All You Need Is Love – відповідь на все

Проект реалізований за підтримки Sushi House

Одного разу, приїхавши в Коломию, Надія Запотічна закохалася в місто і вирішила, що переїде з Галича сюди. Так і сталося. Колишня вчителька образотворчого мистецтва та трудового навчання Коломийського природничо-математичного ліцею вже дев’ять років практикує вегетаріанство, п’ять — zero waste. Вона живе у власне задоволення: подорожує, малює ілюстрації, виготовляє сережки-ловці снів, займається йогою… А ще щиро вірить у Любов. Про свої життєві переконання, вегетаріанство та болючі теми дівчина розповіла Глуzду:

Чому саме образотворче мистецтво?
Десь у п’ятому класі моя вчителька образотворчого сказала, що я досить непогано малюю. Тож я вирішила ходити в художню школу. Після її закінчення вступила до Коломийського педколеджу. Після інституту знайшла роботу в ліцеї. Останні сім років працювала там на посаді вчительки образотворчого мистецтва та трудового навчання в дівчат. Мені дуже подобалося викладання, адже спілкування з дітьми — це моє покликання.
Не шкодуєш, що обрала саме таку професію?
У жодному разі. Щоправда, зрозуміла, що можна було обійтися без офіційної освіти. У ній, на жаль, розчарувалася. Маючи два червоних дипломи, зрозуміла, що це марна трата часу. Пропрацювавши в школі, усвідомила, що потрібні інші варіанти освіти. Зараз багато молодих людей хочуть неформальної освіти, стандартна система перестала себе виправдовувати.
Ти через це пішла зі школи?
Життя змінюється. Навіть у Японії є твердження, що кожні 7 років потрібно змінювати професію, щоби не засиджуватися на одному місці, а розвиватися. Окрім того, мені захотілося подорожувати. Поїздка до Ізраїлю дуже підштовхнула до цього рішення. Візу туди відкривають на три місяці, але, оскільки я була пов’язана з роботою, побули ми там лишень 3 тижні, і було дуже шкода, що доводиться повертатись додому так швидко. Хоч і проїхали країну вздовж і впоперек, все одно того було мало.

Тут я зрозуміла, що за три тижні побачила більше, ніж за все життя в Україні. Бажання подорожувати світом перемогло, тому поки що професію вчителя довелося відкласти. Хоча дуже люблю працювати з дітьми, вони надихають. Зараз діти дуже динамічні, вони хочуть руху, а сучасна освіта — це 45 хвилин стандартної програми. Я відчула, що потребую розвитку, щоби могла дати учням дійсно якісні знання та навички, а не просто викладати суху програму. Планую повернутися до викладання за декілька років.

Чому саме Ізраїль?
– Спочатку планувалася подорож до Санкт-Петербургу, але через політичну ситуацію в країні не вдалося туди поїхати. Порівнявши ціни квитків до Ізраїлю та Петербургу, виявилося, що в Ізраїль летіти набагато дешевше. Був листопад, і ми подумали, чому би й ні? В Україні дощі, холодно, а там море, сонечко. Тож буквально за тиждень усе вирішилося.
До речі, історія почалася ще давніше. Якось в Інтернеті я побачила фотографії інших людей, які були в Ізраїлі, тож на День народження загадала бажання, коли гасила свічки на торті. Через рік моя мрія стала дійсністю. Наступний День народження я вже святкувала в Ізраїлі.
Ти кажеш «ми». З ким ти їздила?
Їздила зі своїм хлопцем. Вдвох зручно автостопити. Це, до речі, був мій перший досвід такої подорожі.
Не було страшно?
– Зовсім ні. Там дуже хороші та привітні люди. Найбільше хвилювалась через те, що ні я, ні мій хлопець не володіли добре англійською, але це не стало великою проблемою. Взагалі мені здається, що страх — це почуття, яке паралізує. Це добре, бо страх підштовхує до дій, хочеться його побороти. Але страх блокує любов. Це все ж таки два протилежні почуття. Коли ти довіряєш світу, Богу, собі, віриш, що все буде добре, тоді все виходить. Тож, фактично, найдовше стопили години дві, але це була дуже глуха місцина, де майже ніхто не їздив.

Які в тебе враження від країни?
Спокійна, дуже комфортна, хоча багато військових, майже всі (і чоловіки, і жінки) проходять військову службу. Тим не менш, гуляючи нічним містом, ти не побачиш п’яних чи якихось підозрілих людей. Малі та дорослі займаються спортом, гуляють. Дуже затишна та миролюбна країна.

Ти згадувала, що хотіла поїхати до Санкт-Петербургу. Чому саме це місто?
– Це ще дитяча мрія. Там же ж Ермітаж, а для людини мистецтва — це як Діснейленд для дітей. Дуже хотілося побачити на власні очі витвори мистецтва, які там представлені.

Раптом восени з’явилася можливість туди поїхати. Я не могла втратити таку нагоду, тому ми з хлопцем вирушили туди. Там неймовірно красива архітектура. В Ермітажі я була разів зо п’ять. І, як виявилося, зимувати в Петербурзі було набагато дешевше, ніж у Коломиї. По розрахунках витрат, ми мали там пробути місяць, а жили всі три. Щоправда, житлом ми були забезпечені, нас прихистив Борис, друг мого хлопця. Ми платили за комуналку, їжу, транспорт та розваги.
В яких ще країнах була?
– У 13 років їздила до Німеччини за програмою обміну, жила в німецькій сім’ї. Теж хороший досвід. Роки три тому була в Білорусі. Несподівано для мене, виявилося дуже цікаво. У них дуже милозвучна мова і, що неприємно вразило, народ тотально русифікований. Білоруську мало де почуєш, на жаль. Це дуже сумно, і одразу якось стало страшно за свою мову. Якщо вона зникне, це буде жахливо.
Чудернацько було почути білоруську мову в Ізраїлі. Якось ми стопили, зупинилось авто, і виявилося, що водій — білорус, який живе і працює в Ізраїлі. Спочатку ми спілкувалися англійською, потім зрозуміли, що можемо перейти на російську, а тоді він перейшов на білоруську, я — на українську, й ми чудово один одного розуміли. Навіть краще, ніж на російській! Це було дуже приємно.

Як щодо подорожей Україною?
– Через те, що професія вчителя трохи зв’язувала, то більше подорожувала західною Україною та відвідувала великі міста, такі як Одеса, Харків, Київ, Дніпро. Можу похвалитися, що пройшла практично всі Карпати. Була в Кримських горах. Крим взагалі прекрасний.
Давай повернемося до творчості. На сторінці у Facebook є твої роботи з графічними ілюстраціями. Розкажи трохи про це.
– Тільки 2 місяці, як почала пробувати себе в цій царині. Я люблю малювати. Щоправда, потребую глибших знань, тому буду вдосконалюватися, щоби мати змогу втілити з допомогою графічного планшету те, що уявляю.
– Чим ще зараз займаєшся?
Намагаюся освоїти фріланс. Почала багато читати про Upwork – це іноземний сайт із фрілансу. У планах підтягнути свій рівень малювання, тоді вже там зареєструюся.

Будеш іти на якісь курси чи самостійно навчатися?
– YouTube – наше все! Дуже багато безкоштовних курсів, можливостей для навчання та розвитку. Інформації безліч, головне навчитися плавати в ній.
Розкажи про свою філософію.
– Я не релігійна людина, але вважаю себе глибоко віруючою. На сторінці у Facebook у мене є цитата: «Бог є любов», і я справді в це вірю. Любов здатна об’єднувати всіх людей. Якщо любов у серці, то на твоєму шляху не буде жодних перешкод. Звідси ж випливає моє вегетаріанство та намагання жити в стилі Zero waste. Всередині мене є бажання, щоби любов була всюди. Усі тварини та рослини заслуговують на неї.

У світі діє закон карми: усе повертається. Наприклад, якщо ти за допомогою махінацій крадеш у держави, то й ти в чомусь втратиш, це може бути фінансова сторона, а можуть бути проблеми зі здоров’ям. Краще жити за принципом добра, відкритості, щирості. Цього важко навчитися. Ще тяжче довіритися. Страшно зробити перший крок, бо думаєш: «А що скажуть інші? Що, як не вийде?».

З власного досвіду розповім смішне: мені більше докоряли за відмову від алкоголю, ніж за відмову від м’яса. Чомусь людям було дуже важливо, щоб я з ними випила.
Як ти прийшла до вегетаріанства та zero waste?
– Коли я навчалася ще в школі, в класі дев’ятому, ми вивчали японське хоку. Дуже вразила японська філософія, згідно якої людина не цар над усіма, не є центром усього, а є частиною світу. І це відгукнулося в мені. Мабуть, тому мені не дуже імпонує християнство (не в образу християнам), де людина панує над тваринами та рослинами. Коли твоя філософія — розуміння, що людина є частиною всього, то з повагою ставишся до природи й добре подумаєш перед тим, як кинути ту ж обгортку від цукерки на землю, не будеш без потреби чи зайвий раз зривати квіти.

Я задумалася про вегетаріанство ще у той час, однак моя мама цього не дозволила. Тоді я спробувала частково входити у вегетаріанство. Спочатку протрималась місяць без м’яса, потім – два. Остаточно я прийшла до того, що хочу бути вегетаріанкою, 9 років тому. Мене попросили приготувати рибу. Для цього потрібно було розрізати філе, і я зрозуміла, що не можу, всередині стояв певний блок. Я уявила, як ця риба плавала, жила, а тут її зловили і вбили. Це стало для мене переломним моментом. Відтоді й до сьогодні не вживаю м’яса, риби, яєць.

Вегетаріанство з часом змінює свідомість та бачення світу. По-іншому починаєш реагувати на різні ситуації, немає якоїсь особливої агресії. Мене, наприклад, важко вивести з себе. Коли ти починаєш поважати себе, інших, увесь світ –  до тебе приходить гармонія та баланс.

Зараз стало модним сортування, життя в стилі Zero waste. Розкажи, як воно було, поки не стало мейнстримом.
– Якось пішли ми з друзями в Карпати, зайшли в одне село й побачили багато сміття в річці. Запитали місцевих, а їм байдуже, кажуть, вода забере. Так, у селах є проблема з утилізацією сміття, але ж можна щось закопувати, щось компостувати. Чомусь люди не думають, куди саме піде те сміття. Воно ж не випарується: річка впадає в більшу річку, а та річка — у море, море — в океан. На жаль, люди думають локально, типу моя хата скраю. Але їхня хата — це вся планета. Коли я побачила цю гору сміття, зрозуміла, що і я до цього причетна, тому вирішила переглянути своє споживання. Виявилося, що в мене безліч мотлоху. Тоді  подумала, чому я не можу, наприклад, використовувати один пакет декілька разів? А в деяких випадках обходитися й без кульків. Не обов’язково, коли йдеш на ринок, запаковувати один перець в один кульок, один огірок в інший, а потім їх разом – у ще один. Пластик розкладається 400 років. Це вже не буде мене, моїх дітей, внуків, а пластик ще буде. Що мої правнуки на це скажуть?!

Є такий закон Всесвіту: коли ти акцентуєш на чомусь свою увагу, приходять підказки, знаки, якщо хочете. Всесвіт буде сприяти, щоби воно прийшло у твоє життя. Так сталося й зі мною. Коли я почала детальніше досліджувати питання сортування та життя в стилі zero waste, то побачила, що не одинока в цьому, почала знаходити однодумців. Багато в чому допоміг Інтернет.

Чим більше змінюєшся ти, тим більше змінюється твоє оточення. Якщо порівнювати мене теперішню й мене десять років тому, то це абсолютно дві різні людини. У моєму оточенні немає людей, які грубо висловлюються, вживають алкоголь, курять. Серед моїх друзів багато туристів, мандрівників, вегетаріанців, людей, які живуть у власне задоволення, займаються творчістю. Моя мама почала сортувати сміття, брат став вегетаріанцем. Варто лише змінитися самому, а не просто ткнути пальцем у когось. Якщо щось тебе дратує, шукай це в собі. Ще один закон Всесвіту.

Ще можу поділитися лайфхаком! Більшість людей думає, що екотовари — це дуже дорого. Насправді, це не так. Щось можна пошити самому, наприклад, торбинки для покупок, а щось замовити на AliExpress. Я дізналася безпосередньо у власників, що більшість товару в онлайн магазинах замовляють саме там і ставлять шалену націнку. Якщо ви хочете купити річ багаторазового використання (соломинки, мішечки, зубні щітки, контейнери, щось для рукоділля), пошукайте це на AliExpress.
Які у тебе є хобі?
– Два роки тому вчилася грати на флейті. Зараз роблю сережки-ловці снів. Хочу зробити 100 таких сережок, це мій особистий челендж. Ще займаюся йогою, але не просто фізичними вправами, як більшість думає. Йога — це філософія, де, окрім асан, є певні сходинки, щоби стати справжнім йогом. Вони схожі на християнські заповіді. А ще люблю читати.
Що читаєш?
– У мене був період художньої літератури, езотерики, наукових видань. Це залежало від уподобань у певний період життя.
Є улюблені книжки? Чи, може, автори?
– Звичайно! В основному це твори та автори, що змінили моє світобачення: Сутра Патанджалі, Карлос Кастанеда, Герман Гессе “Сіддхартха”, Ернест Хемінгуей «Старий і море», Рамта «Біла книга», Парамаханса Йогананда “Автобіографія йога”.

Які в тебе плани на майбутнє?
Переїхати жити з хлопцем в екопоселення. Продовжувати подорожувати. Зробити 100 ловців снів. Займатися творчістю. Розвиватися. Посміхатися. Дарувати посмішки. Творити добро.
А тепер традиційні питання Чаювання. Якби ти потрапила на безлюдний острів, то вижила би?
Запросто! Я б там заснувала екопоселення.
Якби ти мала суперсилу, якою вона була би?
О, це очевидно! Телепортування! Але щоб інших теж могла телепортувати. Подорожувати по світу тоді було би ще приємніше.

За інтерв’ю подякувала Яна Букреєва

Фото: Оксана Санагурська

Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери, 53 В. Контактний номер: 0636278547