Вікторія П’ятничук: Не люблю самозакоханих, тому навіть не переживаю, що стану такою

Проект реалізований за підтримки Fun Coffee

Конкурс краси, який збирає повні зали з різних причин: є аудиторія, яка приходить побачити нові дизайни суконь чи купальників від місцевих брендів, приходять сюди дівчата для пліток і хлопців, які у активному пошуку. Все це заради того, щоб побачити її – “Княгиню Покуття”.

Частина глядачів захоплюються, інші “обмивають кісточки”, та все ж судді, незважаючи на важкий вибір, обирають одну із учасниць та надають їй статус “Княгині”, який та гордо носить, аж поки не передає корону наступній княгині у наступному році.

В чому особливість переможниці “Княгиня Покуття 2018” Вікторії П’ятничук читайте у  наступному інтерв’ю серії “Жінок з Глуzдом”.

– Розкажи нам про себе: скільки тобі років, де ти працюєш (навчаєшся)?

– Мені 19. Навчаюся у Коломийському політехнічному коледжі за спеціальністю бухгалтер і зовсім недавно почала працювати. Закінчила курси манікюру, тому у вільний від роботи та навчання час, займаюся ще й цим. Це в більшості хобі, можливо, в якійсь мірі ще підробіток.

– Тобі не важко поєднувати навчання та роботу?

– Не важко. Я навчаюся на заочній формі навчання, якщо потрібно піти на пари, то проблем на роботі не виникає.

– Чи доводилося раніше тобі бути у ролі моделі?

– Ще у 2015 році, на першому курсі коледжу, брала участь у конкурсі “Міс Політеху”, там здобула звання “Перша Віце-міс”, зайняла 2 місце.

Мені тоді сподобалося, впродовж цього часу запрошували на різні конкурси, та я якось не задумувалася над тим, щоб взяти участь, а цього року вирішила себе спробувати. Мені написали, що я пройшла цей кастинг, тому вирішила випробувати свої сили.

– Ти була внутрішньо налаштована перемогти, чи це було для тебе несподіванкою?

– У мене була ціль перемогти. Я старалася на репетиціях і фотосесіях, хотілося як найкраще себе показати.

Ті дівчата, яких я вважала достойними того, щоб виграти, вони все ж таки ввійшли в четвірку, тому мої сподівання  були аргументованими.

– Як ти думаєш, чому переможницею стала саме ти? Чим тобі вдалося захопити глядацьку аудиторію?

– Напевно, вдалося якось правильно себе подати. Пригадую, наша організатор, Марія Акуленко, казала на репетиціях: “Дівчата, головне посміхайтеся”. І я, як усміхнулася на першому виході, так до кінця усмішка на лиці не зникала. Мені це дуже сподобалося, думаю, глядачі побачили.

– Не було страху під час конкурсу? Не боялася суддів?

– Суддів не боялася.

Був страх на першому виході, ми стояли на кубах. У мене дуже високі підбори і я боялася не впасти під час того, як буду спускатися із кубу.

Я в майбутньому буду брати участь у конкурсах та кастингах. Мені це подобається. Хочу ще відчути оці емоції. Ми йшли до цього 3 місяці: тренування, репетиції, фотосесії, а все так швидко закінчилося, за якихось 2 години.

– Чи можуть, на твою думку, невисокі дівчата розраховувати на модельну кар’єру?

– Цілком. Мені здається, тут справа не у зрості, і навіть не у зовнішності, з мейк-апом та зачіскою будь-яка дівчина буде виглядати гарною. Справа в тому, як вона поводить себе на сцені, як уміє себе показати. Справа у харизмі.

– Що було найважчим під час репетицій? Скільки часу воно у тебе займало і чи не було це важко поєднувати із навчанням та роботою?

– Було трішки важко, я працюю і навчаюся, це складно поєднувати, не вистачало часу. Цілий день працюю, а ввечері, після роботи, йшла на репетицію, а вони тривали по-різному: годину, півтори, інколи дві.

Найважчими були вивчити всі ці постановки. А ще вихід, він був дуже нелегкий. Найбільше я переживала за свої підбори. Вони дуже високі і я боялася не спіткнутися.  Боялася, що переживання візьмуть гору, але все було добре.

– Ти двічі згадувала про висоту підборів? Скільки приблизно вони мали сантиметрів?

– Ну до 20-ти точно.

Я учасниця №1 мій ріст 1,70 см, а дівчата під номеро 2 і 3 мали зріст 1,78 см. Хотілося виглядати якось менш-більш однаково на їхньому фоні, тому довелося одягнути взуття на таких підборах.

– Знаю, що під час “Княгині Покуття” є конкурс із запитаннями. І багато-хто вважає, що учасниць із питаннями ознайомлюють попередньо на репетиціях,  чи так це насправді?

– Ні. На репетиціях нам задавали різні запитання для того, щоб побачити хто на скільки комунікабельний і хто як може відповісти. Але, ніхто не задавав ті питання, які були на конкурсі і я через це переживала. Розуміла, що відповім, але хвилювання може взяти наді мною гору. Проте скажу, що питання не були дуже капосні чи складні.

– Пам’ятаєш, що запитали тебе?

– Запитали, як  я ставлюся до жіночої конкуренції. Цього року на конкурсі у нас була конкуренція, тому що дівчата всі дуже стрункі і красиві. Мені здається, тут все залежало тільки від того, хто як себе подав. Зовнішні дані були у всіх.

– Не виникало конфліктів між учасницями?

– Ні, ми навпаки, навчилися підтримувати одна одну. На конкурсі я навіть знайшла собі подруг.

– Знаю, що багато дівчат, особливо твоїх ровесниць, дуже скептично ставляться до подібних конкурсів і ходять на такі заходи, щоб критикувати або розважитися, чи не боялася ти цієї критики?

– Критики я не боялася, не настільки сильно залежу від думки інших.

Можливо, є люди, які приходять посміятися, але, зазвичай, такі люди потім виходять із дуже серйозними емоціями.

– Хто із рідних, близьких, друзів підтримав тебе найбільше?

– Я не розраховувала на те, що буде багато друзів: у кожного свої справи, навчання, робота. Але, коли мене нагородили, то привітати підійшли дуже багато друзів і знайомих, тих, кого я не очікувала побачити. Було дуже приємно, розуміти, що я перемогла і мною гордяться. Найбільша підтримка була від родини і хлопця. Ну і дуже допомогла організаторка, Марійка багато у чому підказувала, підтримувала і допомагала усім.

– Ти згадала про хлопця. Не було ревнощів з його боку?

– Він був не в сильному захваті від того, що я вирішила взяти участь у цьому конкурсі. Я не давала йому приводу для ревнощів. А коли він побачив, що  я перемогла, то навіть пишався мною.

– Чим би ти хотіла займатися в майбутньому?

– Хотіла би відкрити власну справу. Мрію про власний салон краси. Це та мрія, яку я планую здійснити.

– Твоя впевненість у собі – вона набута чи вихована батьками із дитинства?

– Тут справа навіть не у впевненості, мені це просто подобається: я люблю виходити на сцену, люблю відчувати ці емоції від залу. Я отримую від цього задоволення. Тому у мене так виходить – посмішка, можливо, якась більша артистичність.

– Що ти читаєш?

– Останнє, що я прочитала – це книга “Звіяні вітром”. Там два томи. Ці книги ще колись тато подарував моїй мамі, вона була захоплена цими книжками. Мені вони теж дуже сподобалися.

– Де ти працюєш?

– Працюю у магазині. Ми продаємо мобільні телефони, стартові пакети, також там є сервіс з ремонту телефонів.

 

– Плануєш в майбутньому жити в Коломиї, чи хочеш змінити місто?

– Хочу подорожувати іншими країнами, але жила я би в Коломиї. Не люблю великих міст, не люблю галас та велике скупчення людей. А от Коломию люблю.

– Часто переможниці подібних конкурсів хворіють “зірковою хворобою”, не переживаєш, що у тебе так трапиться?

– Я цього не боюся, бо не люблю таких людей. Не люблю самозакоханих, тому навіть не переживаю, що стану такою. Я люблю спілкуватися із простими людьми.

– Зараз популярно вести активну діяльність у  Instagram. Твої сторінки у соцмережах важко назвати активними. В чому справа?

– У мене закритий акаунт у Instagram, серед друзів у соцмережах тільки мої близькі та знайомі. Я не додаю всіх підряд у друзі. Можливо, у майбутньому сторінка буде відкритою і там буде багато друзів, але поки мені цього просто не потрібно.

– Ти не любиш публічність?

– То навіть не у публічності справа. Просто зараз, особливо після конкурсу, добавляється у друзі багато незнайомих людей. І якось незвично до такої уваги. І отакий блогерський вид життя – це не моє.

– В чому, на твою думку, проявляється жіночність?

– Жіночність проявляється у поведінці, розмові, стилі, зовнішньому вигляді і ставленні до людей.

 

– Є жінка, приклад з якої береш ти?

– Так. Як би воно банально не звучало: це моя мама. У неї досить сильний характер. Мені хотілося би мати такий характер, як у неї. Завдяки їй я стала такою, як я є зараз.

– Що ти можеш порадити своїм ровесницям, які можливо не до кінця впевнені в собі?

– Таким дівчатам пораджу її розвивати: брати участь у конкурсах краси, кастингах. Треба, щоб вони хотіли досягнути певної вершини та прагнули саморозвитку.

За інтерв’ю подякувала Оленка Гелетюк

Фото: Оксана Санагурська та особистий архів Вікторії П’ятничук

Гарячий чай та затишок люб’язно надала адміністарція кав’ярні Fun Coffee: м. Коломия, площа Ринок, 2. Контактний номер: 063 990 997