Проект реалізований за підтримки Sushi House
Для того, щоб писати музику, не потрібно бути відмінником у музичній школі, щоб бути засновником медіа – журналістської освіти, для того, щоб займатися режисурою і творити її із нестандартним баченням, не потрібно закінчувати університет Карпенка-Карого, а щоб викладати у Кіношколі – педагогічної освіти чи досвіду із десятком відзнятих фільмів. Яскравим прикладом цього є наш наступний герой “Чаювання з Глуздом”, у ньому відсутня річ, яка вбила чимало крутих ідей та проектів ще на старті – страху.
Ілля Богатчук – музикант, композитор, медійник, блогер, режисер, викладач школи кіномистецтва, засновник студентського медіа, а від недавно і маркетолог. Більше про мистецтво, філософію життя та починання у нашому матеріалі:
– Коли ти написав свій перший твір? Як це сталося?
– Перший камерний твір: партії фортепіано і чотирьох струнних я написав у 14 років.
Ми з дідом косили траву, там була гойдалка, я сів на неї і почав гойдатися. Вона скрипіла, і мені у голову прийшла мелодія.
Я залишив діда з косою, пішов додому і прописав цю мелодію у програмі. Сидів і цокав, мелодія приходила сама собою.
– Є запис цього твору?
– Демо-версія цієї мелодії є десь у ВК, на сторінці Elies B.
– Це був твій перший твір?
– Ні, це був перший серйозний твір. Перший клавішний я написав у 13.
Першу мелодію, яку придумав на фортепіано – колискова, і вона дуже примітивна.
Там вийшов такий прикол: моя сестра Христя записала цю мелодію на диктофон телефона і підписала це аудіо “Колискова Богатчука Іллі”. У неї був Samsung з маленьким екранчиком, тому воно скоротилося до “Колискова Бога…” (Усміхається).
Мама мені нагадувала, щоб я завершив цей твір. Дописав його, а згодом прийшов початок цього твору. А потім кінець. І вийшла така маленька-велика форма, яка мала якусь логіку: початок, кінець. І досі це “Колискова Бога…”, вона має бути в альбомі, і я хочу її записати.
Я бачу себе неокласичним композитором. І моя мрія – це писати OST-и для фільмів\мультфільмів\ігор. Це те, що приносить мені задоволення; для повного відчуття щастя дайте мені інструмент, на якому можна писати, студію – і я можу це робити вічність. Засів би, і мене ніхто б не бачив. (Сміється). Я це люблю.
– Ти практикуєш присвячувати свої твори комусь?
– Я не вірю у музу. Муза – це відмазка лінивих творців.
Так склалося, що у період, коли я написав пісні “Шалава”, “Ніч” і “Горизонт”, я спілкувався з різними дівчатами. Припускаю, що, можливо, якось вони таки на мене впливали, і я просто присвячував їм цю пісню.
Щодо пісні “Шалава”, я не можу сказати, що вона комусь присвячена, скоріше за все одна з дівчат спонукала мене її написати.
На початку написання своїх пісень я не надавав сенсу словам: я – композитор, мої вокальні партії це не сольні партії, а інструменти. Слова пишу тільки для того, щоб вони були слухабельними. Акцент у музиці. Так було раніше, але зараз я надаю словам більшого значення.
– Який музичний напрямок твоїх пісень? Що це за жанри?
– “Ніч” – це поп з елементами класики і року, там крутий бас і ударні.
“Шалава” – це панк.
“Горизонт” – поняття не маю… Щось ліричне.
– Оу, але ці речі між собою виглядають якось ну зовсім не поєднувано.
-Я працюю у дуже багатьох стилях, і придумувати під кожен стиль новий проект не варіант, бо хтозна скільки я пісень ще напишу.
Але зараз я розділяю: Elies B. – це суто інструментальний неокласичний, більш того, фортепіанний проект, адже фортепіано – мій перший і улюблений інструмент. Зараз я акцентуюсь саме на “Elies B.” – працюю над створенням другого EP, назбирую матеріал на перший повноцінний альбом та формую концертну програму. Хоча, думаю, скоро випущу декілька пісень або треків у інших жанрах.
-Який із твоїх творів найближчий тобі?
– Останній альбом, який я записав. Для мене клавіші і класика – це просто аааа.
Так, я таки класик…
– Розкажи про нього більше. Що це?
– Ці три мелодії придумувалися якось поступово, як рифи. Я відтягував їхній запис, обдумував формат. І тут у мене народилися похресники, і мені треба було щось їм подарувати. А оскільки я бідний студент, ініціатор всяких ідей, у мене не було грошей, от і вирішив записати їм колискові. Тоді я був вдома, у Верховині, за тиждень якось сів і написав. Потім поїхав у Коломию і нашвидкоруч все записав… У цьому альбомі багато недосконалостей, я би навіть сказав, що він галімий. Але в ході роботи над ним я зрозумів дуже важливу річ: інструменти потрібно записувати наживо. Тут дуже важлива живість.
– Були пригоди під час записування чи написання цього альбому?
– Це взагалі була жесть. У той період життя якось пішло шкереберть, вдома були негаразди, я закінчував 4-й курс універа, вступні, намалювалися якісь борги…. Тоді я на тиждень поїхав в Одесу, а коли повернувся, то зайшов у Telegram і побачив повідомлення від подруги, яка питала, як у мене справи з творчістю і що мені потрібно, щоб записатися. Я сказав, що потрібен рояль, і вона мені його організувала. Тут, у Коломиї.
– Як ти сприймаєш критику?
– Я “за” конструктивну критику, завжди до неї прислухаюся, однак її важко отримати. Якщо людям подобається музика, я питаю, чому саме вона подобається. Якщо не подобається, теж питаю чому.
Зазвичай людям лінь розписувати все, що мені хочеться почути.
– Скількома музичними інструментами ти володієш?
– Я мультиінструменталіст. Дайте мені інструмент, і мені вистачить декілька годин, щоб почати на ньому грати.
Крім духових, на них я не граю. Я не розумію механізму роботи.
На фортепіано я – “віртуоз”, але не професіонал. Твори Рахманінова не заграю, не той скіл.
– Ти закінчив музичну школу?
– Домучив. Для мене це було дуже складно, в мене досі є страх перед сценою. Якось важко на ній виступати.
Вдома у мене виходило, а як тільки переступав поріг музичної – з’являвся страх.
Я – єдиний учень музичної школи, який на той час до 3-го класу не мав жодної десятки.
– Але ж ти мав авторські вечори?
– Так, мав і виступав, переборюючи страх. Завжди так роблю.
– Що тебе надихає?
– Я не знаю. Я не можу не творити музику, постійно щось пишу. Я пишу таку музику, яку мені самому хотілося б послухати, коли реально нема що слухати.
– Як ти ставишся до сучасних українських ЗМІ?
– Я для себе відокремлюю поняття ЗМІ і Медіа.
ЗМІ – це щось таке дуже брудне, вульгарщина. А медіа – це про все: блогінг, якісне радіо. Я за відкритість, а ЗМІ в Україні ототожнюються із підкупністю, негативом, із неправдивою та перекрученою інформацією. Це суцільний суб’єктивізм. У моєму розумінні медіа – це думка однієї людини, так, це теж суб’єктивно, але це може будь-хто розкритикувати, а от ЗМІ ти не можеш оцінити, ну це ж ЗМІ (з іронією).
– Розкажи, як ти потрапив у сферу журналістики.
– Колись пробував бути блогером. Робив огляди на фільми російською мовою, і вони збирали немало переглядів. А тоді якось староста моєї групи сказала, що у ПНУ створюється медіа і шукають людей у команду. Так воно і закрутилося. Щотижня ми знімали сюжет. Я так кайфував від самого процесу зйомок, монтування та написання сценарію, що зрозумів – хочу стати режисером та зняти своє кіно.
До речі, сьогодні у маршрутці у мене народилася ідея ще одного сценарію.
– Я так розумію, зараз мова про ПНУ Медіа, а як народилося STUDMEDIA?
– ПНУ Медіа було єдиним студентським медіа у Франківську, тому я захотів вийти на більш ширшу аудиторію та займатись медіа не тільки в ПНУ, а і в інших універах міста – так і зародилась ця ідея. Ми зібрались з кількома членами команди і вирішили створити STUDMEDIA.
Основними напрями роботи були: журналістика – ми знімали репортажі, бували на різного роду подіях, брали інтерв’ю; блогінг – знімали рубрики; кінематограф та ще хотіли запустити радіо. Створювали контент від студентів, про студентів та для студентів.
Гарні були часи… Зараз я передав проект своїм гаврикам, бо часу ставало на це все менше, а його для хорошої роботи потрібно вдосталь, та й STUDMEDIA повинні керувати студенти, а я скоро закінчую універ, хоча в душі завжди залишуся студентом.
– Ти згадував про кінематограф…
– У перший місяць роботи STUDMEDIA ми взяли участь у французькому фестивалі “Kino-clip Deluxe” від de la DREAM d’UVHC, вони знімали фільм “1+1”, мультфільм “Oggy&Kukaracha” та інші круті речі. Ідея фесту полягала у наступному: є якийсь відомий гурт, у якого є популярна пісня, але немає відзнятого кліпу. Задачою учасників (а це винятково студенти, як ми пізніше дізнались, тільки кіноакадемій, а у нас у команді жодного кіношника (усміхається)), було створення кліпу для пісні. Згідно умов конкурсу, на зйомку кліпу давалось два тижні, з чим ми і справились. Впродовж усього часу роботи над кліпом я був у стані піднесення, бо такого зі мною ще не було – я був у ролі справжнього режисера.
Згодом я скрізь почав бачити кінематографічні кадри, вірніше бачив, як їх зняти – це неймовірне відчуття. Я от іду по вулиці і бачу кадри… Хочу зняти фільм про Франківськ.
– Знаю, що нещодавно ти подався ще і в маркетинг. Як це трапилося? Чи подобається тобі ця сфера?
– Я за спеціальністю маркетолог, скоро закінчу навчання на магістратурі. І увесь час навчання я кричав і бився в груди, що ніколи не працюватиму маркетологом. Але одного гарного дня мені підвернулась ваканція. Так я і почав займатись маркетингом. Хоча, насправді, я ним займався впродовж всієї діяльності медіа, просто не задумувався про це. А чи подобається – надзвичайно! Маркетинг – це ж філософія, психологія та аналітика, а я дуже люблю ці науки.
– Підозрюю, що ще знаю про тебе не все…
– Так. Я ще викладаю у кіношколі, факультатив – робота на камеру. Я просто приходжу і напрягаю дітей, щоб вони щось робили, ахаха (усміхається). На уроках я з ними займаюсь і акторською майстерністю, і сценічною мовою, і ганяємо етюди. Я підходжу до цього більш з режисерського погляду – хочу довести їхню гру до кращого, більш досконалого вигляду.
Але, зазвичай, це ліниві нездари, які нічого не хочуть. Їх у школу запхали батьки. І це дуже прикро. Та я сподіваюсь, що таки до когось із них достукаюся.
Моя проблема ще в тому, що я спілкуюся із дітьми на рівні, як з дорослими. У мене немає цензури, немає закритих тем. Але я не вмію по-іншому.
– Ти якось структиризуєш свої ідеї? Схоже, їх немало, і навряд ти все це запам’ятовуєш.
– У мене із цим серйозні проблеми. Я просто роблю. І не можу займатися чимось одним. Тому у мене жоден проект незакінчений. Хочу зробити собі планер, де будуть дедлайни і жорсткі покарання за їх невиконання.
– Маєш мрію?
– Мрію зняти свій фільм, хоча би короткомерт, зі складною тематикою, головною думкою. Можливо, психологічний триллер – ще не знаю, але знаю точно, що хочу зняти фільм. Ще мріяв зіграти в театрі.
Люблю, коли все точно – я максимально викладаюся. В театрі все залежить не тільки від тебе, а ще й від людей, з якими ти граєш. І від одного дурника все може піти коту під хвіст…
Знаєш, у нас люди в країні якісь затуркані, тому ті, які вибираються і стають ТОПовими, у них виходить все, але вони для цього багато пахають. Таких одиниці.
– А тепер традиційні питання Чаювання. Якби ти потрапив на безлюдний острів, то вижив би?
– Я би зійшов з розуму.
– Якби у тебе була суперсила, якою вона була би?
Я би хотів літати. Хоча страшенно боюся висоти.
Журналістка: Олена Гелетюк
Фото: Фотостудія «Zebra Photos»: м. Коломия, вул. Театральна, 35/2.
Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери 53 В. Контактний номер: 0636278547
