Книгарня зустріла мене запахом нових книг. Я вперше прийшла в книжковий магазин у такий ранній час (досі заходила туди тільки по обіді й не знала, як там дивовижно вранці).
Мене зустріла жінка середнього віку. Анна, продавчиня книг, спершу подумала, що я покупець, та згодом упізнала нову помічницю. Невисока на зріст, одягнута у квіткову сукню, приємна дама середніх років працює в книжковій крамниці вже близько двадцяти років і знає про книги майже все.
Полиці з душею
Почався новий робочий день. Із самого ранку продавця очікує чимало справ: на вітрині потрібно розкласти книги й повитирати пил. Пані Анна одразу залучила мене до роботи. Здивувало те, що жодна книга не мала виступати, ряди мали бути ідеально рівними.
Поки моя напарниця вирішувала організаційні питання, я мала змогу роздивитися, що й де стоїть, щоб потім ліпше орієнтуватися в просторі книгарні.
На покупців не довелося довго чекати. Я й подумати не могла, що із самісінького ранку тут може бути такий ажіотаж, проте першу хвилю на себе взяла Анна. Поки вона консультувала покупців, я мала час повчитися. Анна спокійно відповідала на запитання, підводила до полиць та знаходила необхідні книги. Я із захопленням спостерігала за її невимушеними рухами й старалася їх запам’ятати.
Після перших відвідувачів напарниця взялася пояснювати мені всі премудрості книжкової консультації. Вона розповіла, що приходять дуже різні люди і до всіх потрібно знайти підхід: є ті, хто не потребує допомоги або ж сам хоче вибрати товар, і ті, кому потрібна порада. Також є люди, які приходять до книгарні просто відпочити, чи поговорити, чи знайти затишне місце для роздумів.
“У кожної книги є душа і своя історія, бо, перш ніж перенести на папір думки, автор пережив певний досвід, яким ділиться. Тому в книгарнях особлива атмосфера…”, — ділиться Анна.
Так, справді, перебуваючи там, відчуваєш мир і спокій, та триває це не довго, бо в нас знову відвідувачі.
Цього разу я спробувала сама. Підійшла до дівчини і трохи боязко запитала: “Перепрошую, я можу вам чимось допомогти?”. Вона ствердно відповіла, і тоді почалася перша в моєму житті книжкова консультація.
Дівчина була приблизно мого віку й розповіла, що шукає подарунок сестрі. Моїй відвідувачці потрібна була книжка в жанрі фантастики. Ми довго не могли обрати ідеальний варіант. Я зовсім не читаю фантастики, і, правду кажучи, знайти те, що треба, було не легко, та тут мені допомогли вподобання моїх друзів. Упродовж дня я декілька разів ловила себе на думці, як прекрасно, що так багато моїх знайомих люблять читати.
Коли всі пішли, я відчула полегшення і внутрішнє задоволення, бо зрозуміла, що почала помалу опановувати професію. Довго відпочивати не довелося, Анна сказала, що в нас ще є робота. Виявляється, перед тим як покласти книги на вітрину, продавець має переглянути їх, щоб дізнатися суть і розмістити їх відповідно до тематики.
“Книжкова кава”
Коли не залишилося покупців, ми з продавчинею повернулися до звичних справ: поправляли книжки на полицях. Я вже хотіла відпроситися в Анни, щоб піти до найближчої кав’ярні по каву, та вона саме почала розповідати про їхню традицію пити каву, приготовану за спеціальним рецептом, тому переконала дочекатися власницю. В обід до крамниці прийшла Марія Зіновіївна. Вона приготувала фірмову каву, і ми всі разом сіли її смакувати. Коли я зробила перший ковток, то відчула спочатку солодкі нотки, а згодом вона здалася мені терпкою, та Марія Зіновіївна запевнила, що в цьому і шарм цієї кави.
“Загадкова неформалка”
Після обіду ми повернулися до роботи. Я сиділа біля столу й переглядала нові книги, як тут мою увагу прикувала нова відвідувачка. Дівчинка виділялася серед натовпу: вона була в одязі чорного кольору і чимось нагадувала готку. Захопила мене своєю загадковістю. Я про себе назвала її готесою… Вона пройшла до другої зали і взяла до рук якусь книгу. Це було щось із трилерів чи жахів. Спочатку я думала підійти до неї та запитати, чи потрібна їй допомога, але потім вирішила спостерігати. Вона кілька хвилин переглядала книгу, потім узяла до рук іншу й почала з такою самою цікавістю оглядати її. Це тривало близько двадцяти хвилин.
Я з нетерпінням чекала, яку з них вона обере, та загадкова готеса поклала обидві книги на стелаж і вийшла, коротко попрощавшись.
“Дайте мені що-небудь”
Через якийсь час у книгарню знову прийшли покупці, і я вже впевнено підійшла до них зі стандартним запитанням, та цього разу відповідь мене дуже здивувала. Зазвичай люди говорять про свої вподобання чи побажання, але я почула: “Дайте мені що-небудь”.
Декілька секунд не знала, що відповісти, а потім почала ставити додаткові запитання про жанри, вподобання, побажання, але це не допомогло. Тоді залишався один вихід — запитати, для чого їм книга. Це пролило трохи світла, виявилося, що молоді люди загубили книгу з бібліотеки і їм потрібно купити будь-яку іншу, щоб замінити пропажу. Я одразу перебрала в голові варіанти книг і порекомендувала класику.
До кінця робочого дня залишалося недовго. Ми консультували покупців, і я робила це з неабияким задоволенням, хоча втома давалася взнаки.
Підсумки
За весь день у книгарні було близько 30 відвідувачів. За моїми спостереженнями, вони шукали здебільшого психологію, фантастику, дитячу літературу, книги для вивчення іноземної мови та романи.
Анна каже, що це порівняно легкий день. Звучить трохи дивно, бо наприкінці робочого дня я усвідомила, що майже не сідала.
Продавцем книг бути нелегко, щоб працювати в книгарні необхідно багато читати, бути компетентним у багатьох галузях і досконало знати асортимент. Однак за бажання все це можна опанувати.
Серед мінусів:
- надмірна комунікація, що призводить до втоми
- невисока заробітна плата (до п’яти тисяч).
Та попри все я, безперечно, хотіла б працювати в книгарні, адже за весь день зустріла чимало цікавих людей та дізналася багато нового.
Журналістка: Влада Данилів
Фото: Оксана Санагурська
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
