія «Zebra Photos»: м. Коломия, вул. Театральна, 35/2.

Контактний номер: 050 510 8575

Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547

Наші партнери