Проект реалізований за підтримки Sushi House
Харизматичний юрист, який не любить юриспруденцію і розглядає її тільки, як інструмент у своїй діяльності. Громадський діяч, який згуртував довколо себе однодумців та запустив платформу, що дає можливість коломийській молоді розвиватись. Михайло Данищук у свої 24 є не тільки координатором платформи розвитку Space Up, а ще й навідався до Норвегії, освоює гру у великий теніс та нерівно дихає до футболу. Відкрити цю особистість намагався Глузд.
– Чим зараз займаєшся?
– Корпоративною юриспруденцією в компанії best-run Consulting, на мені вся договірна та внутрішня документація. Але зараз у мене нова посада: тепер я керівник департаменту управління проектами в цій же компанії. У мої обов’язки входить планування та управління проектами компанії, комунікація, розв’язання проблем з клієнтами та налагодження комунікації між нашими відділами. Це те, що я дуже добре вмію, мені подобається бути ефективним.
– Ти відомий у Коломиї громадський діяч. Коли почав займатися такого роду діяльністю?
– У підлітковому віці. У школі організовував спортивні події, грав у брейн-ринг, займався футболом… У студентські роки теж був дуже активний, брав активну участь у житті студентської ради, організовував роботу радіо та інтелектуальні ігри на базі Прикарпатського національного університету. Але певне усвідомлення прийшло до мене вже після закінчення вишу.
Перший громадський проект ми з моїм товаришем Андрієм Слижуком організували разом. Це був перегляд чемпіонату Європи з футболу у 2016 році просто неба. Ми організували увесь процес і зібрали доволі велику кількість людей для перегляду. Я зрозумів, що це кайфово, коли ти щось робиш і можеш поділитись цим з іншими.
Після цього ми з Андрієм спробували організувати дебатний клуб в “Генезі”, яка тоді ще була антикафе, а, познайомившись з Володимиром Білоусом, почали говорити про нову громадську платформу, на якій можна було б організовувати схожі проекти. Так народилася платформа Space Up.
Виявилось, що в Коломиї багато активних мешканців та людей зі схожими переконаннями, як у нас. За плечима такі успішні проекти, як “Дебатний клуб”, “Англійський розмовний клуб”, “Фотошкола”, “Медіа школа”, “Програма нових бізнес-лідерів” та ін.. Усі ці проекти об’єднали довкола себе перспективних людей, які хочуть вчитись, розвиватись, критично мислити та реалізовуватись. Кожна навчальна програма завершується для учасників новими знаннями та навичками. Багато людей знаходять себе та починають працювати у вибраному напрямку, хтось підвищує рівень кваліфікації. Кожен знаходить щось своє. Важко виміряти результати, але їх легко спостерігати.
– Можеш пригадати подію, яка на тебе суттєво вплинула, як громадського діяча, лідера?
– У 2017 році, після проходження відбору, мені випала честь стати учасником щорічної міжнародної конференції YES 2017 (Ялтинська європейська стратегія) в секції молодих лідерів. Після окупації Криму, конференція перебазувалась у Київ, але назви не змінила. Саме того року вперше молоді лідери отримали доступ до всіх секцій, тому могли спілкуватися з будь-яким учасником конференції. Секція молодих лідерів – це дискусійний майданчик, на якому молодь ділиться ідеями, вивчає міжнародний та український професійний досвід і шукає відповіді на актуальні виклики сучасності. Це було щось надзвичайне для мене, адже я мав змогу спілкуватися та слухати ідеї таких людей, як колишній держсекретар США Кондоліна Райз, колишній прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон, прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт та ін. Загалом, зустріч збирає всю політичну та економічну верхівку України, Європи та світу. Неоціненний досвід, надзвичайні ідеї, які мотивують мене рухатися вперед. Перш за все, я до кінця усвідомив, що мене запалюють історії великих, успішних людей і результати, які вони залишають після себе. Ціль мого життя полягатиме теж у здобутті великих результатів, які могли б відзначитися не лише на моєму житті, а й на житті багатьох людей навколо.
– Не думав перебратись у більше місто, або за кордон?
– Звичайно, що думав. Я міг би бути успішним будь-де, але мені подобається створювати сильне середовище, а не приходити на все готове. У Коломиї я можу докласти зусиль для створення чогось нового, закласти ті принципи та цінності, які живуть в мені. Зараз я роблю це з дуже крутою командою, яка є і в Space Up, і в best-run Consulting, і в Глузді, і в Асоціації Підприємців, і ще в багатьох інших громадських організаціях. Мені подобається створювати з однодумцями нову, сучасну Коломию.
– На тобі багато всього. Як борешся з вигоранням?
– Допомагає декілька речей. Активний відпочинок, стараюсь багато займатися спортом. Граю щосуботи з друзями у футбол, зазвичай, я виступаю організатором цього дійства. Граємо на аматорському рівні вже впродовж 10-ти років.
Займаюсь малим та великим тенісом. Великий теніс прийшов у моє життя відносно нещодавно, на початку літа, а малим займаюсь вже довгий час. Також допомагає спілкування з друзями та дівчиною. Люблю подорожувати та відпочивати, особливо на природі, тут я відчуваю єднання з навколишнім світом, із самим собою. Усе це допомагає розслабитися. Так я заряджаюся емоційно і, після повернення до реальності, я продовжую працювати в повну силу.
– Нещодавно ти повернувся з Норвегії. Розкажи про цю подорож.
– Це була ідея мого товариша, Сергія Чаленка. Як фотограф він давно хотів побувати там і зробити багато фото. Він мене зацікавив цією ідеєю. Тож я почав вивчати країну, читати про неї, переглядати фото. З такою країною, як Норвегія, не зрівняється жодна. Там дуже відчутно матінку-природу в її первинному вигляді та величі. Міста не урбанізовані, тобто немає великих міст, скупчень людей. Чудове відчуття. Дуже сподобались рівень свідомості та життя норвежців, у них високі заробітні плати, а також відчуття соціальної відповідальності перед іншими. Вони з радістю допомагають незнайомцям, підказують шлях, підвозять. Я вражений, як радо норвежці відкривають свою країну туристам, не дивляться боком, вони діляться красою власної країни та природи. Там практично все ідеально, як на мене. Ну, щоправда, погода бажає кращого.
– Що запам’яталось найбільше?
– Ми піднялися на висоту 1000 метрів фіорду (фіорд – довга, вузька морська затока, яка часто тягнеться далеко усередину узбережжя, – ред.), Андрій Слижук, з яким я поїхав, пішов вище, а я знайшов гамак (так-так, саме гамак!), вирішив лягти на нього, послухати музику та відпочити. Це було фантастично. Я пролежав так майже годину. Люблю такі моменти, вони допомагають розібратися у собі, з тим, що ти робиш на даному етапі життя, відпочити, набратися енергії та емоцій.
Також не обійшлось без пригод. З міста, де ми жили, поромом добрались до фіорду Ойо, а назад вирішили поїхати поромом з іншого селища. Пішки дійшли до того селища, залишалася година до відправи. Тут ми побачили кафе, яке чомусь було зачинене о 4 годині дня. Нам не здалось це дивним, адже у селищі жило всього 40 чоловік. Ми вирішили присісти пообідати на подвір’ї кафе, там було декілька столиків. Отже, сидимо ми собі, і тут біля кафе зупиняється машина, звідти виходить явно здивований норвежець і питає, чому ми сидимо на ґанку будинку його батьків та їмо. Тільки уявити можна, як нам було незручно. Звичайно, ми перепросили, пояснили, що подумали, ніби це кафе, і вирішили зачекати на пароплав. Тут норвежець нам каже, що з їхнього селища пароплави не ходять взагалі. Ми в ступорі: як добратись назад? На щастя, пароплави відправлялися з іншого місця у декількох кілометрах від місця нашого перебування. Той дядько ще й люб’язно підвіз нас туди. Ми подякували йому, пригостили пивом, по дорозі ще разів сто перепрошували, але чоловік був дуже позитивним та люб’язним, зла на нас не тримав.
Я зрозумів, що норвежці дуже флегматичні та спокійні. На їх обличчях важко прочитати емоції, але це оманливе враження, насправді, вони дуже добрі та відкриті. Наприклад, в Україні зупинити автівку важко, а інколи буває й небезпечно, а в Норвегії з цим проблем немає, там люди майже не думають про небезпеку, бо її практично і немає. Вони дуже законослухняні, до прикладу, автомобіль зупиняється в п’яти метрах від переходу, норвежці не перевищують швидкість, правильно паркуються і т. д.
Ще мене здивував той факт, що у кожному супермаркеті стоїть автомат, куди можна викидати пластик і отримувати за це кошти. Тобто покупка пластмасової пляшки води частково окуповується. Як на мене, це потужний стимул для збереження екології. Взагалі, скандинавські країни дуже розвинулись у цьому напрямку. Наприклад, Швеція вже переробила усе внутрішнє сміття та почала закопувати його у сусідів.
– Загалом, ти багато подорожуєш?
– Не так багато, як би хотілося. Поки відвідав 7 країн, найбільше пишаюсь відвідинами Норвегії та США. Коли людина потрапляє в інше середовище, то звідти вона вже не повернеться такою, як була раніше. З допомогою подорожей можна розширити свій кругозір, навички, котрі потім можна застосовувати в будь-якій сфері. Без подорожей, на мою думку, людина не може продовжувати розвиватися. Тому потрібно час від часу кудись їхати, змінювати звичне середовище. В планах відвідати Японію, Південну Америку та Австралію. Чому саме ці країни? Японія – бо це сучасність, новітні технології та абсолютно інша реальність. Австралія – це дика природа, окремий острів зі своїми правилами та традиціями. А Латинська Америка – бо вона палка, танцююча, емоційна та ароматна.
– Як багато часу ти приділяєш самовдосконаленню?
– Щодня я приділяю цьому невелику кількість часу. Це може бути стаття, книга, TEDx, англійська мова, спорт… Я не виділяю для цього спеціально час, просто відчуваю, коли потребую якогось перезавантаження в робочих моментах. Для мене саморозвиток – це не тільки інтелектуальне збагачення, я стараюсь знайти баланс у всіх сферах життя, розподіляти час рівномірно для усього: роботи, саморозвитку, сім’ї, стосунків і т. д. Не завжди вдається, але я працюю над цим.
– Топ-3 книг, які ти порадиш.
- Трилогія “Атлант розправив плечі”, Айн Ренд.
- “Ніколи не їжте наодинці”, Кейт Феррацці.
- “Моє життя, мої досягнення”, Генрі Форд.
– Опиши свій типовий вихідний.
– Сім’я, друзі, кохана дівчина, активний і не дуже відпочинок… Стараюсь на вихідні відмежовуватись від роботи.
– Ти згадуєш свою дівчину… А ти романтик?
– Так, люблю організовувати для нас двох романтичні вечори. Це приносить внутрішню та естетичну насолоду. Чоловік має бути сильним, впевненим в собі, давати впевненість у завтрашньому дні своїй половинці, але це не заперечує романтизм. Бути романтиком приємно.
– Відчувається, що у твоє виховання багато вклали…
– Це заслуга моєї мами. Вона доклала багато зусиль, щоб ми з молодшим братом стали достойними чоловіками. Я їй за це дуже вдячний. Мій тато теж вклав у мене характеристики справжнього чоловіка.
– Поговоримо про гурманські уподобання. Якій кухні надаєш перевагу?
– Італійській. Вона здоровіша, легше сприймається, смачніша та корисніша.
– А сам вмієш готувати?
– Звичайно! Моя коронна страва – це омлет з томатами, баклажанами, м’ясом, кабачком, приправами. Ранок – особливий момент старту дня, люблю, щоб він починався смачно та гармонійно.
– Ти забобонний?
– Ні, я не вірю в прикмети чи збіг обставин. Думаю, що наші певні принципи, думки, цінності допомагають нам зробити вибір, а можливості, які трапляються у нашому житті, – це наслідок тих внутрішніх цінностей і саме тому ми робимо певний вибір.
– Маєш ще якісь хобі?
– Є одне. Дивакувате, щоправда, але я збираю пивні банки з усього світу. Куди б я не їхав, я привожу звідти пивну банку. Зараз їх близько ста штук.
– Якою ти бачиш ідеальну Коломию?
– Такою ж невеликою, якою вона є зараз, чистою, зеленою, гармонійною. Влада працює з бізнесом, а бізнес – з владою, громадськість підтримує обох. Немає суперечок, чвар, усі ці три сектори між собою ідеально гармоніюють. Немає стихійної реклами та торгівлі. До нас приїжджає багато іноземних туристів. Люди живуть спокійно, мають можливість реалізувати себе у власному місті, молодь залишається, бо бачить перспективи і їм подобається жити в Коломиї. Наше місто до цього йде, але дуже і дуже повільно. Попереду у нас, коломиян, багато роботи.
– Традиційні питання Чаювання: ти вижив би на безлюдному острові?
– Сам ні. Мені важлива комунікація з людьми. Усе, що ми робимо, – це у процесі з кимось.
– Якби ти мав суперсилу, якою вона була би?
– У мене її не було б. З будь-якою суперсилою занадто просто і нудно жити.
– Які плани на майбутнє?
– Продовжити розвивати діяльність платформи Space Up, жити та працювати в Коломиї, спробувати змінити місто на краще усіма можливими методами і просто бути щасливим.
За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва
Фото: Оксана Санагурська та особистий архів Михайла Данищука
Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547
