ДЕН: “ЩО? – Зброя. ДЕ? – Франківськ. Коли? – Зараз”

Проект реалізований за підтримки Sushi House

Денис Дубровський – педагог. Але тільки за першою освітою. Від шкільних років хлопець цікавився історичною реконструкцією та грою «Що? Де? Коли?», у яку грає 15 років. А відтворення історичних подій переросло в захоплення історичною зброєю. Наше законодавство спровокувало його освоїти професію юриста. Як і для чого? Відкриваємо вам сьогодні карти нового героя “Чаювання з Глуzдом”.

 

– Розкажи, хто ти за освітою?

– За фахом я вчитель англійської мови та зарубіжної літератури. Навчався в Ніжинському університеті ім. Миколи Гоголя, потім у Києво-Могилянській академії на археології. Можу сказати, що у своїй спеціальності я обирав не педагогіку, мене більше цікавили іноземні мови.  Зараз також навчаюсь, утретє, і цього разу на юриста.

– Чи працюєш ти зараз за спеціальністю?

– Працював трішки в школі, потім у Будинку дітей та юнацтва. Наразі не працюю за спеціальністю.

– Як ти почав займатися історичною реконструкцією?

Я чув якусь інформацію про це і почав більше дізнаватись: вишукував у газетах, журналах, читав різні книжки. Мене це завжди цікавило, а в якийсь момент почав і займатися історичною реконструкцією.

– Якщо говорити коротко: що роблять історики-реконструктори?

– На це запитання складно відповісти коротко. Це свого роду і хобі, і метод вивчення історії на практиці. Вони відтворюють військово-матеріальну культуру певної епохи: побут, обладунки, зброю — усі галузі матеріально-культурного життя людини. 

Ми досліджували, а потім демонстрували фрагменти із життя людей різних епох. Наші заходи відбувалися по всій країні, а згодом і за кордоном. Спочатку я їздив іншими містами, а потім почав організовувати щось схоже і в рідному Ніжині.

– Яке століття ви відтворювали?

– Я починав з IX до XI – це епоха вікінгів, далі перейшов до XVII століття.

– Займаєшся цим зараз?

– Зараз я не беру участі в історичних реконструкціях і не відвідую їх. У мене з’явилося багато інших занять, що займають багато часу.

Я не випав повністю із цієї галузі – просто змінив напрямок. 

– Ти був учасником археологічних розкопок?

– Так, але їх було небагато. Це цікаво, але мені не вистачає часу. Мені подобалось, але пов’язувати свою професію із цим я не захотів, вчасно передумав. Якийсь період я дуже цікавився епохою вікінгів і розкопки були мені цінні саме цим. Для мене це було хобі, не більше. 

– Розкажи про своє захоплення зброєю.

– Кожен початківець-реконструктор проходить такий етап як «do it yourself» (зроби це сам). Захоплення старовинною зброєю – не дешеве хобі. Усі речі майстрової роботи є дорогими, а особливо коли цю річ можна використовувати за призначенням. Тому новачки намагаються шукати дешевші речі. Когось це змушує зупинитись, покинути це заняття, а когось навпаки мотивує розвиватися в цій справі до професіоналізму. Так сталося і зі мною.

У нас була невеличка майстерня, де ми виготовляли старовинну зброю. Спочатку ми щось майстрували просто для себе, потім дійшли до такого рівня,  коли люди бачили нашу роботу і казали: «Хочу купити!». Добре все обдумавши, ми зрозуміли, що доклали багато зусиль, часу й вирішили: «Чому б і ні? Будемо продавати!» Ми почали зі зброї для полігонних ігор та обладунків для фехтування. Тоді наш Ніжинський клуб був уже сформований (клуб історичної реконструкції – ред.). Тематика заходів, які готував клуб, – XVII сторіччя. У процесі роботи ми зіштовхнулися з питанням вогнепальної зброї. Згодом наша майстерня повністю переключилася на це питання. Крім попиту і задоволення від роботи, я отримав і проблеми.

–  Були проблеми через зброю?

– Так. Одного прекрасного дня мене затримали спільні сили МВС, СБУ і т.д.  Звинуватили за статтею 263: «Незаконне поводження зі зброєю». І все це тягнеться вже 3 роки. На жаль, ми єдина країна, яка досі не має власного зброярського законодавства. Усі питання вирішує наказ МВС. Тобто якесь міністерство окремим наказом вирішує, як жити всій країні. І цей наказ –  не закон, який ухвалила Верховна Рада, а виходить, що є один міністр, який може цим законом крутити як хоче. Але це ще не вся краса ситуації. Закону немає, але існує стаття 263 Кримінального кодексу України. Вона передбачає покарання за поводження зі зброєю без передбаченого законом дозволу. ЗАКОНОМ. Увага!!! А такого закону в нашій країні не існує

Старе радянське законодавство, що діяло до 2007 року, дозволяло в разі відсутності закону тимчасово замінювати його якимись підзаконними актами. У галузі приватної власності законодавство змінилося на користь використання лише законів, тобто ніяких підзаконів чи актів. А щодо зброї – усе залишилося без змін. І виходить так, що від 2007 року в нашій країні засуджено за статтею, що не має за собою ніякого закону, понад 50 тис. осіб. Мене змушували укласти угоду зі слідством, типу: «Визнай свою провину, а ми тобі вигадаємо щось не дуже страшне». Ні сторона обвинувачень, ні суддя не змогли пояснити, у чому моя вина. На щастя, я не один борюсь із цим, бо самостійно в мене нічого не вийшло б. Слава Богу, я отримав велику підтримку від усієї зброярської спільноти України, від української асоціації власників зброї, зокрема Георгій Учайкін (представник асоціації зброярів – ред.), від адвокатського об’єднання “Ореховський та Коломієць”,  які за спільнокошт зброярів займаються такими справами по всій країні. Таких випадків є чимало, а мій був знаковим. 

– Де ти тепер працюєш і живеш?

– Мій друг має мережу магазинів зі зброєю для страйкболу і так далі. І один із магазинів є в Івано-Франківську. Тому я переїхав із Ніжина у Франківськ і живу та працюю зараз там. Моя діяльність тісно пов’язана зі зброєю.         

   –  Знаю, що ти захоплюєшся грою: «Що?Де ?Коли?». Розкажи про це.

–  У Ніжині турніри «Що? Де? Коли?» організовували дуже активно, їх любила місцева спільнота. Тому я зацікавився грою ще в шкільні роки, й відтоді нічого не змінилось.  Зараз граю за ніжинську команду, ми досягли високого рівня. Восени в Києві брали участь у Кубку України, там було приблизно 50 команд, тож це велике досягнення. Раніше я був капітаном команди, але мені не подобалося це звання. Тепер у нас чудовий капітан Олег, який вирішує всі організаційні питання. А я люблю просто приїхати і пограти у своє задоволення, просто задля розваги. Це  змагання, які стали частиною мого життя, я живу цим уже 15 років.  

– У Ніжині, ти був учасником рок-тусовки, так?

– Я належав до певної тусовки. Рок – це  молодіжна субкультура, за принципами якої, можливо, хтось будує своє життя, але це не про мене. Мої друзі – різні люди, які мали своє життя і сфери зайнятості, попри це, у нас були спільні інтереси: нам подобалася однакова музика, ми разом їздили на концерти, навіть удавали, що самі музиканти. Ця тусовка – просто точка перетину, де нам було цікаво. Мене чимало людей питає, чи я рокер, бо маю бороду й довге волосся, катаюсь на байку та ношу шкірянку. Ні, це не мій імідж чи щось таке. Це просто я і все! 

– Ти любиш читати. Що саме?

Мене захоплює історія. Наше життя – це історія. Усе, що відбулося вчора, навіть цей момент, коли ми з тобою спілкуємося, – це вже історія. 

Дуже люблю громадський транспорт, бо там я маю час почитати.  Мої улюблені жанри: фентезі, історичні романи або щось суміжне.

–  На прохання читачів назви 3 книжки, які, на твою думку, треба прочитати. 

1. Анджей Сапковський  «Вежа блазнів». Це історичний роман із частинками фентезі, що охоплює роки першої половини XV сторіччя – події тогочасної Чехії, боротьба за етнічну та релігійну незалежність. 

2. Трилогія сучаcної української авторки Ольги Чигиринської «Серце меча». Вона мені подобається, бо дуже якісно написана. Також має посилання з класичної літератури та фантастики. Людина, якій подобається такий напрям, може в кожному абзаці відчути ці посилання. І це наповнює цю книжку додатковим ефектом реальності.

3. Серія книг іспанського автора Артуро Перес-Реверте «Капітан Алатрісте». У ній ідеться про події середини XVII сторіччя – вони охоплюють усю Європу, а на їхньому фоні – історія однієї людини. Рекомендую переглянути ще повнометражний фільм (але не серіал) за цією книгою. 

І традиційні питання чаювання:

– Якби ти мав суперсилу, якою вона б була?

– Це,  мабуть, змога самовільно переміщуватися в часі і просторі. 

– Якби ти потрапив на безлюдний острів, то вижив би?

– Відсутність людей – це найменша проблема, іноді навіть перевага. Якщо це звичайний острів із якимись фруктами та найменшими умовами для життя, то без проблем. Але загалом відштовхувався б від обставин, бо впродовж усього життя ми ними керуємось. 

 

За інтерв’ю подякувала Адріана Ковальчук
Фото: Оксана Санагурська
Локація: Sushi House: м. Коломия, вул. С. Бандери, 53 В. Контактний номер: 0636278547

Отримувати сповіщення із новими матеріалами можна у нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)